Справа № 2а-3234/09

П О С Т А Н О В А

 ІМЕНЕМ          УКРАЇНИ

3 грудня 2009 року          Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого -  судді Андрухіва В.В.

при секретарі              Василенко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом , в якому просив визнати протиправним дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невиплати йому, як інваліду війни І групи, разової грошової допомоги до 5 травня 2009 року в розмірі, передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та зобов’язати відповідача перерахувати йому разову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2009 рік та забезпечити виплату недоплаченої суми цієї допомоги – 4310 грн. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що  він є інвалідом війни 1-ї групи і відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" держава повинна виплачувати щорічно разову грошову допомогу у розмірі  десяти мінімальних пенсій за віком. Однак, в порушення зазначеного Закону йому вказана грошова допомога сплачувалась не в повному обсязі, а саме в 2009 році було виплачено лише  – 500 грн.  

Представник позивача, в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити з наведених підстав.

Представник відповідача - Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що ДПтСП ОМР  є лише розпорядником бюджетних коштів, позивачу була виплачена щорічна державна допомога у встановленому  розмірі,  а саме згідно Закону України «Про державний бюджет України» 2009 рік.

Вислухавши представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року зі змінами, ветеранам війни – інвалідам війни 1-ї групи  повинно виплачуватись одноразова грошова допомога щорічно, до 05 травня,   у розмірі  десяти мінімальних пенсій за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 року і складає 498 грн. на 2009 рік.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-ХІV передбачено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України про Державний бюджет України.

Постанова КМУ № 211 від 18 березня 2009 року «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про захист нацистських переслідувань»  встановлює, що у 2009 році виплата щорічної грошової допомоги здійснюється: інвалідам війни 1 групи – у розмірі 540 грн.

Суд вважає, що в даному випадку, слід виходити з правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст. 67 розділу I, п. п. 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 п.19, п. п. 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, п.п. 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та п. 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України,  Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином позивач повинен був отримати 4980   гривень (498*10) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, проте отримав лише 500 гривень, сума недоотриманої допомоги складає 4480 гривень (4980-500).

Згідно ст.17 ч.1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції "Кожна … особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Розглядаючи борги у сенсі поняття "власності", яке міститься у ст.1 ч.1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене лише власністю на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатися як "майнові права" і, таким чином, як власність.  

Тому при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і  дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду ).

В зв’язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України, відповідно якого встановлені надбавки з бюджету, і який є діючим, та Закону України " Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку Уряду України, превалювали як lex specialis.

 Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань (п.26 рішення Качко проти України; див. mutatis mutandis рішення у справі Бірдов проти Росії, № 59498/00).

Також згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо виплати позивачу суми щорічної разової грошової допомоги до 05 травня  як інваліду війни першої  групи за 2009 рік у розмірі 500 гривень.

  З таких підстав з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд прийшов до висновку, що позивач довів суду обставини, на які посилався в обґрунтування позову, вимоги ОСОБА_1  ґрунтуються на законі, та підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі  ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року зі змінами, ст.28 ч.1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р, ст.17 ч.1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейського Суду з прав людини керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 99, 159-164 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1, як інваліду війни І групи, разової грошової допомоги до 5 травня 2009 року в розмірі, передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - визнати протиправним.  

Зобов’язати Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради перерахувати ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2009 рік та забезпечити виплату недоплаченої суми цієї допомоги – 4310 (чотири тисячі триста десять) грн.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення в повному обсязі.  Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання заяви про апеляційне оскарження, після закінчення строку подання такої заяви. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга не буде подана у 20-денний строк після подання заяви, постанова суду набирає законної сили після закінчення 20-денного строку подання апеляції. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Повний текст рішення суду виготовлено 08.12.2009 року.            

Суддя:                                                                       В.В.Андрухів