Справа № 158/1227/18

Провадження № 2/0158/473/18

                                Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 року                                                                                           м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді -                           Корецької В.В.

при секретарі -                                    Процик Л.В.

за участю представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача –              ОСОБА_2

відповідача –                                      ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним,-

                                                     В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.

Позовні вимоги мотивує тим, що 26.08.2008 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до якого він подарував відповідачу, належний йому житловий будинок, який знаходиться в с. Карпилівка, по вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області.

Разом з тим, вказує, що при укладенні оскаржуваного договору дарування ним було подано нотаріусу ОСОБА_5 заяву №127/2-01 про умови, що повинні бути викладені у вищевказаному договорі.

Однак, за останній рік відповідач пересилила свого сина у вказаний будинок з його сімєю, а його виселила у приміщення літньої кухні, де не має умов для належного проживання. На усні звернення до відповідача ОСОБА_3, остання ніяк не реагує.

При зверненні до нотаріуса за ознайомленням з умовами договору, йому стало відомо, що основні умови, викладені у заяві №127/2-01 не були включені до даного договору, а саме – вимога проживання у будинку та про не погіршення умов проживання.

Враховуючи викладені обставини, та беручи до уваги те, що нотаріус під час посвідчення договору не роз’яснила йому суті правовідносин, що виникають у зв’язку із договором, не ознайомила з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, просить визнати договір дарування укладений 26.08.2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського РНО Волинської області ОСОБА_5, зареєстрований за №397 – недійсним.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.05.2018 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено справу до підготовчого провадження.

06.06.2018 року від представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_2 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову у зв’язку із пропуском встановленого законом строку позовної давності, оскільки був присутнім при укладенні та підписанні спірного договору, знав про наслідки укладеного правочину, що є самостійною підставою для відмови у позові. Також подав заяву про застосування строків позовної давності

14.06.2018 року від представника позивача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_1 до суду подано відповідь на відзив, згідно якого просить відхилити заяву про застосування строків позовної давності у зв’язку із тим, що лише 19.04.2018 року ОСОБА_4 дізнався про невнесення у спірний договір передумов його укладення, а тому просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 10.08.2018 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник – адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні, кожен зокрема, заявлені позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити.

Третя особа – приватний нотаріус Ківерцівського РНО Волинської області ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилася, подала до суду заяву, згідно якої просить розгляд справи проводити без її участі.

Заслухавши пояснення представника позивача  - адвоката ОСОБА_1  відповідача ОСОБА_3 та іі представника – адвоката ОСОБА_2, кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з’ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об’єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що 26.08.2008 року між ОСОБА_4 та його дочкою ОСОБА_3 було укладено договір дарування житлового будинку, який був посвідчений приватним нотаріусом Ківерцівського РНО Волинської області ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі під №397 /а.с.46/.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.10.2008 року, власником житлового будинку за адресою: с. Карпилівка, вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області, на підставі договору дарування №397 від 26.08.2008 року є відповідач по справі ОСОБА_3 /а.с.48/.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договір та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 на даний час проживає у приміщенні літньої кухні, за адресою: с. Карпилівка, вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області.

Разом з тим встановлено, що при укладенні оскаржуваного договору дарування ОСОБА_4 було подано нотаріусу ОСОБА_5 заяву №127/2-01 про умови, що повинні бути викладені у зазначеному договорі.

Подання такої заяви перед укладенням договору про відчуження нерухомого майна було обов’язком відчужувача, згідно Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (діяла на момент вчинення даних правовідносин).

Зокрема, згідно п. 45 наказу Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 «Про затвердження Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» було передбачено, що при посвідченні нотаріусом договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини (неодружена/неодружений, удова/удівець), державній нотаріальній конторі або приватному нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома іншої сторони договору та зазначає про це в його тексті. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача, а в разі вчинення договору через представника – від представника, якщо відчужував надав йому право при оформленні договору подавати від його імені відповідні заяви.

Крім того, у вказаній заяві позивачем ОСОБА_4 вказано, що його умови проживання не погіршаться, оскільки він і надалі проживатиме в житловому будинку.

Однак, зобов’язання майнового чи немайнового характеру не можуть бути внесені до договорів дарування, оскільки в такому разі договір втрачає свою суть та зміст.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6, який приходиться сином позивача та братом відповідача повідомив суду, що батько ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 будинок за умови, що вона буде його доглядати. Однак, йому стало відомо, що батька належним чином не доглядають. Крім того, відповідач оформила будинок на себе, позивач в даний час не вписаний в будинковій книзі. Разом з тим, вказав, що він проживає в Німеччині, в Україні буває рідко.

Також, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, який приходиться зятем позивача ОСОБА_4 повідомив суд, що ніхто з родичів позивача та відповідача не заперечували, щодо дарування житлового будинку за адресою: с. Карпилівка, вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області відповідачу ОСОБА_3, оскільки остання буде його доглядати.

Cудом не береться до уваги твердження представника позивача ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_1 про те, що умови проживання у позивача різко погіршилась, оскільки згідно акту умов проживання від 01.06.2018 року позивач проживає у літній кухні, яка складається з коридора, комори, однієї кімнати, кухні та ванної кімнати. Окрім того, сам позивач ОСОБА_4 зазначив, що він раніше проживав у літній кухні.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 показав суду, що умови проживання у літній кухні є кращими ніж в будинку, оскільки будинок дерев’яний, старенький, а в літній кухні зроблений ремонт, є усі зручності.

Також, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що позивач помилявся щодо своїх дій укладаючи договір дарування посилаючись на наступне.

На підставі частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Такі висновки викладені у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 27.04.2016 року у справі №6-372цс16.

З матеріалів справи вбачається, що укладаючи договір дарування позивач ОСОБА_4 знав про його природу, оскільки нотаріусом про вчиненні правочину сторонам було роз’яснено умови та наслідки підписання договору, що позивачем не заперечувалось, а відтак, відсутні підстави для визнання вказаного договору дарування недійсним, як вчиненого під впливом помилки.

Разом з тим, відповідно до роз’яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року, правочин вчинений під впливом помилки відповідно до ст. 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З врахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позивач ОСОБА_4 укладаючи договір дарування 26.08.2008 року повністю розумів значення своїх дій, останньому було роз’яснено умови та наслідки підписання договору суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання вказаного договору дарування недійсним, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_2 щодо застосування строків позовної давності, оскільки позовна давність застосовується у разі обґрунтованості позовних вимог, а у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск позовної давності.

Також, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2018 року накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: с. Карпилівка, по вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: с. Карпилівка, по вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області, застосовані ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2018 року слід скасувати.

На підставі постанови Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 229-233, 717, 722, 727 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 18, 76-78, 81, 89, 95, 141, 206, 229, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

                                                             У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального округу Волинської області ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним – відмовити.

Заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: с. Карпилівка, по вул. Незалежності, 123, Ківерцівського району Волинської області, застосовані ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2018 року – скасувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_4, житель ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_1, адреса: м. Луцьк, вул. Сухомлинського, 4А/47, Волинської області.

Третя особа – приватний нотаріус Ківерцівського районного нотаріального окруну Волинської області ОСОБА_5, адреса: м. Ківерці, вул. Незалежності, 21, Волинської області.

Відповідач – ОСОБА_3, жителька с. Карпилівка, вул. Незалежності, 28, Ківерцівського району Волинської області.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_2, адреса: м. Рівне, вул. Чорновола, 13, офіс 321, Рівненської області.

Суддя Ківерцівського районного суду                                                        В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 26.10.2018 року