Справа № 22ц-158/2010 р. Головуючий у першій інстанції ЛОГВІНА Т.В.
Категорія – цивільна Доповідач – БОЙКО О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: БОЙКО О.В.,
суддів: ДЕМЧЕНКО Л.М., МАМОНОВОЇ О.Є.,
при секретарі: ПІЛЬГУЙ Н.В.,
за участю: прокурора Курило Я.М., відповідачки ОСОБА_6, її представника ОСОБА_7, представника позивача Гламазди С.М., третіх осіб ОСОБА_9, ОСОБА_10, представника ОСОБА_9 – ОСОБА_11, представника органу опіки та піклування Шуригіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами першого заступника прокурора м. Чернігова, ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2009 року по справі за позовом Комунального підприємства „Деснянське” Чернігівської міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_13 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
в с т а н о в и в:
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2009 року позовні вимоги КП „Деснянське” Чернігівської міської ради задоволено, визнано ОСОБА_6, ОСОБА_13 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.
В апеляційних скаргах перший заступник прокурора м. Чернігова та ОСОБА_6 просять скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2009 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог КП „Деснянське„ Чернігівської міської ради, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з”ясування всіх обставин справи.
Апелянт зазначає, що у даному випадку позивач як на підставу задоволення позовних вимог посилався на ст.ст. 71, 72, 107 ЖК України, а застосування ст.107 ЖК України виключає застосування ст.ст. 71, 72 ЖК України, на що не звернув увагу суд.
Крім того, норми ст.107 ЖК України, на які посилається позивач, передбачають, що договір найму житлового приміщення у разі виїзду осіб на інше місце проживання вважається розірваним з дня вибуття, а позивач не вчиняв дій щодо розпорядження спірним житлом, договір найму з іншими мешканцями не укладався.
На думку апелянта, ОСОБА_6 та ОСОБА_13 мають законні підстави для користування спірним житлом і не можуть бути визнані такими, що втратили право користування ним, оскільки з 1994 року квартиронаймачем спірної квартири є ОСОБА_6, а вселення третіх осіб відбулось з дозволу квартиронаймача та балансоутримувача.
Крім того, апелянт посилається на ст.12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” та зазначає, що законодавством України передбачено обмеження у вчиненні будь-яких правочинів відносно нерухомого майна, право власності або користування на яке має неповнолітня особа, з метою захисту житлових прав неповнолітніх або попередження щодо їх порушення, а таке рішення суду першої інстанції позбавляє ОСОБА_13 права користування спірною квартирою.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 зводяться до того, що рішення суду першої інстанції порушує права неповнолітньої дитини на житло, які гарантовані державою і передбачені Конвенцією про права дитини, Конституцією України, Законом України „Про охорону дитинства”.
Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції ст.ст. 28, 29, 34 ЦПК України, які полягають в тому, що дитина у 16 років не може бути стороною у цивільних справах у житлових спорах, оскільки не має цивільної дієздатності.
Апелянт не погоджується з висновком суду щодо того, що вона з сином добровільно переїхала з гуртожитку у будинок по вул. Білевич, 23/1 в 1999 році і зазначає, що проти переїзду вона категорично заперечувала, але колишній чоловік застосовував до неї та сина фізичний вплив, що призвело в подальшому до розірвання шлюбу.
Крім того, апелянт зазначає, що неодноразово намагалась повернутись до спірної квартири, але ОСОБА_14 чинив їй перешкоди, що підтверджується зверненням до міліції у лютому 2007 року, за результатами розгляду якого ОСОБА_14 було винесено офіційне попередження про недопустимість протиправної поведінки. Також вказує, що на її скаргу до органів МВД в лютому 2007 року на протиправні дії ОСОБА_9 їй було відмовлено в порушенні кримінальної справи, було винесено офіційне попередження про недопустимість протиправної поведінки, проте ОСОБА_9 на неодноразові прохання звільнити квартиру продовжує чинити перешкоди.
Вважає, що відповідачі порушують її та неповнолітньої дитини право на житло, оскільки на даний час в спірній квартирі зареєстровані тільки вона і неповнолітній син, а також особовий рахунок та телефон зареєстровані на її ім’я.
Також, одним із доводів апеляційної скарги є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають в тому, що вона не була належним чином повідомлена про дату та час попереднього судового засідання, а тому була позбавлена права заявити зустрічний позов.
На думку апелянта, судом не був врахований той факт, що правовий статус приміщень державного і громадського фонду і приміщень гуртожитку регулюється положенням глави 4 ЖК України, а судом до спірних правовідносин були застосовані положення ст. 107 ЖК України, які регулюють користування житловими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду.
У судовому засіданні прокурор, відповідачка ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7, представник органу опіки та піклування Шуригіна О.М. підтримали подані апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_8, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_10, представник ОСОБА_9 – ОСОБА_11 апеляційні скарги не визнали, просили в їх задоволенні відмовити, залишити без змін рішення суду 1 інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги КП „Деснянське”, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що відповідачка разом з чоловіком та неповнолітнім сином у 1999 році вибули на постійне місце проживання в інше жиле приміщення, а тому на підставі ст.107 ЖК України втратили право користування спірним житлом.
З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд, оскільки такі висновки відповідають встановленим по справі обставинам, ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах та не суперечать нормам чинного законодавства.
У відповідності до ст.107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім”ї на постійне проживання в інше жиле приміщення договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.
Відповідно до довідки КП „Деснянське” Чернігівської міської ради балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 є КП „Деснянське” Чернігівської міської ради (а.с. 8).
ОСОБА_6 та її неповнолітній син ОСОБА_13 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою паспортної служби КП „Деснянське” Чернігівської міської ради від 29 квітня 2009 року (а.с. 7).
Судом встановлено та не заперечується відповідачкою ОСОБА_6, що з 1999 року вона разом з чоловіком ОСОБА_14 та неповнолітнім сином ОСОБА_13 виселились з спірного житла, вивезли всі речі, житлово-комунальні послуги не сплачували, тобто переїхали на постійне місце проживання до будинку АДРЕСА_2, на який ОСОБА_14 набув право власності в порядку спадкування. В спірну квартиру, в якій вони залишились бути прописаними, за їхньою згодою заселилась сім”я ОСОБА_9, яка є родичкою чоловіка відповідачки. З 1999 року по даний час сім”я ОСОБА_9 постійно проживає в спірній квартирі, сплачує за житлово-комунальні послуги.
Даний факт підтверджується всіма матеріалами справи (а.с.5,6,49,50), показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16
Доводи ОСОБА_6 стосовно того, що вона заперечувала проти переїзду в будинок АДРЕСА_2, але вимушена була це зробити із-за погроз чоловіка, те що він не дозволяв їй повернутись в спірну квартиру, не підтверджені жодним доказом та спростовуються всіма зібраними по справі доказами.
Посилання відповідачки на те, що їй чинились перешкоди в користуванні спірним житлом з боку сім”ї ОСОБА_9, спростовується поясненнями самої відповідачки та показаннями свідків стосовно того, що в спірну квартиру за її згодою та згодою її чоловіка в 1999 році поселилась сім”я ОСОБА_9, з приводу неправомірного заселення до власника житла, яке перебуває в комунальній власності, ОСОБА_6 ніколи не зверталась, доказів звернення до суду за захистом свого права, не надала.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом невірно застосовано норми матеріального права, оскільки застосування судом ст.107 ЖК України виключає застосування ст.ст.71,72 ЖК України, не може бути взяте судом до уваги, оскільки хоча позивач в позовній заяві і посилався на норми ст.71,72 ЖК України та ст.107 ЖК України, проте під час розгляду справи представник позивача уточнив підставу позовних вимог та посилався тільки на ст.107 ЖК України, яку у даному випадку правильно застосував суд 1 інстанції.
Не може бути підставою для скасування рішення суду і посилання апелянтів на ст.12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” та те, що рішенням суду порушується право дитини на житло, оскільки дана норма закону стосується захисту інтересів дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна, а у даному випадку ставиться питання про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що не є вчиненням правочину та не є порушенням житлових прав особи, яка вибула на інше постійне місце проживання.
Не дають підстав для скасування рішення суду і посилання апелянта на те, що судом не прийнято зустрічний позов ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_9 з квартири, оскільки це не перешкоджало їй звернутись з таким позовом в загальному порядку.
Інші доводи апеляційних скарг також не дають підстав для скасування вірного по суті рішення суду 1 інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не містять передбачених законом підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,
у х в а л и в :
Апеляційні скарги першого заступника прокурора м. Чернігова та ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2009 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді: