Справа №2а-123/07
ПОСТАНОВА
Іменем УКРАЇНИ
07 лютого 2007 року
Малиновський районний суд м. Одеси в складі:
головуючої судді ЯрошА.І.,
суддів Джабурія О.В.,
Плавич І.В.,
при секретарі Гриценко А.С.,
за участю перекладача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного Комітету України у справах національностей та міграції про визнання рішення протиправним, зобов'язання надати статус біженця в Україні, -
встановив:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, та просить визнати рішення Державного Комітету України у справах національностей та міграції від 06.06.2006 р. за НОМЕР_1 ( по справі рішення НОМЕР_2) та зобов'язати відповідача надати йому статус біженця в Україні, посилаючись на наступні обставини.
У серпні 2005 року він звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця в Україні, але йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в України.
Він є громадянином Судану, але не може та не бажає користуватися захистом цієї країни, внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи та політичних переконань. З 2000 року він вступив до Суданського національно-визвольного Руху - СНВР. В травні 2000 р. переїхав до Хартуму з метою вступу до Університету, але йому було відмовлено з тих причин, що він є членом вищезазначеної партії. В грудні 2000 р. його разом з іншими членами вказаної партії було затримано представниками влади. Під час арешту він піддавався жорстокому нелюдському поводженню, неодноразовим побоям, погрозам. Таким чином, він має побоювання при поверненні до Судану стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи. Оскільки при наявності підстав для оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця в Україні в задоволенні клопотання йому відмовлено, тому він просить зобов'язати Державний Комітет України у справах національностей та міграції надати йому статус біженця в Україні.
Також позивач посилається на те, що згідно до висновків Імміграційної служби Великобританії, члени Суданського національно-визвольного Руху, які проживали за кордоном , будуть зазнавати переслідувань при поверненні їх до Судану. Більш того, особи, які повертаються, піддаються незаконним затриманням та допитам з боку правоохоронних органів відносно їх діяльності закордоном; особи, які визнаються владою як „освічені", можуть бути суб'єктами переслідувань в Хартумі або Дарфурі. Факти переслідувань представників окремих соціальних груп у Судані підтверджуються висновками міжнародних організацій.
Представник Державного Комітету України у справах національностей та міграції ОСОБА_3 позов не визнала, вважає, що інформація надана заявником не дає підстав кваліфікувати його як особу, яка підпадає під дію ст. 1 Закону України „Про біженців", посилаючись на наступне. В ході проведення співбесіди з позивачем встановлено, що він араб за національністю, уродженець м. Абугота (Судан). Після отримання середньої освіти у 2000 р. спробував вступити до інституту в м. Хартум, однак як він стверджує, йому відмовлено в прийнятті документів, так як в нього був рекомендаційний лист від політичної партії , до якої він належав Армії визволення Судану, з його слів, партія була в опозиції до влади. Позивач стверджує, що після відмови у прийнятті документів до вузу він був заарештований працівниками служби безпеки Судану за політичну діяльність, після чого його звільнили, не пояснюючи причин затримання. Зазначене свідчить, що його арешт не був наслідком його політичної діяльності, оскільки жодних звинувачень йому пред'явлено не було. В Анкеті про особу, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця, заявник зазначив, що він був арештований за злочин проти людяності та
людства, що нічого спільного з політичною діяльністю не має. Після звільнення з ув'язнення заявник став шукати шляхи виїзду з Судану, вільно отримав національний паспорт, виїхав до Єгипту, де в посольстві України отримав візу на навчання. А також повідомив, що при виїзді з Судану змушений був дати хабара, оскільки повинен був йти на дійсну військову службу до суданської армії. Факт звернення заявника до посла Судану в Російській Федерації з проханням продовжити термін дії національного паспорту свідчить про відсутність реальної загрози його безпеці з боку властей Судану.
Представник відповідача також просив суд звернути увагу на те, що при повернені на батьківщину заявника чекає строкова військова служба, що може розглядатися як одна з імовірних причин його неповернення на батьківщину. В Україні позивач не навчається, через відсутність коштів, закінчив тільки підготовче відділення Одеського Національного політехнічного університету (липень 2004 p.). Інформація про ситуацію в країні походження заявника в мережі Інтернет свідчить, що в Судані є опозиційні політичні партії, що діють легально. Зазначається, що традиційно політичні організації в Судані виражали скоріше особисту лояльність та амбіції, ніж політичні принципи. Таким чином, опозиційні політичні партії в Судані, до однієї з яких відносить себе заявник, не переслідуються. Таким чином, побоювання заявника стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями не можливо вживати обґрунтованими, а причиною звернення ОСОБА_2 до відповідача є бажання отримати документи та законні підстави для подальшого проживання в Україні.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, у задоволенні якого має бути відмовлено з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.08.2005 р. ОСОБА_2 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання йому статусу біженця.
Відповідно до витягу з наказу НОМЕР_3 заява громадянина ОСОБА_2 про надання йому статусу біженця прийнята до розгляду.
Рішенням Державного Комітету України у справах національностей та міграції НОМЕР_2 за результатами розгляду особової справи НОМЕР_4, ОСОБА_2, 1978 року народження, громадянина Судану, на основі всебічного вивчення поданих матеріалів, відмовлено в наданні статусу біженця, відповідно до абзацу п'ятого ст. 10 Закону України „Про біженців", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим ст.. 1 цього Закону, відсутні.
Із висновку Управління міграційної служби в Одеській області вбачається, що підставою у відмові у наданні статусу біженців є те, що побоювання заявника стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями не можлива вважати обґрунтованими. В Україну заявник прибув 01.10.2003 року легально. 20.09.2003 р. виїхав з Судану до Єгипту , де розташовано Посольство України з метою отримання в"їздної візи. На підставі запрошення на навчання в Українському посольстві отримав учбову візу з терміном дії з 26.07.2003 р. по 10.08.2004 p., після чого вилетів до м. Києва. Термін дії паспорту був продовжений до 18.07.2006 р., у зв'язку з чим ОСОБА_2 особисто звертався до посла Судану в РФ. Після прибуття в Україні заявник зареєструвався у ВГІРФО УМВС в Одеській області на термін з 24.11.2003 р. по 01.09.2004 p., реєстрація була продовжена до 30.08.2005 р. на підставі наданих ним недійсних документів про своє навчання в Одеській Національній Академії харчових технологій. За наданням статусу біженця в Єгипті не звертався, так як мав намір потрапити в Україну, оскільки побоювався примусового повернення на батьківщину з Єгипту. Документи які б могли підтвердити факт його переслідувань до органів міграційної служби ОСОБА_2 не надав.
Згідно пояснень позивача у протоколі співбесіди від 04.08.2005 р. , коли він виїжджав з Судану в Єгипет, він заплатив хабар, щоб його випустили, так як мав служити в армії. За статусом в Єгипті він не бажав звертатися за статусом біженця, так як його могли вислати на батьківщину. Приїхав він до України в 2003 році, поступив в Одеській політехнічний інститут, але не зміг навчатися в подальшому, у зв"язку з відсутністю коштів для оплати за навчання. Працював на проминку 7- км. В Судан повернутися не може, так як його заарештують.
З матеріалів справи, тобто з наданих до суду сторонами документів, вбачається, що позивач звернувся за наданням притулку в Україні не через побоювання стати жертвою переслідувань, а у зв'язку з необхідністю отримати легальну підставу проживання в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про біженців" біженцем є особа, яка не є громадянином України І внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого
попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
В судовому засіданні позивач не зміг пояснити, яких саме переслідувань він побоюється, також не обгрунтував наявність хоча б однієї з ознак, передбачених ст. 1 Закону України „Про біженців".
Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України „Про біженців" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Таким чином, суд прийшов до висновку про очевидну необґрунтованість заяви позивача про надання статусу біженця в Україні, судом не встановлено підстав для надання йому статусу біженця.
Керуючись ст. ст. 11, 69, 70, 71, 86, 159-203, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 1,16 Закону України „Про біженців", ст. 1 А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, Закон України „Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців" від 10.01.2002 року, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову про визнання рішення Державного Комітету України у справах національностей та міграції від 06 червня 2006 року за НОМЕР_2 за результатами розгляду особової справи НОМЕР_4 нечинним з моменту його прийняття, зобов'язання Державного Комітету України у справах національностей та міграції надати ОСОБА_2 статус біженця в Україні -відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена шляхом подання до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання постанови про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення у порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.