ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 листопада 2009 року №65622/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді

суддів

при секретарі судового засідання Старунського Д.М.,

Олендера І.Я., Заверухи О.Б.,

Федуніву Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Міністра оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання скасувати наказ за №066 від 05.10.1995 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_5 22.04.2009 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністра оборони України, в якому просить визнати бездіяльність протиправною, зобов’язати скасувати наказ заступника Міністра оборони України – начальника тилу Збройних Сил України №066 від 05.10.1995 року про звільнення його з військової служби.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністра оборони України щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_5 від 10.01.2009 року та від 11.03.2009 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_5 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що  його вимоги про зобов'язання відповідача скасувати наказ за №066 від 05.10.1995 року про його звільнення з військової служби у запас з посади начальника відділу зберігання ракетного палива військової частини 67727 Прикарпатського військового округу є правомірними, оскільки вироком суду від 30.06.1995 року, що був підставою для звільнення з публічної служби, до нього застосовано акт амністії у відповідності до Указу Президента України від 19.04.1995 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просять її задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.1995 року вироком Військового суду Івано-Франківського гарнізону позивача визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частиною 2 статті 84, частиною 1 статті 229 Кримінального кодексу України (в редакції закону 1960 року) та засуджено за сукупністю скоєних злочинів до трьох років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна. Цим же вироком у відповідності до Указу Президента України від 19.04.1995 року «Про амністію з нагоди 50 - ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні», позивача як учасника бойових дій від призначеного покарання звільнено (а.е.11-14).

05.10.1995 року наказом заступника Міністра Оборони України по тилу - начальника Тилу Збройних Сил України за №066 позивача звільнено з військової служби з посади начальника відділу зберігання ракетного палива військової частини 67727 Прикарпатського військового округу у запас за підпунктом «ж» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (у зв'язку з обвинувальним вироком суду) (а.с.10).

Судом також встановлено, що 10.01.2009 року позивачем на ім'я відповідача направлено письмову скаргу з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів позивача. 11.03.2009 року позивачем направлено повторну скаргу на ім'я відповідача, проте відповіді ним від відповідача не отримано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Як  вбачається з матеріалів справи позивач 10.01.2009 року та  повторно 11.03.2009 року звертався до відповідача зі скаргами про скасування наказу за №066 від 05.10.1995 року про його звільнення з військової служби у запас з посади начальника відділу зберігання ракетного палива військової частини 67727 Прикарпатського військового округу, покликаючись на застосування до нього амністії у відповідності до Указу Президента України від 19.04.1995 року. ( а.с.8,9)

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано будь-якої відповіді на вищевказані  скарги від 10.01.2009 року та 11.03.2009 року.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо обов»язку відповідача надати відповідні відповіді на скарги позивача, оскільки вони ґрунтуються на вимогах ст. 40 Конституції України, яка передбачає, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Частина четверта статті 3 Закону України «Про звернення громадян» визначає скаргу як звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Стаття 19 Закону України «Про звернення громадян» встановлює обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких встановлено обов'язок об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення, у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено терміни розгляду звернень громадян, згідно частини першої якої звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення. - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що не надання відповіді на звернення ОСОБА_5 від 10.01.2009 року та від 11.03.2009 року, у встановлений законом строк, є протиправним та вчинено всупереч статті 40 Конституції України, статей 19, 20 Закону України «Про звернення громадян» і порушує передбачене законом право позивача на отримання обґрунтованої відповіді на письмове звернення у встановлений законом строк. Позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо не надання відповіді у передбачений законом строк на звернення позивача від 10.01.2009 року та 11.03.2009 року є обґрунтованими.

Що стосується вимог позивача  про скасування наказу за №066 від 05.10.1995 року про його звільнення з військової служби у запас з посади начальника відділу зберігання ракетного палива військової частини 67727 Прикарпатського військового округу, колегія суддів зазначає, що такі позовні вимоги  за своїм змістом є по суті позовними вимогами про поновлення на публічній службі.

Відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) порядок проходження військової служби особами офіцерського складу, їх права та обов'язки були визначені Тимчасовим положенням про проходження військової служби, затвердженого Указом Президент України від 13 травня 1993 року за № і 74/93 (далі - Положення).

Підпунктом «ж» пунктом 65 даного Положення передбачені підстави звільнення з військової служби офіцерів, у зв'язку з набранням законної сили обвинувального вироку .

Судом першої інстанції встановлено, що 05.10.1995 року позивача звільнено з військової служби за вказаною підставою, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком Військового суду Івано-Франківського гарнізону від 30.06.1995 року щодо позивача за вчинення ним злочинів, передбачених частиною 2 статті 84, частиною 1 статті 229 Кримінального кодексу України (в редакції закону 1960 року) (а.с.10,11-14).

Покликання апелянта на застосування щодо нього частини 1 пункту 68 Положення  та акту амністії, як на підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача скасувати наказ за №066 від 05.10.1995 року про звільнення з військової служби, на думку колегіії суддів не заслуговує на увагу, так як не ґрунтується на вимогах закону.

Так ч.1 п. 68 Положення передбачено, що особи офіцерського складу, засуджені до міри покарання, не зв'язаної з позбавленням волі, можуть бути залишені на військовій службі за рішенням командирів (начальників), яким надано право звільнення зазначених осіб з військової служби.

Вироком Військового суду Івано-Франківського гарнізону від 30.06.1995 року позивача визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 2 статті 84, частиною 1 статті 229 Кримінального кодексу України (в редакції закону 1960 року) та засуджено за сукупністю скоєних злочинів до трьох років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії загального режиму без конфіскації майна (а.с.11-14).

Також, вказаним вироком суду, у відповідності до Указу Президента України від 19.04.199.5 року за №321/95 «Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні» позивача як учасника бойових дій від призначеного покарання звільнено.

Колегія суддів зазначає, що звільнення від призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на підставі акту амністії не є виправданням особи, чи заміною призначеного покарання у вигляді позбавлення волі на інший вид покарання, тобто не є реабілітацією засудженого.

Тому, застосування частини першої пункту 68 Положення до позивача, як підстави для залишення на військовій службі, є неможливим, оскільки останній був визнаний винним у вчинені злочинів та йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі, застосування акту амністії не змінює призначеного позивачу покарання у вигляді позбавлення волі, а звільняє від його фактичного відбуття.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що залишення на військовій службі осіб офіцерського складу, засуджених до міри покарання, не зв'язаної з позбавленням волі є правом командирів (начальників), яким надано право звільнення зазначених осіб з військової служби, а передбачена умова залишення на військовій службі таких осіб не може визнаватись обов'язковою.

Таким чином, наказ відповідача за №066 від 05.10.1995 року про звільнення позивача з військової служби з посади начальника відділу зберігання ракетного палива військової частини 67727 Прикарпатського військового округу у запас за підпунктом «ж» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу (у зв'язку з обвинувальним вироком суду) є правомірним, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача скасувати вищевказаний наказ за №066 від 05.10.1995 року не підлягають до задоволення.

Колегія суддів, з огляду на викладене, вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи, позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а відтак рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарга не спростовують висновків суду і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову – без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2009 року у справі №2а-1189/09 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді І.Я. Олендер

О.Б. Заверуха

Ухвала у повному обсязі складена 20.11.2009 року.