Справа № 201/14451/17

Провадження № 2-з/201/312/2018

УХВАЛА

24 жовтня 2018 року                                                        місто Дніпро

Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщев С.С., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  стягнення боргу за договором позики та судових витрат, –

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  стягнення боргу за договором позики та судових витрат.

22 жовтня 2018 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій остання просить накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу на праві власності.

Ознайомившись із доводами заяви про забезпечення позову, розглянувши матеріали справи, приходжу до такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті – це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку, що існує реальна загроза невиконання судового рішення, тому заявлені вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що належить відповідачу на праві власності, є співмірними заявленим позовним вимогам, а тому невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, а відтак й порушить їх права на судовий захист.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149-155, 157, 353, 354 ЦПК України, суд, 

УХВАЛИВ :

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  стягнення боргу за договором позики та судових витрат задовольнити.

До набрання законної сили рішенням у цивільній справі №201/14451/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  стягнення боргу за договором позики та судових витрат:

- накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на праві власності.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суд може скасувати заходи забезпечення позову за вмотивованим клопотанням учасника справи у порядку вимог ст. 158 ЦПК України.

Строк пред’явлення ухвали до виконання – три роки.

Примірник ухвали про забезпечення позову направити для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя                                                                 С.С. Федоріщев