Справа №265/3626/16-к

Провадження №1-кп/265/42/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Міхєєвої І. М.,

за участю секретарів судового засідання: Розсоха І. О., Федорової А. С., Байрачної І. О., Тулянкіної М. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12015050790001436 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючого, одруженого, який має на утриманні сина, ІНФОРМАЦІЯ_4, не судимого в силу ч. 3 ст. 88 КК України,

який зареєстрований та мешкає по вул. Вавілова 18 в м. Маріуполі Донецької області,

у скоєні злочинів, передбачених ст. 190 ч. 2 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів – Церахто Л. А., , ОСОБА_2

захисника – ОСОБА_3,

потерпілих – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

представника ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_11

обвинуваченого – ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011 року ОСОБА_1, з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами свого знайомого ОСОБА_9, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, під приводом надання послуг із підшукання об’єкту нерухомості, який більше б відповідав потребам родини потерпілого, приїхав до місця проживання останнього, з яким у нього були дружні стосунки, до буд. 71 по вул. Панфілова в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, розповівши тому завідомо неправдиві відомості щодо необхідності вкласти грошові кошти на оформлення документів на об’єкт нерухомості.

ОСОБА_9, будучи введеним в оману ОСОБА_1 та повністю йому довіряючи, 19 січня 2011 року, знаходячись в автомобілі «Шевролет Епіка», за місцем свого проживання, біля буд. 71 по вул. Панфілова в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 28000 грн.

Продовжуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливими мотивами, з метою заволодіння грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою, 22 січня 2011 року ОСОБА_1, під приводом необхідності сплати додаткових коштів за оформлення документів на об'єкт нерухомості, знаходячись в автомобілі «Шевролет Епіка», біля буд. 71 по вул. Панфілова в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, заволодів грошовими коштами ОСОБА_9 на суму 16000 грн.

Продовжуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливими мотивами, з метою заволодіння грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою, 23 січня 2011 року ОСОБА_1, під приводом необхідності сплати додаткових коштів за оформлення документів на об’єкт нерухомості, знаходячись в автомобілі «Шевролет Епіка», біля буд. 71 по вул. Панфілова в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, заволодів грошовими коштами ОСОБА_9 в сумі 3600 грн.

Продовжуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливими мотивами, з метою заволодіння грошовими коштами шляхом обману та зловживання довірою, 7 лютого 2011 року, ОСОБА_1, під приводом необхідності сплати додаткових коштів за оформлення документів на об'єкт нерухомості, знаходячись в автомобілі «Шевролет Епіка», біля буд. 71 по вул. Панфілова в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, заволодів грошовими коштами ОСОБА_9 на суму 16000 грн.

В результаті своїх протиправних дій у період з 19 січня 2011 року по 7 лютого 2011 року ОСОБА_1 заволодів грошовими коштами ОСОБА_9 на загальну суму 63600 грн., заподіявши потерпілому значну матеріальну шкоду через завдання останньому збитків, які перевищували на момент вчинення злочину 100 неоподаткованих доходів громадян. Привласнивши отримані грошові кошти, ОСОБА_1 розпорядився ними на власний розсуд.

Також ОСОБА_1 у лютому 2011 року, з метою заволодіння чужим майно, грошовими коштами ОСОБА_5, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, повторно, під приводом продажу власної квартири гостинного типу на 1-му поверсі буд. 103 по пр. Перемоги в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, зустрівся із ОСОБА_5, розповівши йому завідомо неправдиві відомості щодо необхідності вкласти грошові кошти на оформлення документів із придбання даної квартири.

ОСОБА_5, будучи введеним в оману ОСОБА_1 та повністю йому довіряючи, наприкінці лютого 2011 року, знаходячись біля площі Перемоги в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, для цієї мети передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35450 грн.

В результаті своїх протиправних дій ОСОБА_1 заволодів грошовими коштами ОСОБА_5 в сумі 35450 грн., які привласнив та розпорядився ними на власний розсуд.

Він же, у грудні 2011 року, з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_7, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, повторно, під приводом продажу нерухомості, приїхав до ОСОБА_7, з яким у нього були давні дружні стосунки, за місцем проживання останнього, по вул. Народовольчій 8 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, розповівши завідомо неправдиві відомості щодо необхідності вкласти грошові кошти в купівлю квартир, з метою їх подальшого перепродажу та повернення за рахунок виручених від продажу коштів боргів своєї матері, ОСОБА_12, перед ОСОБА_7

ОСОБА_7, будучи введеним в оману ОСОБА_1 та повністю йому довіряючи, 26 грудня 2011 року, знаходячись за місцем свого мешкання ІНФОРМАЦІЯ_5 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 22000 грн.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_7, приховуючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_1 написав розписку про отримання зазначеної суми коштів, які обіцяв повернути, хоча на момент написання розписки не мав намірів повертати гроші, чим шляхом обману та зловживання довірою останнього протиправно заволодів грошовими коштами ОСОБА_7 на загальну суму 22000 грн., спричинивши потерпілому шкоду на вказану суму, розпорядившись отриманими грошовими коштами на свій розсуд.

Він же, на початку грудня 2012 року, з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_6, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, повторно, під приводом продажу об'єкта нерухомості, зустрівся з ОСОБА_6, з яким протягом року підтримував дружні відносини, розповівши тому завідомо неправдиві відомості щодо необхідності вкласти грошові кошти в купівлю квартир для їх переоформлення під нежитлове приміщення та повернення попередніх боргів ОСОБА_1 перед ОСОБА_6

ОСОБА_6, будучи введеним в оману ОСОБА_1 та повністю йому довіряючи, 10 грудня 2012 року, знаходячись в магазині «Круїз», розташованому по бул. Меотиди (50 Років Жовтня) 21/43 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполі, передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7450 доларів США, що станом на 10 грудня 2012 року було еквівалентно офіційному курсу гривні Національного банку України в розмірі 59547,85 грн.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_6, приховуючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_1 написав розписку про отримання зазначеної суми коштів, які обіцяв повернути, хоча на момент написання розписки не мав намірів повертати гроші.

Тим самим, ОСОБА_1 своїми протиправними діями заволодів грошовими коштами ОСОБА_6 на загальну суму 59547,85 грн., чим спричинив останньому значну матеріальну шкоду у вказаному розмірі, оскільки завдані потерпілому збитки перевищували сто неоподаткованих доходів громадян на момент вчинення злочину, після чого отримані грошові кошти привласнив, розпорядившись ними на власний розсуд.

Також, ОСОБА_1 наприкінці травня 2013 року, з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_4, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, повторно, під приводом недостатності коштів для придбання собі транспортного засобу, не маючи намір повертати у подальшому отримані кошти, зустрівся з ОСОБА_4, з яким був знайомий протягом тривалого проміжку часу, за місцем мешкання останнього, АДРЕСА_1, розповівши потерпілому завідомо неправдиві відомості про необхідність отримання позики грошових коштів для придбання мотоциклу.

Наступного дня травня 2013 року, ОСОБА_4, будучи введеним в оману ОСОБА_1 та повністю йому довіряючи, знаходячись біля магазину «Лайм» по вул. Азовстальській в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20000 грн.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_4, приховуючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_1 передав останньому розписку про отримання зазначеної суми коштів, які обіцяв повернути, хоча на момент передання розписки не мав намірів повертати гроші, тобто шляхом обману та зловживання довірою останнього, ОСОБА_1 протиправно заволодів грошовими коштами ОСОБА_4 на загальну суму 20000 грн., чим спричинив останньому шкоду на зазначену суму, розпорядившись грошовими коштами на свій розсуд.

Він же, у жовтні 2013 року, з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_10, шляхом обману та зловживання довірою, умисно, повторно, керуючись корисливими мотивами, під приводом недостатності коштів для придбання ним нерухомості, не маючи намір повертати у подальшому отримані кошти, зустрівся із своєю знайомою ОСОБА_10 за місцем її роботи, Комунального дошкільного навчального закладу «Ясла-садок № 165 «Катруся» Маріупольської міської ради, розташованого по вул. Київській 74 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, розповівши потерпілій завідомо неправдиві відомості про необхідність отримання ним від неї грошових коштів для завершення оформлення угоди купівлі-продажу об'єкту нерухомості, із запевненнями про повернення грошових коштів із процентами.

Під час наступної зустрічі з ОСОБА_1 ОСОБА_10, будучи введеною ним в оману та повністю йому довіряючи, того ж місяця 2013 року, знаходячись в автомобілі «Шевролет Епіка» біля Комунального дошкільного навчального закладу «Ясла-садок № 165 «Катруся» Маріупольської міської ради по вул. Київській 74 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, передала йому грошові кошти в сумі 4000 грн.

У подальшому, приблизно через тиждень після отримання у жовтні 2013 року від ОСОБА_10 коштів в сумі 4000 грн., продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_10 шляхом обману та зловживання довірою, умисно, повторно, керуючись корисливими мотивами, під приводом недостатності коштів для придбання ним нерухомості, не маючи наміру повертати їх у подальшому, ОСОБА_1 зустрівся з ОСОБА_10, розповівши завідомо неправдиві відомості потерпілій про необхідність отримання додаткових грошових коштів для завершення оформлення ним угоди купівлі-продажу об'єкту нерухомості, із запевненнями про повернення грошових коштів із процентами.

ОСОБА_10, будучи введеною ОСОБА_1 в оману та повністю йому довіряючи, знаходячись в автомобілі «Шевролет Епіка», біля буд. 72 по пр. Перемоги в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 2000 грн.

В результаті своїх протиправних дій у жовтні 2013 року ОСОБА_1 заволодів грошовими коштами ОСОБА_10 на загальну суму 6000 грн., які привласнив та розпорядився ними на власний розсуд.

У червні 2015 року ОСОБА_1, з метою заволодіння чужим майном, грошовими коштами ОСОБА_7, шляхом обману та зловживання довірою, керуючись корисливими мотивами, умисно, повторно, під приводом отримання доходу, приїхав до ОСОБА_7 за місцем його проживання, ІНФОРМАЦІЯ_6 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі м. Маріуполя, розповівши потерпілому завідомо неправдиві відомості щодо необхідності вкласти грошові кошти у діяльність, пов'язану з оформленням перепусток громадянам у зону проведення антитерористичної операції, та повернення за рахунок виручених коштів боргів своєї матері ОСОБА_12 перед ОСОБА_7

ОСОБА_7, будучи введеним в оману ОСОБА_1 та повністю йому довіряючи, 30 червня 2015 року, знаходячись за місцем свого мешкання, ІНФОРМАЦІЯ_6 в Орджонікідзевському (Лівобережному) районі міста Маріуполя, передав йому грошові кошти в сумі 21600 грн.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_7, приховуючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_1 написав розписку про отримання зазначеної суми коштів, які обіцяв повернути, хоча на момент написання розписки не мав намірів повертати гроші, чим шляхом обману та зловживання довірою потерпілого, протиправно заволодів грошовими коштами ОСОБА_7 на загальну суму 21600 грн., чим спричинив останньому шкоду на зазначену суму, розпорядившись грошовими коштами на свій розсуд.

Таким чином ОСОБА_1 вчинив умисні дії, які виразились у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), повторно, що завдало значної шкоди потерпілому, тобто злочин, передбачений ст. 190 ч. 2 КК України.

Позиція обвинуваченого.

Не визнаючи своєї провини за пред’явленим йому обвинуваченням в цілому, ОСОБА_1 за епізодом шахрайства відносно ОСОБА_9 зазначав, що він дійсно займав у потерпілого в борг грошові кошти протягом 19 січня 2011 року по 7 лютого 2011 року на особисті потреби в сумі 63600 грн., через скрутне матеріальне становище за місцем мешкання ОСОБА_9 Однак заперечував, що вчинив це умисно через корисливі мотиви з метою заволодіння такими грошима, що підтверджують тексти розписок та те, що він повернув 100 доларів США ОСОБА_9 в рахунок існуючого боргу. При цьому додавав, що між ними виникли цивільно-правові відносини, що підтверджено було рішенням суду від 22 квітня 2015 року. Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України.

За епізодом злочинних дій відносно ОСОБА_5 обвинувачений зазначав, що у нього із потерпілим були виключно цивільно-правові відносини, оскільки він дійсно займав у того в борг грошові кошти, частину з яких він повернув, а іншу частину не зміг через тяжке матеріальне становище. Додавав, що за даним фактом проводилась перевірка працівниками поліції за заявою ОСОБА_5 у 2013 році, внаслідок чого було закрито провадження через відсутність складу злочину, оскільки було підтверджено існування між сторонами цивільно-правових відносин на підставі боргової розписки. Таким чином, наявність не скасованого рішення про закриття кримінального провадження за одним і тим же фактом свідчить про необхідність закрити наявне кримінальне провадження вже в суді. Таким чином заперечував факт скоєння зі свого боку злочину. Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України.

Обвинувачений зазначав за епізодом шахрайських дій щодо ОСОБА_7, що він дійсно займав у потерпілого в борг гроші за місцем мешкання ОСОБА_7 26 грудня 2011 року в сумі 22000 грн., на особисті потреби через брак власних коштів. Однак заперечував, що вчинив це умисно з метою заволодіння такими грошима, що підтверджується текстом розписки. Додавав, що у ОСОБА_7 були також цивільно-правові відносини із його мамою, яка також займала у потерпілого у борг гроші. Також зазначав, що при розгляді справи про стягнення з ОСОБА_12 боргу, де співвідповідачами виступав він та його батько, як поручителі, ОСОБА_7 включив у загальну суму боргу ОСОБА_12 також 22000 грн. його (ОСОБА_1С.) борг перед потерпілим. Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України. Заявлений до нього позов ОСОБА_7 не визнав.

За епізодом злочинних дій відносно ОСОБА_6 обвинувачений зазначав, що він дійсно займав у потерпілого, 10 грудня 2012 року в борг за місцем роботи ОСОБА_6, в магазині «Круїз», 7450 доларів США на особисті потреби. На підтвердження чого є те, що він віддав ОСОБА_6 свій автомобіль «Шевролет» вартістю 10000 доларів США, як гарантію повернення боргу, оформленого розпискою. Оскільки потерпілий йому не повернув автомобіль, то вважав, що розрахувався із ОСОБА_6 Також посилався на те, що у нього із потерпілим виникли цивільно-правові відносини, що підтверджується рішенням суду за повозом ОСОБА_6 Таким чином заперечував, що скоював злочин відносно ОСОБА_6 Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України.

Обвинувачений зазначав за епізодом шахрайства відносно ОСОБА_4, що він взагалі не одержував грошові кошти від потерпілого, оскільки був винен гроші саме сину останнього, який помер. Оскільки він товаришував із сином ОСОБА_4, то написав розписку потерпілому, що він нібито взяв в борг гроші в розмірі 20000 грн. у ОСОБА_4 В рахунок цього боргу він повернув потерпілому 100 грн. через платіжну систему «Приватбанк». Крім цього рішенням суду від 15 січня 2015 року було визнано наявність за такої борговою розпискою цивільно-правові відносини між ними, тому заперечував, що вчинив злочин. Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України.

За епізодом відносно потерпілої ОСОБА_10, ОСОБА_1 зазначав, що знав останню, так як працював таксистом, послугами якого остання користувалась. Однак заперечував, що він займав якісь грошові кошти у неї. Вважав, що ОСОБА_10 його обмовляє, бо знайома із дружиною ОСОБА_8. Також зазначав, що чоловік ОСОБА_10 теж заперечував, що знав про борг обвинуваченого перед ОСОБА_10. Зазначив, що з цих підстав не визнає, що скоїв шахрайство відносно ОСОБА_10 Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України.

Обвинувачений зазначав за другим епізодом шахрайських дій відносно ОСОБА_7, що він дійсно займав у потерпілого 30 червня 2015 року в борг 21600 грн. за місцем мешкання ОСОБА_7 на особисті потреби, через брак особистих коштів. Натомість він заперечував, що вчинив шахрайські дії, що підтверджується наявною борговою розпискою та тим, що він у рахунок погашення боргу повернув ОСОБА_7 500 грн. через платіжну систему «Приватбанк». Від дачі інших пояснень за цим епізодом відмовився, скориставшись положеннями ст. 63 Конституції України. Заявлений до нього позов ОСОБА_7 не визнавав.

При цьому ОСОБА_1 просив суд звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України через сплив строків давності, перекваліфікувавши його дії на ч. 1 ст. 190 КК України.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї провини на підтвердження встановлених судом обставин вчинення обвинуваченим наведених епізодів злочинних дій свідчать докази, дослідженні в судовому засіданні та оцінені судом у порядку, передбаченому ст. 94 КПК України.

Епізод відносно потерпілого ОСОБА_9

Так потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні вказував, що він був знайомий із обвинуваченим з 2008 року, який представлявся ріелтором, та який запропонував йому оформити право власності на житло, де він проживав. Для цього обвинувачений у нього протягом деякого проміжку часу взяв гроші на загальну суму десь 5000 доларів США, однак документи так і не оформив на житло. В подальшому ОСОБА_1 запропонував йому розширити його житло, для чого обвинуваченому знову були потрібні гроші. Щоб підтвердити свої наміри, обвинувачений надавав якісь документи на помешкання, де він жив. Тому він знову погодився дати гроші ОСОБА_1, що було вже оформлено розписками. На підставі цього він передав обвинуваченому в машині останнього біля свого місця проживання: 19 січня 2011 року - 28000 грн., 22 січня 2011 року - 16000 грн., 23 січня 2011 року - 3600 грн., 7 лютого 2011 року - 16000 грн., а загалом - 63600 грн. Після чого ОСОБА_1 зник, а коли виходив на зв’язок, то відмовлявся віддавати гроші під будь-яким приводом. Додавав, що для оформлення цього житла на себе він був змушений брати гроші у ОСОБА_13, та якій гроші не повернув, відповідно через борг ОСОБА_1 перед ним. Гроші, які він брав у ОСОБА_13 безпосередньо віддавав ОСОБА_1 Через це, відносно нього за шахрайські дії було винесено вирок суду, яким його було засуджено до штрафу. В подальшому за весь час обвинувачений віддав йому лише 100 доларів США. Оскільки ОСОБА_1 йому борг не повертав, то він був змушений звертатись до суду з метою стягнення з нього боргу за розписками та до правоохоронних органів для притягнення обвинуваченого до відповідальності за шахрайство.

Свідок ОСОБА_14 вказувала суду, що вона є сестрою ОСОБА_9 Їй відомо, що ОСОБА_1 у 2008 році запропонував допомогу ОСОБА_9, у приватизації житла, де останній мешкав: по вул. Панфілова 71/7 в м. Маріуполі, представившись ріелтором. Підтвердила, що ОСОБА_9 для оформлення на себе такого житла займав кошти у ОСОБА_13, які потім передавав ОСОБА_1 Загалом ОСОБА_1 у її брата під цим приводом узяв понад 7000 доларів США, які до сьогодення не повернув. Про вказані обставини їй відомо, оскільки у вирішенні житлового питання ОСОБА_9 приймала участь уся його родина, в тому числі і вона. Підтвердила, що ОСОБА_1 погодився написати розписки ОСОБА_9 про отримання обвинуваченим у потерпілого коштів.

Свідок ОСОБА_15 в суді вказувала, що ОСОБА_9 її син, якому вона дійсно давала свої кошти, десь біля 5000 доларів США, в 2008 році на приватизацію житла по вул. Панфілова 71/7 в м. Маріуполі, де мешкав її син. В оформленні цих документів сину допомагав ОСОБА_1, який обіцяв за гроші все зробити. Вона сама спілкувалась із обвинуваченим, який викликав до нього довіру, показував їй документи на квартиру. В подальшому обвинувачений пропонував розширитись ОСОБА_9, щоб оформити більшу житлову площу на сина. Вона та ОСОБА_9 повірили ОСОБА_1 Оскільки її сину не вистачало коштів, бо сума була значною для родини, то попросили ОСОБА_13 дати гроші для завершення оформлення документів на квартиру, про що ОСОБА_9 надав відповідні розписки останній. Однак, після передачі ОСОБА_1 під розписки усієї суми, яку він запросив, протягом чотирьох разів у 2011 році, обвинувачений зник з грошима. Потім ОСОБА_1 під будь-яким приводом ухилявся від повернення боргу. За весь час обвинувачений віддав сину лише 100 доларів США.

Свідок ОСОБА_16 вказувала, що є колишньою дружиною ОСОБА_9, Їй відомо, що в 2008 році ОСОБА_9 познайомився із ОСОБА_1, який запропонував ОСОБА_9 оформити на останнього житло по вул. Панфілова 71/7 в м. Маріуполі, на що останній погодився. Для цього ОСОБА_1 передавались кошти, однак розписки спочатку не відбирались. Згодом обвинувачений до оформлення документів на житло запропонував її колишньому чоловіку збільшити розмір житлової площі для приватизації, на що вона із ОСОБА_9 погодились. Натомість для цього ОСОБА_9 був змушений взяти у борг в ОСОБА_13 грошові кошти, які потім під розписку передав за декілька разів ОСОБА_1 Проте ОСОБА_1 обманув, не оформивши квартиру та не повернувши коштів ОСОБА_9, оскільки в ту квартиру, яку обвинувачений обіцяв їм, вже поселились інші люди. Зазначала також, що вона була особисто присутня при передачі ОСОБА_9 грошей ОСОБА_1, який при цьому показував документи на житло, що обіцяв приватизувати на ім’я ОСОБА_9

Згідно із розпискою від 19 січня 2011 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_9 3500 доларів США, які зобов’язався повернути не пізніше 1 липня 2013 року (т. 1, а. с. 152).

На підставі розписки від 22 січня 2011 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_9 2000 доларів США, які зобов’язався повернути не пізніше 1 липня 2013 року (т. 1, а. с. 151).

За розпискою від 23 січня 2011 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_9 3600 грн., які зобов’язався повернути не пізніше 1 липня 2013 року (т. 1, а. с. 150).

На підставі розписки від 7 лютого 2011 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_9 2000 доларів США, які зобов’язався повернути не пізніше 1 липня 2013 року (т. 1, а. с. 149).

Відповідно до розписки від 5 серпня 2013 року, ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_1 100 доларів США в рахунок боргу ОСОБА_1 перед ним по розписці від 19 січня 2011 року (т. 1, а. с. 148).

За чинним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 квітня 2015 року, з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_9 стягнуто борг за борговими розписками від 19 січня 2011 року, від 22 січня 2011 року, від 23 січня 2011 року та від 7 лютого 2011 року на загальну суму 63600 грн. (т. 1, а. с. 158-160).

В той же час на підставі вироку Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 березня 2014 року, ОСОБА_9 засуджений за ст. 190 ч. 2 КК України до 850 грн. штрафу. Вироком суду встановлено, що ОСОБА_9 у період з 19 січня 2011 року по 7 лютого 2011 року заволодів шахрайським шляхом під приводом продажу АДРЕСА_2 грошовими коштами ОСОБА_13 на загальну суму 63175,75 грн. (т. 1, а. с. 153-155).

Посилання сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 була спростована дослідженими доказами по справі.

Так обставини, на які посилався ОСОБА_9, щодо заволодіння обвинуваченим шахрайським шляхом його грошовими коштами протягом січня-лютого 2011 року в судовому засіданні були підтверджені показаннями допитаних свідків ОСОБА_14, ОСОБА_16 та ОСОБА_15

При цьому суд зазначає, що сам ОСОБА_1 визнав, що брав у потерпілого ОСОБА_9 протягом цього часу гроші саме в національній валюті, що спростовує версію захисту, що обвинувачений брав у ОСОБА_9 за борговими розписками долари США.

В свою чергу вказані боргові розписки письмово підтверджують, як факт передачі грошових коштів обвинуваченому, так й визначають розмір шкоди, яка була завдана ОСОБА_1 ОСОБА_9 на той момент через протиправні дії обвинуваченого.

Суд зауважує, що саме по собі рішення суду про стягнення коштів на користь ОСОБА_9 з обвинуваченого не є доказом існування між сторонами цивільно-правових відносин, а лише свідчить про задоволення позову в частині майнових вимог, які, як було встановлено судом, були наслідком злочинних дій ОСОБА_1

При цьому до завдань цивільного судочинства не входить встановлення наявності кримінального правопорушення у діях певної особи, тому рішенням суду не встановлювалась злочинна складова обставин передачі грошей ОСОБА_9

Суд також зазначає, що передача ОСОБА_1 100 доларів США ОСОБА_9 в рахунок боргу не може свідчити про наявність цивільно-правових відносин між ними, оскільки це було спростовано встановленими судом обставинами при яких отримані грошові кошти обвинуваченим, через що суд вважає це спробою ОСОБА_1 приховати наслідки своїх злочинних дій.

На підтвердження протиправності дій ОСОБА_1 також свідчить вирок суду про засудження за шахрайство потерпілого ОСОБА_9

При цьому суд погоджується зі стороною обвинувачення в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 за шахрайські дії відносно ОСОБА_9 за кваліфікуючою ознакою «завдання значної шкоди потерпілому» відповідно до п. 2 Примітки до ст. 185 КК України, оскільки було враховано матеріальне становище потерпілого, для якого така сума була значною, тому він її сам позичав у інших осіб для передачі обвинуваченому, а також враховуючи, що спричинені ОСОБА_9 збитки були на суму понад 100, однак менше 250, неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд натомість зазначає, що в день постановлення вироку суду, ухвалою суду ОСОБА_1 на підставі ст. 49 КК України було звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 190 ч. 1 КК України, відносно потерпілого ОСОБА_8 за обставинами що мали місце 12 серпня 2010 року.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» не утворює повторності раніше вчинений злочин, за який особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Згідно із ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Таким чином суд вважає за необхідне на підставі викладеного вмотивування виключити з обвинувачення ОСОБА_1 за епізодом шахрайства відносно ОСОБА_9 кваліфікуючу ознаку «повторності», погоджуючись в цій частині зі стороною захисту.

Епізод відносно потерпілого ОСОБА_5 .І.

В судовому засіданні ОСОБА_5 суду пояснив, що познайомився із обвинуваченим у лютому 2011 року, коли той йому запропонував придбати квартиру по пр. Перемоги 103 в м. Маріуполі, оскільки він мав необхідність придбати житло для своєї сестри. Обвинувачений його запевнив у вигідності такої угоди та показував йому документи на цю квартиру, приводив до самої квартири, та завірив, що підготує усі необхідні документи для цього. Однак для цього він попросив передати йому гроші. Оскільки ОСОБА_1, запевнив, що все йде добре, він перед самою угодою продажу житла за зазначеною адресою передав ОСОБА_1 35450 грн. Також зазначав, що на той момент ця сума грошей була для нього значною. Проте, коли обвинувачений того ж дня, після візиту до нотаріуса повідомив йому, що не вистачає ще декількох документів, угода не була оформлена, а обвинувачений попросив ще часу для її укладення. В подальшому ОСОБА_1 почав уникати зустрічей із ним, знаходячи усілякі відмовки, щоб не повертати грошей. В решті він лише наступного року умовив ОСОБА_1 написати йому розписку, де той визнавав свій борг на суму отриманих від нього грошей. Однак отримані кошти обвинувачений досі не повернув, що змусило його звертатись до правоохоронних органів за захистом своїх прав.

Відповідно до слідчого експерименту, проведеного 20 квітня 2016 року за участі ОСОБА_5, у присутності понятих потерпілий на місці події, буд. 103 по пр. Перемоги в м. Маріуполі, показав, як під приводом придбання ним в такому будинку через ОСОБА_1 квартири, останній отримав у нього грошові кошти в сумі 35450 грн., завіривши, що за ці кошти він продасть у вказаному будинку квартиру потерпілому (т. 1, а. с. 178-179).

Свідок ОСОБА_17 за допомогою відеоконференцзв’язку пояснив суду, що з ОСОБА_1 він був знайомий з 2009 року. Свого часу обвинувачений йому запропонував заставити під залог його машину, на що він погодився. Однак ці гроші від обвинуваченого він усіма можливим способами забирав протягом 3-х років. При цьому додавав, що він знав також ОСОБА_5, який збирався придбати своїй сестрі житло, на що відгукнувся ОСОБА_1, запропонувавши придбати квартиру по пр. Перемоги 103 в м. Маріуполі. При цьому у його присутності обвинувачений показував цю квартиру ОСОБА_5 разом із документам на неї, запевняючи ОСОБА_5, що вона належить обвинуваченому. Таким чином для переоформлення документів ОСОБА_1 просив ОСОБА_5 дати йому 35450 грн. Він був присутній при передачі суми грошей, що відбувалось на перехресті пр. Перемоги та вул. Московської в м. Маріуполі. Знає також, що ОСОБА_5 через деякий час умовив ОСОБА_1 написати йому розписку про отримання грошей у борг, оскільки ані квартири, ані грошей обвинувачений не повернув ОСОБА_5

Згідно розписки від 1 листопада 2012 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_5 35450 грн., які зобов’язався повернути 16 березня 2013 року (т. 1, а. с. 181-182).

За розпискою ОСОБА_5, останній протягом травня-червня 2013 року отримав від ОСОБА_1 у рахунок боргу за розпискою від 30 грудня 2012 року 6500 грн. (т. 1, а. с. 192).

Натомість чеки з терміналів ПАТ «КБ «Приватбанк» про поповнення рахунку ОСОБА_5 на суму 200 грн. та 300 грн. відповідно протягом липня 2013 року, суд не приймає до уваги, оскільки отримання ОСОБА_5 таких сум саме від обвинуваченого чеками не підтверджується, а потерпілий в цій частині такі доводи ОСОБА_1 не підтвердив (т. 1, а. с. 192).

При цьому, суд не приймає, посилання сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_9, враховуючи встановлені судом обставини справи на підставі досліджених доказів.

Так обставини, на які посилався ОСОБА_5, по заволодінню обвинуваченим шахрайським шляхом його грошовими коштами протягом лютого 2011 року в судовому засіданні були підтверджені показаннями допитаного свідка ОСОБА_17 та слідчим експериментом за участю потерпілого ОСОБА_5

При цьому суд зазначає, що сам ОСОБА_1 визнав у суді, що брав у потерпілого ОСОБА_5 грошові кошти.

В свою чергу боргова розписка обвинуваченого від 1 листопада 2012 року письмово підтверджує факт передачі грошових коштів обвинуваченому потерпілим ОСОБА_5 та розмір шкоди, завданої потерпілому обвинуваченим.

Суд при цьому вказує, що передача ОСОБА_1 ОСОБА_5 в рахунок боргу 6500 грн. не може свідчити про підтвердження цивільно-правових відносин між ними, оскільки це було спростовано встановленими судом обставинами отримання обвинуваченим грошових коштів, через що суд вважає це спробою ОСОБА_1 приховати наслідки своїх злочинних дій перед потерпілим.

Посилання сторони захисту на необхідність закрити кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за епізодом відносно ОСОБА_5 не ґрунтується на законі, виходячи з наступного.

Так за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо існує не скасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності.

Однак суд зазначає, що постановою від 23 січня 2017 року керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 була скасована через неповноту проведеного досудового розслідування постанова про закриття кримінального провадження від 30 вересня 2013 року за зверненням ОСОБА_5 від 8 вересня 2013 року про заволодіння шахрайським шляхом його грошовими коштами ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 190-191; т. 2, а. с. 96-97, 99).

Таким чином, враховуючи відсутність постанови слідчого чи прокурора про закриття кримінального провадження відносно того самого діяння, за яке зараз ОСОБА_1 обвинувачується в суді, посилання сторони захисту на необхідність закрити кримінальне провадження за вказаним епізодом є безпідставними.

Суд зауважує, що оскільки остаточне рішення за кримінальним провадженням, яке знаходиться у провадженні органу досудового розслідування не прийняте, посилання сторони захисту на відсутність у діях ОСОБА_1 кримінального правопорушення за епізодом шахрайства відносно ОСОБА_5, що вже нібито було встановлено правоохоронними органами, є таким, що не ґрунтується на законі.

Крім цього суд зауважує, що нормами КПК України не заборонено наявність декількох кримінальних проваджень відносно однієї особи, тим більше що кримінальне провадження за заявою ОСОБА_5, яке перебуває у провадженні органу досудового розслідування, стосується не тільки епізоду заволодіння грошовими коштами потерпілого на суму 35450 грн., що також спростовує позицію ОСОБА_1 в цій частині.

Також суд відхиляє посилання сторони захисту на те, що в рамках іншого кримінального провадження ОСОБА_1 допитувався в якості свідка, як на обставину, яка на думку захисту, свідчить про суттєве порушення прав обвинуваченого, виходячи з наступного. Відповідно до вимог КПК України, суд оцінює лише докази зібрані та надані суду сторонами в рамках наявного кримінального провадження, а оцінка показань свідків, обвинуваченого та потерпілих здійснюється судом виключно після їх безпосереднього допиту в судовому засіданні. Такі твердження суду відповідають одній із основних засад кримінального провадження – безпосередність дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України). Будь-яких показань наданих ОСОБА_1 у якості свідка на стадії досудового розслідування по даному кримінальному провадженню чи даних ним в межах іншого кримінального провадження, у якості доказів сторонами кримінального провадження суду не надавалось та судом не оцінювалось.

Епізод відносно потерпілого ОСОБА_7 від 26 грудня 2011 року.

Потерпілий ОСОБА_7 в суді вказував, що він добре знав родину ОСОБА_1, мати якого досі винна йому грошові кошти за рішенням суду. При цьому 26 грудня 2011 року обвинувачений до нього звернувся із пропозицією заробити грошей, оскільки той нібито працював ріелтором, для чого ОСОБА_1 необхідні були 22000 грн. Для впевненості обвинуваченим йому була надана технічна документація на декілька квартир. Обвинувачений йому обіцяв, що після цієї операції він розрахується із ним за борг матері. Для цього ОСОБА_1 написав йому розписку про передання 22000 грн. Підтвердив, що у нього ОСОБА_1 займав ще 1000 грн., однак за них той розрахувався комп’ютерним блоком та планшетом. У подальшому ОСОБА_1 під приводом будь-яких вигадок від повернення йому коштів відмовлявся та до теперішнього часу грошей йому не повернув. На задоволенні позову до ОСОБА_1 наполягав.

Відповідно до слідчого експерименту, проведеного 14 червня 2016 року за участі ОСОБА_7 у присутності понятих, потерпілий на місці події, біля буд. 103 по пр. Перемоги в м. Маріуполі, показав, як під приводом придбання квартири в такому будинку ОСОБА_1 отримав у нього грошові кошти в сумі 22000 грн., завіривши, що віддасть їх разом із боргами своєї матері, після продажу такої нерухомості (т. 1, а. с. 117-118).

Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в суді вказували, що знали з 2010 року ОСОБА_1, який працював таксистом, якого бачили декілька разів. Зі слів свого батька, ОСОБА_7, свідкам відомо, що обвинувачений у їх батька взяв в борг 22000 грн. під приводом проведення операцій з нерухомістю, запевнивши ОСОБА_7 про отримання прибутку від цього. Однак гроші обвинувачений їх батьку досі не повернув.

Згідно розписки від 26 грудня 2011 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_7 22000 грн., які зобов’язався повернути 1 квітня 2012 року .(т. 1, а. с. 121).

Посилання сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за епізодом від 26 грудня 2011 року спростовуються дослідженими доказами.

Так, обставини заволодіння обвинуваченим шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілого, на які посилався ОСОБА_7, в судовому засіданні, були підтверджені показаннями допитаних свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 та слідчим експериментом за участі такого потерпілого.

При цьому суд зазначає, що ОСОБА_1 не заперечував отримання у ОСОБА_7 26 грудня 2011 року грошових коштів в сумі 22000 грн.

В свою чергу зазначена боргова розписка підтверджує факт заволодіння злочинним шляхом ОСОБА_1 грошовими коштами ОСОБА_7 у встановленому судом розмірі, чим підтверджує і суму шкоди, яка була завдана ОСОБА_1 потерпілому.

За чинним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2014 року, з ОСОБА_12, як позичальника, а також з ОСОБА_1 та ОСОБА_20, як поручителів на користь ОСОБА_7 було стягнуто борг за договором позики від 8 вересня 2013 року, за яким ОСОБА_12 зобов’язалась повернути до 8 жовтня 2013 року 135730 грн., отриманих від ОСОБА_7, що підтверджується оглянутими матеріалами цивільної справи № 265/3753/14-ц (т. 1, а. с. 128-129).

При цьому суд зазначає, що вивченням матеріалів цивільної справи № 265/3753/14-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_12, ОСОБА_1, ОСОБА_20 доводи ОСОБА_1 щодо врахування його боргу в сумі 22000 грн. перед ОСОБА_7 не було підтверджено, оскільки сума боргу була обрахована позивачем виключно на підставі договору позики від 8 вересня 2013 року та з урахуванням 3 % річних, інфляційних сум, неустойки з моральною шкодою, що було підтверджено рішенням суду в такій справі від 22 грудня 2014 року.

Таким чином позиція захисту в частині того, що ОСОБА_1 вже розраховується за борг у сумі 22000 грн. на підставі виконавчого провадження за рішенням суду від 22 грудня 2014 року була спростована у судовому засіданні.

Епізод відносно потерпілого ОСОБА_6

Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначав, що познайомився із ОСОБА_1 на початку 2012 року, коли той звертався до нього по допомогу з ремонту автомобіля, оскільки у нього була автомобільна майстерня. В подальшому обвинувачений вмовив його дати йому грошей для придбання машини з метою перепродажу, на що він погодився, надавши ОСОБА_1 3000 доларів США, які той йому повернув та дав ще 100 доларів в якості прибутку. Тому коли обвинувачений через деякий час звернувся до нього з проханням надати йому ще кошти для перепродажу вже 2-х автомобілів, то він погодився, надавши йому за кілька разів загалом 6200 доларів США. Оскільки для нього ця сума грошей була значною, то ОСОБА_1, як гарантію, залишив йому свій автомобіль «Шевролет». Однак жодних документів щодо застави такого автомобіля не оформлялось, оскільки ОСОБА_1 залишив цей автомобіль без документів. Натомість придбати два автомобілі у обвинуваченого не вийшло. Згодом під приводом хвороби рідних обвинувачений у нього ще займав гроші, через що загальний борг ОСОБА_1 перед ним становив вже 13000 доларів США, який обвинувачений йому не повернув, через що він залишив собі автомобіль «Шевролет». Через деякий час вже під розписку він ОСОБА_1 у своєму магазині 10 грудня 2012 року дав 7450 доларів США нібито для придбання двох квартир, оскільки обвинувачений завірив його, що внаслідок цих угод він поверне йому борг. Для цього ОСОБА_1 навіть привозив його до будинку 103 по пр. Перемоги та до буд. 46 по бул. Комсомольському, де нібито знаходились ці квартири. В подальшому він ОСОБА_1 під приводом виписки з цих квартир людей надавав ще 5000 грн. Вказував, що того часу у ОСОБА_1 був напарником ОСОБА_17. Також додавав, що ОСОБА_1 у нього також займав 12000 грн. для свого товариша під розписку. В подальшому, коли обвинувачений почав відмовлятися віддавати свої борги, він дізнався, що товариш ОСОБА_1 обвинуваченому кошти вже повернув, внаслідок чого він зрозумів, що обвинувачений його обманув, заволодівши його грошима. Ще через деякий час автомобіль «Шевролет», який йому залишав ОСОБА_1, як гарантію повернення коштів, у нього забрали люди, які надали документи на цей автомобіль, вказавши, що цей автомобіль належить їм, а обвинувачений лише на ньому їздив. В подальшому ОСОБА_1 усіляким чином під будь-якими відмовками ухилявся від повернення боргів, не повернувши досі нічого. Підтвердив, що він звертався до суду із позовом, щоб якимось чином отримати борг від ОСОБА_1, а оскільки дізнався, що той є шахраєм, то звернувся також до правоохоронних органів з метою повернути 7450 доларів США, про що мається розписка обвинуваченого, на підтвердження передання цих коштів.

Відповідно до протоколу слідчого експерименту, проведеного 17 червня 2016 року за участі ОСОБА_6 у присутності понятих, потерпілий на місці події, буд. 46 по бул. Морському (Комсомольському) в м. Маріуполі, показав, що під приводом придбання в такому будинку квартири обвинувачений отримав у нього грошові кошти в сумі 7450 доларів США, завіривши, що це необхідно для вирішення питань з оформлення документів на квартири (т. 1, а. с. 138-139).

На підставі розписки від 10 грудня 2012 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав в борг у ОСОБА_6 7450 доларів США, які зобов’язався повернути 28 лютого 2013 року, що підтверджується оглядом матеріалів цивільної справи № 265/8409/13-ц.

За чинним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 6 березня 2014 року з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_6 було стягнуто борг за договором позики від 10 грудня 2012 року, оформленого розпискою про зобов’язання повернути до 28 лютого 2013 року 7450 доларів США, що підтверджується оглядом матеріалів цивільної справи № 265/8409/13-ц.

Суд зазначає, що посилання сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 спростовуються наявними у справі доказами.

Так обставини заволодіння обвинуваченим шахрайським шляхом грошовими коштами ОСОБА_6 в судовому засіданні були підтверджені показаннями потерпілого та слідчим експериментом за його участю.

При цьому суд зазначає, що ОСОБА_1 не заперечував в суді отримання у ОСОБА_6 10 грудня 2012 року грошових коштів в сумі 7450 доларів США.

В свою чергу вказана розписка від 10 грудня 2012 року підтверджує факт заволодіння злочинним шляхом ОСОБА_1 грошовими коштами ОСОБА_6 у встановленому судом розмірі, чим засвідчує розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_1 потерпілому.

Також суд зазначає, що рішення суду про стягнення коштів на користь ОСОБА_6 з обвинуваченого коштів за розпискою від 10 грудня 2012 року не доводить існування між сторонами цивільно-правових відносин, враховуючи обставини встановлених судом подій, а лише свідчить про задоволення позову в частині майнових вимог потерпілого до обвинуваченого, оскільки до завдань цивільного судочинства не входить встановлення наявності злочинності діяння.

При цьому суд зазначає, що посилання обвинуваченого на те, що він залишив як заставу свій автомобіль потерпілому ОСОБА_6, в суді не було підтверджено відповідними доказами, через що посилання ОСОБА_1 на те, що він розрахувався по своїй заборгованості із ОСОБА_6, суд не приймає до уваги.

Також суд погоджується зі стороною обвинувачення в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 за шахрайські дії відносно ОСОБА_6 за кваліфікуючою ознакою «завдання значної шкоди потерпілому» відповідно до п. 2 Примітки до ст. 185 КК України, оскільки враховуючи матеріальне становище потерпілого для ОСОБА_6 така сума була значною, що підтверджується тим, що до цього для забезпечення іншої позики він у обвинуваченого просив передання йому транспортного засобу. Також судом було враховано, що фактично спричинена ОСОБА_6 шкода перевищувала суму в 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Епізод відносно потерпілого ОСОБА_4

В суді потерпілий ОСОБА_4 зазначав, що знав обвинуваченого через свого покійного сина, який помер у 2013 році, товаришем якого ОСОБА_1 саме був. Так в травні 2013 року на прохання обвинуваченого він надав тому 20000 грн. для купівлі мотоциклу, про що ОСОБА_1 написав йому розписку та обіцяв скоро повернути гроші. Однак, у подальшому борг обвинувачений йому не повернув, знаходячи всілякі відмови для цього, через що він був змушений звернутись до суду із позовом та до правоохоронних органів. Зазначав, що борг йому досі ОСОБА_1 не повернув, перерахувавши на його рахунок за весь час лише 100 грн.

Відповідно до слідчого експерименту, проведеного 7 червня 2016 року за участі ОСОБА_4 у присутності понятих, потерпілий на місці події, ділянці місцевості поблизу магазину «Лайм», розташованого по вул. Азовстальській в м. Маріуполі, показав, що під приводом придбання мотоциклу ОСОБА_1 отримав у нього грошові кошти в сумі 20000 грн., завіривши, що віддасть їх після проведення такої угоди (т. 1, а. с. 209-210).

Згідно із розпискою від 21 травня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_4 20000 грн., які зобов’язався повернути 30 липня 2013 року, що також підтверджується матеріалами цивільної справи № 265/7137/14-ц, де міститься оригінал такої розписки (т. 1, а. с. 205).

На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 15 січня 2015 року з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 було стягнуто борг за договором позики від 21 травня 2013 року, оформленого розпискою про зобов’язання ОСОБА_1 повернути до 30 липня 2013 року 20000 грн. (т. 1, а. с. 206).

Повернення ОСОБА_4 2 січня 2014 року 100 грн. боргу обвинуваченим підтверджується роздруківкою та чеком ПАТ «КБ «Приватбанк» (т. 1, а. с. 218, 219).

Посилання сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спростована дослідженими доказами по справі.

Обставини, на які посилається ОСОБА_4, як на події по заволодінню обвинуваченим шахрайським шляхом його грошовими коштами в судовому засіданні були підтверджені показаннями потерпілого, слідчим експериментом за його участю.

Суд зауважує, що невизнання ОСОБА_1 отримання у ОСОБА_4 20000 грн. спростовується наявною борговою розпискою. При цьому судовим рішенням від 15 січня 2015 року підтверджено передача такої суми обвинуваченому з боку потерпілого ОСОБА_4 Рішення суду ОСОБА_1 не оскаржувалось.

Таким чином, на підставі боргової розписки в суді було письмово підтверджено розмір шкоди, яка була завдана ОСОБА_4 злочинними діями ОСОБА_1

При цьому суд зауважує, що саме рішення суду від 15 січня 2015 року про стягнення коштів на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_1 не доводить існування між сторонами цивільно-правових відносин, а лише свідчить про задоволення позову в частині майнових вимог потерпілого щодо злочинних дій обвинуваченого.

Крім того до завдань цивільного судочинства не входить встановлення наявності злочину в діях позичальника.

Суд також зазначає, що передача ОСОБА_1 100 грн. ОСОБА_4 в рахунок боргу не може свідчити про підтвердження цивільно-правових відносин між ними, оскільки це було спростовано встановленими судом обставинами отримання грошових коштів обвинуваченим, через що суд погоджується з позицією обвинувачення, вважаючи це спробою ОСОБА_1 приховати наслідки своїх злочинних дій.

Епізод відносно потерпілої ОСОБА_10

В суді ОСОБА_10 вказувала, що вона знала ОСОБА_1 з 2013 року, який працював тоді таксистом. Одного разу обвинувачений запропонував їй підзаробити грошей, для чого вона повинна була йому передати гроші 4000 грн. в жовтні 2013 року, щоб переоформити документи на квартиру, від чого вона нібито матиме свій прибутку в обіцяному обвинуваченим розмірі 4000 грн. Оскільки вона працювала у дитячому садочку, а кошти їй були потрібні, то вона повірила обвинуваченому. Згодом він попросив ще дати йому 2000 грн., які вона передала ОСОБА_1, як й до цього надавши йому 4000 грн. Для того, щоб її впевнити у вигідності передачі йому грошей, ОСОБА_1 привозив її до нотаріусу. Натомість вказані грошові кошти він не повернув їй, обманувши її. В подальшому він показував їй квартиру, розташовану по бул. Морському 46 в м. Маріуполі, яку пропонував придбати у нього. На телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідав, а при зустрічі з його матір’ю, остання передала їй у рахунок боргу ОСОБА_1 500 грн. До теперішнього часу грошей обвинувачений їй не повертав. Не заперечувала факт того, що вона знайома із ОСОБА_21, з якою познайомилась у пологовому будинку. Однак заперечувала, що ОСОБА_21 якимось чином підговорила її обмовити ОСОБА_1 Також вказувала, що не зверталась до 2016 року у поліцію, оскільки від ОСОБА_1 були погрози, що вона нічого не доведе, бо боргових розписок він їй не писав.

Свідок ОСОБА_22 вказувала в суді, що була знайома із ОСОБА_10 по роботі, вони разом працювали у дитячому садку, та з ОСОБА_1, який був на той час таксистом. При цьому зазначала, що ОСОБА_1 неодноразово заїжджав до ОСОБА_10 на роботу. Зі слів ОСОБА_10 їй відомо, що та ОСОБА_1 займала десь 6000 грн. у борг, які натомість обвинувачений не збирався віддавати. Так, вона особисто була присутня при розмовах ОСОБА_10 та ОСОБА_1, коли ОСОБА_10 намагалась змусити ОСОБА_1 повернути їй гроші, на що той знаходив багато відмовок. Так, ОСОБА_10 телефонувала ОСОБА_1 з її мобільного телефону, оскільки обвинувачений з телефонного номеру ОСОБА_10 дзвінки не приймав. Зі слів ОСОБА_10 їй відомо, що остання тричі позичала кошти ОСОБА_1, який не віддав їй останнього разу 6000 грн.

Свідок ОСОБА_23 в суді пояснив, що є колишнім чоловіком ОСОБА_10 Про відносини ОСОБА_10 з ОСОБА_1 йому нічого не відомо, як й невідомо про борги останнього перед нею. Зазначав суду лише, що у жовтні 2013 році ОСОБА_10, коли вони були зі нею у шлюбі, який було розірвано у 2017 році, дійсно зняла у нього з банківської картки біля 15000 грн., без повідомлення його для чого. Куди були витрачені ці кошти, вона йому не розповіла.

Посилання обвинуваченого на відсутність жодних зобов’язань у нього перед ОСОБА_10 були спростовані вивченими у справі доказами: показами потерпілої ОСОБА_10, яка підтвердила факт отримання у неї шахрайським шляхом грошових коштів ОСОБА_1 у жовтні 2013 року; свідченнями свідка ОСОБА_22, яка підтвердила неодноразові візити обвинуваченого до ОСОБА_10 на роботу, а також існування грошових зобов’язань у ОСОБА_1 перед потерпілою; свідченнями свідка ОСОБА_23, який підтвердив зняття грошових коштів його дружиною саме в жовтні 2013 року в сумі 15000 грн.

Таким чином у судовому засіданні було підтверджено факт протиправного заволодіння обвинуваченим грошовими коштами ОСОБА_10, з сумою яких суд погоджується, виходячи з того, що вказана сума грошей була отримана обвинуваченим протягом жовтня 2013 року, коли саме нею були зняті кошти з рахунку чоловіка потерпілої в сумі 15000 грн.

Також суд не погоджується з позицією захисту, що ОСОБА_10 нібито обмовляє ОСОБА_1, оскільки судом під час розгляду справи не встановлено жодної підстави для обмовлення обвинуваченого з боку потерпілою ОСОБА_10

Епізод відносно потерпілого ОСОБА_7 від 30 червня 2015 року.

Так потерпілий ОСОБА_7 вказував, що у червні 2015 року обвинувачений до нього знову приїхав, вже з пропозицією повернути борг в сумі 22000 грн., для чого ОСОБА_1 необхідно було передати ще 21600 грн., оскільки обвинувачений нібито займався документами переселенців, надавши йому списки таких осіб. ОСОБА_1 казав, що завдяки цій справі він може заробити кошти, а ОСОБА_1 розрахується із ним по боргах. Про передачу коштів обвинувачений написав йому розписку. Однак до теперішнього часу грошей він йому не повернув. При цьому в суді заперечував отримання від обвинуваченого 500 грн. в рахунок погашення боргу. На задоволенні позову наполягав.

Свідок ОСОБА_18 в суді вказував, що знав з 2010 року ОСОБА_1, який працював таксистом, якого він декілька разів бачив зі своїм батьком, ОСОБА_7, зі слів якого йому було відомо, що обвинувачений займав у борг в батька спочатку 22000 грн., а потім ще 21600 грн., які не повернув до теперішнього часу. Востаннє ОСОБА_1 обіцяв розрахуватись по всім боргам, вказуючи, що нібито займається оформленням перепусток в зоні АТО, через що батько надав обвинуваченому 21600 грн. При цьому стверджував у суді, що він був присутнім при написанні ОСОБА_1 розписки ОСОБА_7 на вказану суму. Підтвердив також, що його батько із ОСОБА_1 їздили до цього дивитись якусь квартиру, яку показував обвинувачений, та підтвердив, що мати ОСОБА_1 до цього також займала гроші у ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні надав аналогічні показання показанням свідка ОСОБА_18

Згідно розписки від 30 червня 2015 року, ОСОБА_1 отримав у борг у ОСОБА_7 21600 грн., які зобов’язався повернути 3 липня 2015 року (т. 1, а. с. 120).

Посилання сторони захисту на наявність цивільно-правових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 за епізодом від 30 червня 2015 року спростовуються дослідженими доказами по справі.

Так обставини заволодіння обвинуваченим шахрайським шляхом грошовими коштами потерпілого на суму 21600 грн., на які посилався ОСОБА_7, в судовому засіданні були підтверджені показаннями допитаних у судовому засідання свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19

При цьому суд зазначає, що ОСОБА_1 не заперечував отримання у ОСОБА_7 30 червня 2015 року грошових коштів на суму 21600 грн.

В свою чергу зазначена боргова розписка підтверджує факт заволодіння злочинним шляхом ОСОБА_1 грошовими коштами ОСОБА_7 у встановленому судом розмірі, чим підтверджує і суму шкоди, яка була завдана ОСОБА_1 потерпілому такими діями.

Суд не приймає як доказ сплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 500 грн. квитанцію від 8 вересня 2015 року ПАТ «КБ «Приватбанк», оскільки платником у ній вказано саме ОСОБА_7, що також підтверджується роздруківкою такого банку (т. 1, а. с. 123, 124).

Інших доказів проведення погашення боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_7 стороною захисту суду не було надано.

Також в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 вказувала, що вона є матір’ю ОСОБА_1, який працював таксистом. Знає потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8, яким її син заборгував. Про інші борги сина їй натомість невідомо. При цьому стверджувала, що у ОСОБА_1 не було у власності квартири по пр. Перемоги 103 в м. Маріуполі. Підтвердила, що у неї є зобов’язання перед ОСОБА_7, якому вона щомісяця сплачує борг. При цьому запевняла, що борг сина перед ОСОБА_7 вона вже погасила.

Натомість доказів повернення боргу ОСОБА_7 за борговими розписками від 26 грудня 2011 року або від 30 червня 2015 року ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_12 сторона захисту суду не надала.

Крім цього суд зазначає, що на підставі відповіді Лівобережного відділу ДВС міста Маріуполя від 10 лютого 2017 року вбачається, що на виконанні у такому відділі ДВС знаходяться наступні виконавчі листи, боржником за якими є ОСОБА_1:

виконавчий лист № 265/3753/14-ц, виданий 2 лютого 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 боргу на загальну суму 181337,29 грн. (заборгованість не сплачена);

виконавчий лист № 265/641/15-ц, виданий 10 вересня 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 заборгованості на загальну суму 63600 грн. (заборгованість не сплачена);

виконаний лист № 2/265/7137/14-ц, виданий 16 лютого 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованості на загальну суму 20243,60 грн. (заборгованість не сплачена);

виконавчий лист № 265/5824/14-ц, виданий 15 січня 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 боргу на загальну суму 87281,60 грн. (заборгованість не сплачена) (т. 2, а. с. 101).

На підставі наведеного вмотивування суд приходить до висновку, що невизнання своєї провини ОСОБА_1 є його способом захисту від пред’явленого обвинувачення.

Таким чином, укладення обвинуваченим договорів позики із потерпілими, оформлених розписками ОСОБА_1 про отримання ним грошових коштів, через встановлені обставини справи не є підтвердженням наявності між сторонами цивільно-правових відносин, а є свідченням обману з боку ОСОБА_1 та способом заволодіння грошовими коштами потерпілих на підставі документального оформлення свого обов’язку перед ними, який той фактично не збирався виконувати, використовуючи довірливі відносини із потерпілими.

До такого висновку суд приходить, виходячи з того, що ОСОБА_1 брав грошові кошти під приводом позики одночасно у декількох потерпілих, розміри позик при цьому були значними, які обвинувачений нікому не повертав у обумовлений строк та не повернув до теперішнього часу, фактично не відшкодувавши потерпілим спричинену їм шкоду та не виконав в цій частині судові рішення.

При цьому, як встановлено судовим розглядом справи, ОСОБА_1 отримував грошові кошти у потерпілих під приводами неіснуючих насправді обставин, які він видавав за дійсні, а в подальшому своїх обіцянок перед потерпілими не виконував, не повертаючи отримані від них кошти та ухиляючись від спілкування із ними.

Водночас суд враховує, що потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, під час судового розгляду, присягаючись говорити суду правду, надавали послідовні та впевнені свідчення щодо обставин скоєння обвинуваченим відносно них злочину, такі показання потерпілих повністю узгоджуються з іншими доказами дослідженим судом при розгляді справи, є сталими, послідовними та переконливо свідчать про їх правдивість.

Крім того, обвинувачений у судовому засіданні ані на підтвердження тих обставин, на які посилались потерпілі, як підставу отримання від них ОСОБА_1 коштів, ані на підтвердження своєї позиції щодо існування скрутного матеріального становища, яке змушувало б його регулярно брати значні суми займу, доказів суду не надав.

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність за ч.2 ст. 190 КК України настає у разі заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), повторно, що завдало значної шкоди потерпілому.

Згідно із п. 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого. Так для заволодіння чужим майном винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником майна.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

Таким чином підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності може бути невиконання нею умов договору, якщо така особа вже на момент його укладання та заволодіння переданими за його умовами грошима, не мала на меті такий договір виконувати.

Аналогічна правова позиція з цього питання була висловлена Верховним Судом України у його постанові від 14 листопада 2013 року по справі № 5-30кс13.

Отже, розглядом справи в судовому засіданні було встановлено фактичне заволодіння ОСОБА_1 грошовими коштами потерпілих шляхом повідомлення останнім неправдивих відомостей, використовуючи їх довіру, оскільки вже в момент такого заволодіння ОСОБА_1 мав на меті їх привласнити, не виконуючи зобов'язання перед ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Таким чином аналізуючи пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення та оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що подія кримінальних правопорушень мала місце, вина ОСОБА_1 у заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненому повторно, що завдало значної шкоди потерпілому доведена поза розумним сумнівом, а його дії обґрунтовано кваліфіковані за ч.2 ст. 190 КК України.

Суд відхиляє посилання сторони захисту на положення ст. 61 Конституції України, щодо подвійної відповідальності ОСОБА_1 за одне й те саме правопорушення, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те сааме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно ч.1 ст.19 КПК України, ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покарним за кримінальним правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили.

Тобто мова в зазначених статтях йде про заборону притягати фізичну особу що найменше двічі до юридично ї відповідальності одного виду, тобто до кримінальної відповідальності за одне й те саме кримінальне правопорушення. Звідси випливає, що взагалі особа може бути притягнена за кримінальне правопорушення до різних видів відповідальності. У кримінальному провадженні це має важливе значення, оскільки за вчинений злочин особа може нести цивільно-правову та кримінальну відповідальність, що не повинно розглядатися як притягнення двічі за одне й те саме діяння.

Як встановлено, судом при розгляді справи обвинувачений ОСОБА_1 був раніше притягнутий до цивільної відповідальності, шляхом ухвалення рішень про стягнення з нього фактично майнової шкоди, завданої злочином. Натомість тепер судом вирішується питання про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, яка є відмінною від цивільної.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п’ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості. Однак за ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення вказаного п’ятирічного строку особа вчинила новий злочин середньої тяжкості або більш тяжкий злочин, внаслідок чого обчислення давності починається з дня вчинення нового злочину окремо за кожний злочин.

Зважаючи на те, що скоєні відносно потерпілих злочини ОСОБА_1 відносились до злочинів середньої тяжкості, п’ятирічний перебіг давності яких переривався щоразу вчиненням обвинуваченим нового аналогічного злочину, то доводи сторони захисту щодо необхідності звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та відповідно перекваліфікації його дій на ч. 1 ст. 190 КК України не ґрунтуються на законі.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу обвинуваченого та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_1 скоїв злочини, що відповідно до ст. 12 КК України відносяться до злочинів середнього ступеня тяжкості.

При цьому ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований, за місцем проживання характеризується посередньо, одружений та має на утриманні дитину.

Суд також враховує думку потерпілих, які залишили питання суворості призначення покарання обвинуваченому на розсуд суду, окрім потерпілого ОСОБА_4, який просив суд призначити обвинуваченому сувору міру покарання.

З урахуванням переліченого, на підставі встановлених обставини справи, кількості епізодів злочинних дій та даних винної особи, суд вважає необхідним призначити покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону, вважаючи можливим виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції від суспільства.

Також суд, враховуючи на положення ч. 3 ст. 88 КК України, відповідно до якої особи, засуджені за вироком суду зі звільненням від призначеного покарання, є такими, що не мають судимості, не бере до уваги, при призначенні покарання ОСОБА_1, вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 грудня 2017 року, за яким ОСОБА_1 було засуджено та звільнено від відбування покарання згідно із актом амністії.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 КК України законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідно із п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», який набув чинності 7 вересня 2017 року, звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, підлягають особи, визнані винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, та особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, та які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами, відносно яких вони не позбавлені батьківських прав.

За ст. 13 Закону України «Про амністію у 2016 році» дія такого Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Відповідно до п. «е» ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія не може бути застосована до осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин.

При цьому згідно із ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» питання про погашення чи зняття судимості стосовно осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України.

Так суд зауважує, що за ч. 3 ст. 88 КК України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

Крім того суд зазначає, що обмеження щодо застосування амністії, визначені п. «е» ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» виконуються лише в разі вчинення особою нового умисного злочину вже після застосування до такої особи акту амністії.

На підставі переліченого суд не бере до уваги вирок Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 грудня 2017 року, за яким ОСОБА_1 було засуджено та звільнено від відбування призначеного покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки злочини за скоєння яких наразі суд визнав обвинуваченого винуватим, ОСОБА_1 скоїв до застосування до нього акту амністії судом 12 грудня 2017 року.

Таким чином обставини, передбачені ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», які б виключали можливість застосування амністії до ОСОБА_1, судом не встановлені.

При цьому суд зазначає, що обвинувачений має на утриманні сина, ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_4, скоїв злочини до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2016 році», які, в свою чергу, відносяться за ст. 12 КК України до злочинів середнього ступеня тяжкості.

Таким чином, оскільки обвинувачений заявив у судовому засіданні клопотання про застосування відносно нього акту амністії, та ОСОБА_1 фактично підпадає під дію ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», то суд дійшов висновку, що до обвинуваченого слід застосувати положення Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнивши ОСОБА_1 від відбування призначеного судом покарання.

Вирішуючи відповідно до ст. 368 КПК України питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України особисте зобов'язання полягає у покладенні на обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.

За ч. 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину; наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів), слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, які перелічені у ч. 5 ст. 194 КПК України.

При цьому суд зауважує, що на підставі ч. 6 ст. 194 КПК України обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше 2 (двох) місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Однак після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.

З аналізу наведених кримінально-процесуальних норм вбачається висновок, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання припиняє свою дію в разі закінчення строку, на який на обвинуваченого були покладені обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, через подальшу відсутність в обвинуваченого зобов'язання щодо їх виконання внаслідок їх скасування.

Таким чином через те, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання ОСОБА_1 був обраний ухвалою слідчого судді від 26 квітня 2016 року зі строком дії покладених на нього обов’язків, передбачених ст. 194 КПК України, який був визначений тривалістю 2 місяці, та оскільки строк дії таких обов’язків не було продовжено, то з 27 червня 2016 року такі обов’язки вважаються скасованими на підставі ч. 6 ст. 194 КПК України, а відповідно втратив свою дію обраний обвинуваченому запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.

В рамках кримінального провадження потерпілим ОСОБА_7 заявлено на суму 43600 грн. до винної особи був заявлений цивільний позов про відшкодування завданої йому злочином майнової шкоди, оскільки через шахрайські дії ОСОБА_1 заволодів спочатку належними йому грошима в сумі 22000 грн., а потім у розмірі 21600 грн., які обвинувачений йому досі не повернув.

За ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи обґрунтованість майнових вимог ОСОБА_7, що підтверджується оригіналами розписок ОСОБА_1 на загальну суму 43600 грн., та доведеність вини ОСОБА_1, у заволодінню такими грошовими коштами потерпілого, з підстав зазначених у мотивувальній частині вироку, цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 підлягає задоволенню, шляхом стягненню з обвинуваченого на його користь суми 43600 грн.

За ч. 1 ст. 124 КПК України в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, до яких натомість за ст. 118 КПК України судовий збір не відноситься.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. При цьому форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Так за положеннями ст. 79 ЦПК України (на момент подання цивільного позову в рамках даного кримінального провадження – далі ЦПК 2004) вбачається, що судові витрати складаються окрім витрат, пов'язаних з розглядом справи, також із судового збору.

Згідно із ч. 5 ст. 119 ЦПК 2004 року (Форма і зміст позовної заяви) до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Натомість відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

Тому відповідно до ч. 2, 3 ст. 88 ЦПК 2004 року було визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. При цьому якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

В той же час за нормами ч. 6 ст. 141 ЦПК України (в чинній редакції після змін 15 грудня 2017 року – далі ЦПК 2017) якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином суд зауважує, що за положеннями ЦПК 2017 року, що набули чинності з 15 грудня 2017 року, норма, за якою судовий збір стягується в дохід держави з відповідача, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від його сплати - відсутня. Натомість чинною редакцією ЦПК передбачено, що в такому випадку судові витрати компенсується за рахунок держави, до яких за ст. 133 ЦПК 2017 року також відноситься судовий збір.

Суд крім цього зазначає, що за ч. 3 ст. 3 ЦПК 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, а за п. 9 ч. 1 «Перехідних положень» зміни до цього Кодексу, що набрали чинності 15 грудня 2017 року, вводяться в дію з урахуванням того, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи наведені положення, суд дійшов висновку, що через відсутність на час вирішення цивільного позову в даній кримінальній справі відповідних норм в діючих КПК та ЦПК, для стягнення судового збору на користь держави з обвинуваченого, внаслідок задоволення позовних вимог потерпілого ОСОБА_7 від злочину, правові підстави - відсутні.

Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності з вимогами ст.100 КПК України.

Речові докази: копія розписки від 21 травня 2013 року, видана ОСОБА_4, про взяття в борг 20000 грн. ОСОБА_1, копія заочного рішення Орджонікідзевського районною суду м. Маріуполя від 15 січня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, виконавчий лист № 265/7137/14-ц за таким рішенням, копія розписки, видана ОСОБА_25, про взяття в борг 20000 грн. ОСОБА_1, копія розписки, видана ОСОБА_25, про взяття в борг 15000 грн. ОСОБА_1, копія фіскального чеку «Приватбанку» про сплату 100 грн., копія транзакції грошових коштів за рахунком 5167987204798041, виданим на ОСОБА_4;

копія заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, копія виконавчого листа № 2/265/2408/14 за вказаним рішенням, копія розписки від 12 серпня 2010 року, видана ОСОБА_8, про взяття в борг 40000 грн.;

копія транзакції грошових коштів за рахунком, виданим на ОСОБА_7, оригінал розписки від 30 червня 2015 року, видана на ОСОБА_7 про взяття в борг 21600 грн. ОСОБА_1, оригінал розписки від 26 грудня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_7 22000 грн., оригінал розписки про взяття в борг 1000 грн. у ОСОБА_7 2 квітня 2013 року, копія рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 22 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_1 про стягнення боргу;

копія заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1, копія розписки від 7 лютого 2011 року, виданої ОСОБА_9, про взяття в борг ОСОБА_1 2000 доларів США, копія розписки від 19 січня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_9 3500 доларів США ОСОБА_1, копія розписки від 22 січня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_9 2000 доларів ОСОБА_1, копія розписки від 23 січня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_9 3600 грн. ОСОБА_1, копія вироку Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 27 березня 2014 року, копія обвинувального акту до цього вироку;

копія розписки від 1 листопада 2012 року про взяття в борг у ОСОБА_5 35450 грн.;

копія рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 6 березня 2014 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, які були долучені до матеріалів кримінального провадження, у подальшому слід зберігати при матеріалах справи.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 190 КК України, та призначити ОСОБА_1 за ч.2 ст. 190 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з відбуванням у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Звільнити ОСОБА_1 на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від відбування призначеного судом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, який мешкає в м. Маріуполі по вул. Народовольчій 8, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди – 43600 (сорок три тисячі шістсот) грн.

Речові докази: копія розписки від 21 травня 2013 року, видана ОСОБА_4, про взяття в борг 20000 грн. ОСОБА_1, копія заочного рішення Орджонікідзевського районною суду м. Маріуполя від 15 січня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, виконавчий лист № 265/7137/14-ц за таким рішенням, копія розписки, видана ОСОБА_25, про взяття в борг 20000 грн. ОСОБА_1, копія розписки, видана ОСОБА_25, про взяття в борг 15000 грн. ОСОБА_1, копія фіскального чеку «Приватбанку» про сплату 100 грн., копія транзакції грошових коштів за рахунком 5167987204798041, виданим на ОСОБА_4;

копія заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 8 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, копія виконавчого листа № 2/265/2408/14 за вказаним рішенням, копія розписки від 12 серпня 2010 року, видана ОСОБА_8, про взяття в борг 40000 грн.;

копія транзакції грошових коштів за рахунком, виданим на ОСОБА_7, оригінал розписки від 30 червня 2015 року, видана на ОСОБА_7 про взяття в борг 21600 грн. ОСОБА_1, оригінал розписки від 26 грудня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_7 22000 грн., оригінал розписки про взяття в борг 1000 грн. у ОСОБА_7 2 квітня 2013 року, копія рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 22 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_12, ОСОБА_20, ОСОБА_1 про стягнення боргу;

копія заочного рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1, копія розписки від 7 лютого 2011 року, виданої ОСОБА_9, про взяття в борг ОСОБА_1 2000 доларів США, копія розписки від 19 січня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_9 3500 доларів США ОСОБА_1, копія розписки від 22 січня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_9 2000 доларів ОСОБА_1, копія розписки від 23 січня 2011 року про взяття в борг у ОСОБА_9 3600 грн. ОСОБА_1, копія вироку Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 27 березня 2014 року, копія обвинувального акту до цього вироку;

копія розписки від 1 листопада 2012 року про взяття в борг у ОСОБА_5 35450 грн.;

копія рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 6 березня 2014 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором позики, які були долучені до матеріалів кримінального провадження - зберігати при кримінальній справі.

На вирок суду може бути подана апеляція до Донецького Апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, протягом 30 днів з моменту вручення їй копії судового рішення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя                                                                         І.М. Міхєєва