Справа №265/3626/16-к

Провадження №1-кп/265/42/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Міхєєвої І. М.,

за участю серетарів судового засідання - Розсоха І. О., Федорової А. С., Байрачної І. О., Тулянкіної М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12015050790001436 за обвинуваченням

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Маріуполя Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, одруженого, який має на утриманні сина, ІНФОРМАЦІЯ_4, не судимого в силу ч. 3 ст. 88 КК України, який зареєстрований та мешкає по АДРЕСА_1

в скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст. 190, ч.2 190 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів - Церахто Л. А., Ермакової Г.М.

захисника - Моргунова С. В.,

потерпілих - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,

представника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_14

обвинуваченого - ОСОБА_5,

В С Т А Н О В И В:

На початку серпня 2009 року ОСОБА_5 з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_11, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, під приводом продажу нерухомості, приїхав до свого знайомого ОСОБА_11, з яким у нього були дружні стосунки протягом тривалого проміжку часу, за місцем його проживання по АДРЕСА_2, розповівши йому завідомо неправдиві відомості щодо необхідності вкласти грошові кошти на оформлення документів на квартиру гостинного типу, розташовану на 3-му поверсі багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 метою її подальшого перепродажу за більшу ціну, та отримання від цього грошової вигоди у вигляді різниці між вкладеною та отриманою сумою коштів.

ОСОБА_11, будучи введеним в оману ОСОБА_5 та повністю йому довіряючи, 12 серпня 2009 року за місцем свого мешкання по АДРЕСА_2 передав йому грошові кошти в сумі 12000 грн.

Продовжуючи та доводячи до кінця свій злочинний умисел, в період часу з серпня 2009 року по 12 серпня 2010 року ОСОБА_5, зловживаючи довірою, під приводом необхідності сплати додаткових коштів за оформлення документів на квартиру гостинного типу, погашення боргів попереднього власника за користування даним об'єктом нерухомості тощо, у декілька етапів заволодів грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 900 доларів США, 500 доларів США 4000 грн., 500 доларів США, 8000 грн., що в загальній сумі становить 12 000 грн. та 1900 доларів США.

В результаті своїх протиправних дій у період з 12 серпня 2009 року по 12 серпня 2010 року ОСОБА_5 заволодів грошовими коштами ОСОБА_11 в сумі 1900 доларів США, що еквівалентно офіційному курсу гривні до долара США Національного банку України на 12 серпня 2010 року у розмірі 14991 грн., та 24 000 грн., що в загальній сумі становить 38991 грн., які ОСОБА_5 привласнив та розпорядився ними на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив умисні дії, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), тобто злочин, передбачений ст. 190 ч. 1 КК України.

Не визнаючи свою провину за вказаним епізодом відносно ОСОБА_11, ОСОБА_5 вказував, що він дійсно займав у потерпілого за місцем мешкання останнього в борг гроші у доларах США та національній валюті, точну суму яких вже не пам'ятає. Підтвердив, що він займав у ОСОБА_11 гроші 12 серпня 2009 року. Додавав, що за даним фактом проводилась перевірка працівниками поліції за заявою ОСОБА_11, які не встановили ознак злочину, через що така справа була закрита, чим було підтверджено факт цивільно-правових відносин між ним та ОСОБА_11 Це також було підтверджено рішенням суду від 8 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_11 до нього про стягнення боргу за розпискою. Таким чином заперечував злочинність своїх дій. При цьому додавав, що наявність не скасованого рішенні про відсутність у його діях злочину свідчить про необхідність закрити наявне кримінальне провадження за цим епізодом в суді. Крім цього він просив звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України через сплив строків давності. Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_5 своєї провини на підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим злочину в матеріалах справи наявні докази, дослідженні судом безпосередньо в судовому засіданні, та оцінені в порядку передбаченому ст. 94 КПК України.

Так потерпілий ОСОБА_11 в суді вказував, що 12 серпня 2009 року ОСОБА_5, якого він добре знав та довіряв останньому, повідомив, що необхідні кошти для придбання нерухомості, оскільки обвинувачений нібито займався купівлею житла своєму товаришу. Оскільки ОСОБА_5 запевнив його у вигідності передання йому коштів, бо збирався перепродати таку нерухомість, отримавши вигоду від цього, то він на прохання обвинуваченого надав останньому грошові кошти, які ОСОБА_5 зобов'язався повернути протягом декількох місяців. При цьому ОСОБА_5 йому навіть показував квартиру, яку нібито той збирався придбавати. В подальшому під приводом оформлення документів на придбання такої нерухомості він надавав ОСОБА_5 ще кошти, через що загальна сума боргу обвинуваченого перед ним дорівнювала 5000 доларів. Так, він надавав обвинуваченому спочатку 12000 грн., а потім ще 900 доларів США, 500 доларів США, 4000 грн., 500 доларів США та 8000 грн. На підставі того, що обвинувачений не повертав отримані ним кошти під будь-якими приводами, він змусив того написати десь через рік потому, у серпні 2010 року розписку у своїй машині з визначенням загальної суми заборгованості ОСОБА_5 перед ним. Однак обвинувачений не повертав заборгованість, тому він був змушений звертатись до правоохоронних органів. Звернення до суду із позовом обґрунтовував необхідністю хоч якось примусити обвинуваченого сплачувати борг. Додавав при цьому, що за його зверненням до міліції кримінальна справа раніше не порушувалась.

Свідок ОСОБА_15 вказувала, що вона знає з 1990 року обвинуваченого, з яким були добрі стосунки. У серпні 2009 року ОСОБА_5 попросив дати йому грошей для придбання житла товаришу обвинуваченому. На підставі того, що довіряли обвинуваченому спочатку вона із своїм чоловіком, ОСОБА_11, дали ОСОБА_5 12000 грн., які той обіцяв віддати протягом 2-х місяців. В подальшому він попросив ще йому дати грошей, на що ОСОБА_11 погоджувався, через що ОСОБА_5 передавались гроші в сумі 900 доларів США, 500 доларів США, 4000 грн., 500 доларів США та 8000 грн. При самій передачі грошей вона не приймала участі, однак згоду на передачу грошових коштів її чоловік у неї брав. Чоловік радився із нею з цього питання, тому вона добре пам'ятає суму коштів, переданих ОСОБА_5 В подальшому обвинувачений зник, не відповідаючи на телефонні дзвінки. Коли ОСОБА_5 вдалось знайти, той написав ОСОБА_11 розписку про отримання усіх цих коштів у борг, який зобов'язався віддати. Додавала, що з метою ввести її та чоловіка в оману ОСОБА_5 їй навіть показував квартиру по АДРЕСА_3 та документи на неї, яку обвинувачений нібито збирався продати, щоб віддати борги. Однак до теперішнього часу борг ОСОБА_5 не повернув.

Відповідно до слідчого експерименту, проведеного 7 червня 2016 року за участю свідка ОСОБА_15 у присутності понятих, остання на місці події, біля АДРЕСА_3, показала, як під приводом придбання в такому будинку її чоловіком ОСОБА_11 квартири, що обговорювалось ОСОБА_5 також із нею, останній отримав у ОСОБА_11 грошові кошти, які не повернув до теперішнього часу. (т. 1, а. с. 229-230).

Також відповідно до розписки від 12 серпня 2010 року, ОСОБА_5 отримав у борг в ОСОБА_11 5000 доларів США, які зобов'язався повернути 12 серпня 2013 року (т. 1, а. с. 105).

За чинним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 8 грудня 2014 року з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_11 було стягнуто борг за договором позики від 12 серпня 2010 року, оформленого розпискою про зобов'язання повернути до 12 серпня 2013 року 5000 доларів США (т. 1, а. с. 100-101).

При цьому суд зазначає, що матеріали перевірки за заявою ОСОБА_11 про вчинення щодо нього злочину через заволодіння його грошовими коштами у 2010 році шахрайським шляхом, яка була зареєстрована 26 лютого 2014 року Лівобережним ВП ЦВП ГУ НП в Донецькій області, були знищені через сплив часу зберігання, що підтверджується актом від 6 листопада 2015 року № 20265, як такі, що не містили у собі ознак для внесення відомостей до ЄРДР (т. 1, а. с. 172-175).

Суд зазначає, враховуючи, що відомості до ЄРДР за зверненням ОСОБА_11 у 2014 року не вносились, досудове розслідування не проводилось, процесуальне рішення не приймалось, то посилання сторони захисту на необхідність закриття кримінального провадження за вказаним епізодом в суді не ґрунтуються на законі.

На цій же підставі суд відхиляє посилання ОСОБА_5, що вже тоді правоохоронними органами було встановлено відсутність у його діях кримінального правопорушення.

Посилання ж сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_11 була спростована дослідженими доказами по справі.

Так, обставини на які посилався ОСОБА_11, щодо заволодіння обвинуваченим шахрайським шляхом його грошовими коштами протягом 2009-2010 років у судовому засіданні були підтверджені показаннями свідка ОСОБА_15, слідчим експериментом за участі останньої.

Показання потерпілого ОСОБА_11, щодо обставин скоєння обвинуваченим відносно нього злочину, за переконанням суду, є сталими, послідовними та переконливо свідчать про їх правдивість.

При цьому суд зазначає, що сам ОСОБА_5 визнавав, що брав у потерпілого протягом деякого часу за місцем мешкання ОСОБА_11 гроші у доларах США та національній валюті, що спростовує версію обвинуваченого, що він узяв у борг за розпискою кошти 12 серпня 2010 року.

Суд зауважує, що наявність самого по собі рішення суду про стягнення коштів на користь ОСОБА_11 за борговою розпискою ОСОБА_5 не є доказом існування між сторонами цивільно-правових відносин, а лише свідчить про задоволення позовних вимог в частині майнової шкоди, завданої злочином.

Крім цього до завдань цивільного судочинства не входить встановлення наявності кримінального правопорушення у діях певної особи.

В свою чергу боргова розписка від 12 серпня 2010 року письмово фіксує розмір загальної заборгованості, яка мала місце в ОСОБА_5 перед ОСОБА_11 на той момент, що має доказове значення для встановлення завданої злочином шкоди на момент протиправного заволодіння обвинуваченим грошима потерпілого протягом 2009-2010 років.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що невизнання своєї провини ОСОБА_5 є його способом захисту від пред'явленого обвинувачення.

Натомість розглядом справи було встановлено заволодіння ОСОБА_5 грошовими коштами ОСОБА_11 шляхом повідомлення потерпілому неправдивих відомостей, використовуючи довіру останнього, оскільки вже у момент заволодіння цим майном ОСОБА_5 мав на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання перед ОСОБА_11

Згідно із п. 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.

Таким чином, перевіривши надані стороною обвинувачення докази на предмет їх належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що вони спростовують позицію захисту про відсутність складу злочину в діях ОСОБА_5, на підставі чого в судовому засіданні було доведено поза розумним сумнівом, що обвинувачений вчинив відносно ОСОБА_11 шахрайство, оскільки заволодів майном потерпілого шляхом обману та зловживання довірою.

При цьому суд, зважаючи на клопотання ОСОБА_5 щодо застосування до вказаного злочину судом положень ст. 49 КК України, зазначає наступне.

За ст. 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частині першій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Суд також зважає на те, що звільнення від кримінальної відповідальності особи на підставі ст. 49 КК України є обов'язком суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності.

В той же час відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» вбачається, що при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд під час судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК.

При цьому за п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» постанова (ухвала) судді (суду), винесена про закриття справи, має бути вмотивованою. Так поряд із доказами винності особи в учиненні злочину в цій постанові слід зазначити умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності.

Суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив протягом 12 серпня 2009 року - 12 серпня 2010 року злочин, передбачений ст. 190 ч. 1 КК України, який відноситься відповідно до ст. 12 КК України до злочину невеликого ступеня тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження волі. Також було встановлено, що з того часу та до тепер ОСОБА_5 не ухилявся від досудового слідства чи суду.

При цьому суд встановив, що через вчинення ОСОБА_5 після 12 серпня 2010 року протягом трирічного періоду низки нових злочинів середнього ступеня тяжкості, в такому випадку перебіг давності відносно обвинуваченого кілька разів переривався, внаслідок чого обчислення давності за ст. 49 КК України за злочин відносно потерпілого ОСОБА_11 починалось заново з дня вчинення ОСОБА_5 останнього злочину.

Однак суд зауважує, оскільки останній за часом злочин ОСОБА_5 вчинив 20 серпня 2015 року (ст. 185 ч. 2 КК України), що підтверджується вироком Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 грудня 2017 року, та не вчинював після цього протягом трьох років нового злочину, тобто до 20 серпня 2018 року включно до теперішнього часу, то за клопотанням обвинуваченого до ОСОБА_5 підлягають застосуванню положення ст. 49 КК України.

Таким чином суд встановив розглядом справи, що ОСОБА_5 повинен бути звільненим від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ст. 190 ч. 1 КК України щодо потерпілого ОСОБА_11 через сплив строків давності.

Керуючись ст. 284, 285 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності - звільнити.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 в скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України - закрити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня проголошення.

Суддя І.М. Міхєєва