Справа  № 2-576/09            

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

 25  грудня 2009  року        Шевченківський  районний  суд  м.Львова

в  складі:  головуючого  судді   Свірідової В.В.

при   секретарі                             Дмитраш  І.І.  

 розглянувши   у  відкритому   судовому  засіданні  в  залі  суду  в  м.Львові  справу  за   позовною  заявою  ОСОБА_1  до  ОСОБА_2  міської  ради,  третіх  осіб- управління  Держкомзему  у  місті  Львові,   ОСОБА_2  регіональної філії  державного підприємства „ Центр державного земельного кадастру”, садівничо-городнього  кооперативу „Мічурінець-природоперетворювач”  про   передачу  безоплатно  у  власність  земельної  ділянки  ,-  

   УСТАНОВИВ :

          Позивачка ОСОБА_1 звернулася  до суду 17.09.2008 р.  з  позовом  до   ОСОБА_2  міської  ради,  третіх  осіб -  управління  Держкомзему  у  місті  Львові,  ОСОБА_2  регіональної  філії  державного підприємства „Центр державного земельного кадастру”, садівничо-городнього  кооперативу  „Мічурінець-природоперетворювач”  про   передачу   безоплатно  у  власність  земельної  ділянки. Обгрунтовуючи  позовні  вимоги  зазначила, що з  липня 2006  року  користується земельною  ділянкою   площею 0,0971га, цільове  призначення  якої - для  садівництва, розташованої  в   урочищі „Голоско”  біля   вул. Замарстинівської  м.Львова. Право  користуватися  цією  земельною  ділянкою  перейшло  їй  від  громадянина  ОСОБА_3  на  підставі  ст.407 ЦК України, яка  була  в  його  користуванні  на  підставі  рішення  відділу  комунального  господарства  Шевченківського  райвиконкому  з  1970  року. Цей  факт  підтверджується  довідкою  від 26.05.1999 р. № 03/134. На  спірну  земельну  ділянку виготовлено  план  землекористування, кадастровий  план. Дана  земельна  ділянка  відноситься  до земель  міста  Львова  і  нікому  не передана  у  власність.  Бажаючи   скористатись  своїм  правом  на  приватизацію  землі, вона  звернулася  до  ОСОБА_2  міської ради  з  проханням  передати їй   зазначену  вище  земельну  ділянку  у  власність. Більше  одного  місяця  нею  не   отримано  рішення  ОСОБА_2  міської  ради  стосовно  її  звернення. Оскільки її  право  на  землю  гарантовано  ст.14  Конституції  України, тому  вона  змушена  звернутись  з  позовом   до  суду.  Просить  суд  постановити  рішення, яким  зобов”язати  ОСОБА_2  міську  раду  передати їй  безоплатно  у  власність  земельну  ділянку  площею  0,0971 га, розташовану  в  урочищі „Голоско”  для   ведення  садівництва.

          В  судове  засідання  позивачка ОСОБА_1 не   з”явилася, представила  суду  клопотання  про   розгляд  справи  у  її  відсутності.(а.с.23).

          Представник  позивача  ОСОБА_1- ОСОБА_4 в  судовому  засіданні  позовні  вимоги  підтримав, давши  аналогічні  пояснення  суду,  зазначені  у  позові.

         Представник  відповідача  ОСОБА_2  міської   ради  ОСОБА_5 в  судовому   засіданні   позов  не  визнала   та  пояснила,   що    звернення  позивачки  до  суду  є  передчасним.  Питання  передачі  земельної  ділянки  у  власніть  громадян  є  виключною  компетенцією  міської  ради, а  тому   у  задоволенні  позову  просить  відмовити  за  безпідставністю  позовних  вимог.

        Представник  третьої  особи  управління  Держкомзему  у  м.Львові  ОСОБА_6  позов  не  визнав,  просить  у  задоволенні  позовних  вимог  відмовити   за   безпідставністю.

       Представник  третьої  особи  ОСОБА_2  регіональної  філії  державного  підприємства „Центр  державного  земельного кадастру”  в  судове    засідання  не  з”явився, хоча  судом  належним  чином   про  час  та  місце  розгляду  справи  був  повідомлений.

       Представник третьої особи   садівничо-городнього кооперативу „Мічурінець-природо- перетворювач” голова  кооперативу  ОСОБА_7  в   судовому  засіданні  позов  не   визнав  та  пояснив,  що ОСОБА_1  ніколи  не  була  членом  СГК  „Мічуринець-природоперетворювач”, як  і  не  був  членом  кооперативу   ОСОБА_3 Садівничо-городній  кооператив „Мічурінець- природо- перетворювач”  створений  наказом  командуючого  ПрикВО  в  1969 році  на  землях  бувшого військового  полігону, а  в 1987  році  землі , на  яких  розташований  кооператив, командуванням  ПриКВО  передано  ОСОБА_2  міській  раді. Рішенням  виконавчого  комітету  ОСОБА_2  міської ради № 80  від 16  березня 1989 року  земельна  ділянка  площею 18,00 га  передана  членам  кооперативу  в  користування.  Отже, що до  передачі  земельної  ділянки  в  користування  членам СГК „Мічурінець- природоперетворювач”  відділ  комунального госпаодарства  Шевченківського  району  спільного  нічого  не  має.

         Заслухавши  пояснення  сторін, представників  третіх  осіб, вивчивши  та  дослідивши  об”ективні  докази  у  справі, суд  вважає,  що    позов  до  задоволення  не  підлягає  з  наступних  підстав.  

         Відповідно  до  статті 13  Конституції  України, земля є  об”ектом  права  власності Українського  народу. Від  імені  якого це  право  здійснюють органи  місцевого самоврядування  в  межах  визначених  цією  Коституцією, іншими  законодавчими актами  України.

         В ч.1 ст.142 Конституції України  вказано, що матеріальною  та фінансовою  основою місцевого  самоврядування  є, зокрема, земля, що  є  у   власності  територіальної   громади.

       Стаття 12 Земельного кодексу  України  визначає, що до  повноважень  місцевих рад  відноситься  розпорядження  землями територіальних  громад, передача  земельних  ділянок  комунальної   власності  у  власність  громадян  та   юридичних  осіб  відповідно  до  цього  кодексу.

        Право  власності  на  землю – це  право  володіти,  користуватися, і розпоряджатися  земельними ділянками. Землі, які  належать  на  праві  власності  територіальним  громадам, є  комунальною  власністю.

        Відповідно  до  п.п.34 п.1 ст.26  Закону  України  „Про місцеве самоврядування  в  Україні” до виключної компетенції  місцевих рад  відноситься  вирішення, відповідно  до закону, питань регулювання  земельних  відносин.

  Громадяни  та  юридичні особи, відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 116 Земельного  кодексу України, набувають права  власності  та  права  користування  земельними  ділянками  із  земель  державної або комунальної власності за  рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх  повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі  земельних  ділянок  у  власність  або  надання  їх  у  користування.

  Конституція  України  гарантує  право  власності  на землю, яке набувається  і  реалізується громадянами, юридичними  особами та  державою виключно відповідно до закону (частина  друга статті  14).

  За  частиною 10 статті 118, статтею 116 цього Кодексу  передача  у  власність земельних ділянок, що перебувають  у державній  або  комунальній власності, здійснюється на підставі рішення  відповідного   органу  виконавчої  влади  або   органу  місцевого самоврядування.

  В  судовому  засіданні   представник  позивача  зазначив,  що  ОСОБА_3   передав  у  2006  року   позивачці  ОСОБА_1 у  користування  частину  земельної  ділянки, яка  перебувала у  його  користуванні з 1999  року.  ОСОБА_3  надало  дозвіл  комунальним  господарством  на   користування  землею  для  покосу  трави, розміром 100х80 м,  по  вул.Замарстинівській  у  м.Львові. (а.с.78).

 Відповідно до  вимог  ст.407 ЦК  України  право  користування  чужою  земельною  ділянкою  встановлюється  договором  між  власником  земельної  ділянки  і  особою, яка виявила бажання користуватися  цією  земельною   ділянкою  для  сільськогосподарських  потреб.

Відповідно  до  вимог ч.2  ст.410 ЦК  України   землекористувач  зобов”язаний   вносити плату  за  користування  земельною  ділянкою, а  також  інші  платежі, встановлені  законом.

Однак, представником  позивача  не  представлено  жодних  письмових  доказів  у  підтвердження  того , що  позивачка  є  належним   землекористувачем  спірної   земельної   ділянки   та  і  доказів  того, що  ОСОБА_3  є  власником  спірної  земельної  ділянки.

  Крім  того,  нормами  чинного  законодавства, якщо  і  вважати, що  ОСОБА_3   передав  своє  право  користування  земельною  ділянкою  позивачці, то  відповідно до  вимог  ст.408 ч.2  ЦК  України „якщо  договорі  про надання  права  користування  чужою  земельною  ділянкою  для сільськогосподарських  потреб  укладено  на  невизначений  строк, кожна  із  сторін  може  відмовитись  від  договору,  попередньо  попередивши  про  це   другу  сторону  не  менш  як  за  один  рік”.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України, зміст  права власності на землю полягає   у володінні, користуванні і розпорядженні земельними ділянками. Право власності на землю набувається та  реалізується  на підставі  Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Порядок безплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст. 118 Земельного кодексу України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної  районної, Київської  чи Севастопольської  міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської  ради  за  місцезнаходженням  земельної ділянки.

 Статтею 55 Конституції України гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної  влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  

Згідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує  громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач  може вимагати усунення будь-яких порушень його прав  на  землю, навіть  якщо ці  порушення не пов'язані з позбавленням  права володіння земельною ділянкою, і  відшкодування завданих  збитків.

Згідно п. 11 ст. 118 Земельного кодексу України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу  місцевого  самоврядування у  передачі  земельної  ділянки у власність або залишення заяви без  розгляду  питання  вирішується  в судовому порядку.

 Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод  чи  інтересів.

 Як  вбачається  з  показів  представника  позивача  та  стверджується довідкою  відділу  адміністративних  послуг  ОСОБА_2  міської ради-   позивачкою  подано до  ОСОБА_2  міської  ради  заяву  стосовно   передачі  їй  у  приватну  власність  земельної  ділянки  в  урочищі „Голоско”. Вказана заява  зареєстрована  в  ОСОБА_2  міській  раді 26.10.2007 року за № З-Б-26380. (а.с.85)

Судом, дані  пояснення  представника  позивача  та  зазначена  вище довідка , до уваги  не  приймаються, оскільки  представник  позивача  не  дав  чіткі  пояснення    суду, які   документи  та  з  якою  заявою , його  довірителем  були  подані  до  ОСОБА_2  міської  ради.

      Стаття 118 Земельного Кодексу  України  передбачає порядок безоплатної приватизації  земельних  ділянок  громадянами  та  відповідно  до  вимог  даної  статті   громадянин  має  подати  заяву  до ОСОБА_2 міської  ради  з  переліком  документів, необхідних  для  вирішення  даного питання.

Суд  звертає  увагу на  те, що відповідно до ст. 57 ЦПК  України, доказами є  будь-які фактичні дані, на підставі  яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги  і заперечення  сторін, та інших обставин, які мають  значення  для  вирішення справи. Ці дані  встановлюються  на  підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних  як свідків, показань свідків, письмових  доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків  експертів.

Належними  є  докази, які  містять  інформацію  щодо  предмета  доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу  для  підтвердження  їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення  рішення у справі  і  щодо яких  у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає  спір.  Доказування   не  може ґрунтуватися  на  припущеннях.

Враховуючи  вищевикладене, беручи до уваги пояснення сторін та  представників  третіх  осіб та враховуючи наявні в матеріалах  справи  докази, суд приходить до  висновку, що посилання   представника  позивача  на  довідки  відділу  комунального господарства  Шевченківської  районної  адміністрації м.Львова  від 06.07.2006 р.(а.с.10)  та  довідку ЖЕК  №  409  від 26.05.1999  року (а.с.9), як  на підставу виникнення права на спірну  земельну ділянку  в  урочищі „Голоско”   та  фактичне  її  використання  не  може бути належним  доказом  без  наявності  відповідних  рішень  про відведення  вказаної  земельної  ділянки  в  натурі, надання  її  у  короткострокове  чи  довгострокове тимчасового користування, а також  відповідного акту   на  право користування  землею.

Доводи  представника  позивача  про  фактичне  користування  ОСОБА_1 спірною  земельною  ділянкою  з  2006  року  та  її  право на  приватизацію цієї  землі   не  підтверджується  жодними  відомостями, які   б могли  бути  прийняті  судом  як  докази  та  є   безпідставними.

Крім того, сторонами не надано суду доказів про те, що ОСОБА_2 міською радою розглядаються звернення ОСОБА_1 про  приватизацію спірної земельної ділянки. З відомостей  наданих  представником ОСОБА_2  міської ради, на  вимогу  суду, вбачається, що пакет  документів  необхідних  для  розгляду питання  приватизації земельної  ділянки   позивачкою  не  подавався.

Крім  того,   в  судовому  засіданні  представник  позивача  не  зміг  конкретно  пояснити    місце  знаходження  земельної  ділянки,  на  яку  претендує  його  довіритель.

 З  представлених  позивачем  та  долучених  до матеріалів  справи  письмових  доказів, зокрема  з  експлікації  земельних угідь (а.с.6) вбачається, що  спірна  земельна  ділянка  розташована  в  садівничо-городньому  кооперативі „Мічурінець природоперетворювач”; з  ситуаційного  плану  (а.с.5,7,8)  вбачається, що  земельна  ділянка  розташована  в  районі  вул.Замарстинівської  у  м.Львові; з  довідки  управління  земельних  ресурсів  у  м.Львові  від 16.05.2008 р. (а.с.12)  вбачається, що  іде  мова  про  земельну  ділянку, яка  розташована в  СГК „Мічурінець  природоперетворювач” , отже  на  підставі  наведеного  вище , дані  письмові  докази  до  уваги  не  приймаються  судом , оскільки  з  них  вбачається  різне  місце  знаходження   земельних  ділянок.

З  ухвали  №  2026  ОСОБА_2  міської  ради  від  10.07.2008  р.  вбачається, що  міська  рада ухвалила  передати  членам садівничо-городнього  кооперативу „Мічурінець  природо- перетворювач”  у  власніть  земельні  ділянки  площею 16,5848 га  в  урочищі   Голоско  для  ведення   садівництва.(а.с.20,36-38).

      Судом  приймаються  до  уваги  пояснення  представника  третьої  особи  садівничо-городнього кооперативу „Мічурінець-природоперетворювач” голови  кооперативу  ОСОБА_7  про те,  що  позивач  ОСОБА_1 ніколи  не  була  членом  СГК  „Мічурінець-природоперетворювач”, як  і  не  був  членом  кооперативу ОСОБА_3 Садівничо-городній  кооператив „Мічурінець- природоперетворювач”  створений  наказом  командуючого  ПрикВО  в  1969 році  на  землях  бувшого військового  полігону, а  в 1987  році  землі, на  яких  розташований  кооператив, комендуванням  ПрикВО  передано  ОСОБА_2  міській  раді. Рішенням  виконавчого  комітету  ОСОБА_2  міської  ради № 80  від 16  березня 1989  року  земельна  ділянка  площею 18,00 га  передана  членам  кооперативу  в  користування.(а.с.64-65,66).

       Отже,   із  зазначеного  вище   вбачається, що  до  передачі  земельної   ділянки  в  користування  членам СГК „Мічурінець-природоперетворювач” відділ комунального господарства  Шевченківського   району    м.Львова   не  міг  розпоряджатись  зазначеними   вище  землями.

 З  тих  же  підставі  судом  не  приймається  до  уваги  довідка  з  СГК „Мічурінець- природоперетворювач”  за  підписом  голови  кооперативу ОСОБА_7 (а.с.77), долучена  представником  позивача  до матеріалів  справи,  оскільки  позивачка  ніколи  не  була  членом  даного кооперативу,  про  що  ствердив  в  судовому  засідання  голова   кооперативу  ОСОБА_7  

Отже, доводи  представника  позивача  про  фактичне  користування ОСОБА_1 спірною  земельною  ділянкою  з  2006  року  та  її  право на  приватизацію цієї  землі   не  підтверджується  жодними  відомостями, які  б  могли  бути  прийняті  судом  як  докази  та  є   безпідставними.

На  підставі  наведеного  вище, позовні   вимоги  ОСОБА_1  до  задоволення  не  підлягають  за  безпідставністю, оскільки  суду  не  представлено ОСОБА_1  переконливих  доказів , що  вона  тривалий  час   фактично  користується  спірною  земельною  ділянкою (якою  саме? ), не   зверталася   по  питанню  передачі  земельної  ділянки  до  ОСОБА_2  міської  ради (якщо  і  зверталася, то  з  якими  документами )  та   відповідно, не  отримавши  відповіді  від  органу  місцевого  самоврядування   передчасно  звернулася   із  зазначеним  вище  позовом  до  суду.

       Керуючись  ст.ст.3,10, 11, 57,59,60,169, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК  України , ст.ст.13,14,55 ,142 Конституції  України,  ст.ст.407,408 ч.2,410 ч.2 ЦК  України,  ст.ст.12,26 пп.34 п.1, 78,116,118,152 ЗК  України , п.п.34 п.1 ст.26  Закону  України  „Про  місцеве  самоврядування  в  Україні” , суд - ,

                                                                           ВИРІШИВ :

     у  задоволенні  позовної  заяви  ОСОБА_1   до  ОСОБА_2  міської  ради,  третіх  осіб -  управління  Держкомзему  у  місті  Львові, ОСОБА_2  регіональної  філії  державного підприємства „Центр державного земельного кадастру”, садівничо -  городнього  кооперативу  „Мічурінець-природоперетворювач”  про   передачу  безоплатно  у  власність  земельної  ділянки   площею 0,0971 га  для  ведення  садівництва  в  урочищі  Голоско  в  м.Львові   відмовити  за  безпідставністю  позовних  вимог.  

      Рішення  може  бути  оскаржено   в  апеляційному  порядку  до   апеляційного суду Львівської  області  через  Шевченківський  районний  суд м.Львова  шляхом  подачі  в  10-денний  строк  з  дня  проголошення  рішення  заяви  про апеляційне  оскарження  і  поданням  після  цього  протягом  20 днів апеляційної  скарги, з  подачею  її  копії  до апеляційної  інстанції  або  в  порядку  ч.4  ст.295  ЦПК  України.  

                                   Суддя                                                    В.В.Свірідова