Справа №2-4/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 січня 2010 року                                                                                     смт. Любешів

Любешівський районний суд Волинської області під головуванням

судді ОСОБА_1

за участю

секретаря судового засідання ОСОБА_2

позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася в Любешівський районний суд з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення боргу в якій вказує, що 25.01.2009 року між нею та Відповідачем по справі в усній формі була укладена угода про позику грошових коштів, згідно якої Позивач взяла на себе зобов’язання надати грошові кошти в сумі 8000 грн. ОСОБА_4 зобов’язувалася повернути вказані кошти до 25.07.2009 року та, крім того сплатити щомісячно 10 відсотків річних від позиченої суми. ОСОБА_3 свої зобов’язання виконала повністю та належним чином, а ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань не дотрималася. Зазначила, що сума боргу на даний час з врахуванням визначених угодою відсотків та 3 процентів річних від простроченої суми становить 15298,89 грн.

Також, на думку Позивача, неправомірними діями ОСОБА_4 їй завдана моральна шкода, яка виразилась в нервових та душевних хвилюваннях і переживаннях внаслідок відмови Відповідача від виконання своїх зобов’язань, втратою часу, здоров’я, фізичних зусиль, спрямованих на пошук Відповідача, пошук джерел поповнення сімейного бюджету. В позові просила стягнути суму боргу з врахуванням визначених угодою відсотків та 3 процентів річних від простроченої суми в розмірі 15298,89 грн. та моральну шкоду, яку оцінила в сумі 5000 грн., а також судові витрати по справі.

В суді Позивач позовні вимоги підтримала повністю та дала пояснення аналогічні тим, що вказані в позовній заяві. Також заперечила факт отримання від Відповідача будь-яких коштів, як результат виконаних зобов’язань.

Відповідач позов визнала частково та вказала, що дійсно отримувала позику від Позивача грошовими коштами у розмірі 8000 грн. Зазначила, що повинна сплатити ОСОБА_3 основну суму боргу в розмірі 4000 грн., оскільки  частково повернула Позивачу борг в сумі 4000 грн., хоча підтверджуючих документів в неї немає. Не визнала позов в частині стягнення з неї щомісячних 10% відсотків за користування позикою, 3 процентів річних від простроченої суми та моральної шкоди.

Суд, заслухавши сторони по справі, свідків, дослідивши письмові докази, приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до часткового задоволення з наступних міркувань.

Згідно розписки від 25.01.2009 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 8000 гривень, як позику під щомісячні 10% строком на 6 місяців, тобто до 25.07.2009 року. Дана обставина була визнана сторонами під час судового розгляду позову, а також підтверджена показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Крім того свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснили, що Відповідач повернула Позивачу грошові кошти в сумі 4000 грн., як відсотки за користування позикою, хоча сам факт передачі коштів вони особисто не бачили.

Свідок ОСОБА_9 дала показання, що бачила, як ОСОБА_4 передавала ОСОБА_3 грошові кошти в невідомому їй розмірі. В зв’язку з чим Відповідач передавала гроші Позивачу їй не відомо.

За змістом ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій строні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.

Ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір установлюється на рівні облікової ставки Національного банку.

Під час судового розгляду було встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виникли договірні відносини у вигляді договору позики, за умовами якого Позивач надала Відповідачу позику в розмірі 8000 гривень, а остання зобов’язувалася сплачувати щомісячно передбачені договором проценти в розмірі 10% від суми позики за користування коштами та повернути позику у визначений договором строк.

Однак п.5 розд.VIII „Прикінцевих положень” Закону України „Про фінансові послуги та джерело регулювання ринків фінансових послуг” передбачено, що до проведення законодавства у відповідність із цим законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону, якщо інше не передбачено цим законом.

Відповідно до п.6 ст.4 закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою.

Фінансова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п.5 ч.1 ст.1 закону).

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом.

В інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

Згідно зі ст.1050 ЦК України позичальник зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу, якщо ним несвоєчасно повернуто суму позики.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

Відповідач у передбачений договором строк не повернула суму позики, що свідчить про невиконання нею умов договору. Щодо твердження ОСОБА_4 про те, що вона повернула ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 4000 грн., то суд не бере його до уваги, оскільки даний факт не знайшов свого підтвердження належними та достатніми доказами під час судового розгляду справи. Крім того, на підставі ст.ст.208, 218 ЦК України суд не приймає до уваги показання свідків, які підтверджують факт часткового повернення коштів Відповідачем Позивачу, оскільки така обставина повинна доводитися письмовими доказами.

На підставі викладеного та керуючись вказаними нормами закону суд приходить до висновку, що слід відмовити в позові в частині стягнення 10 процентів за користування позикою в сумі 7200 грн. Тобто, з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики в розмірі 8000 гривень, а також 3% річних від вказаної суми за зазначений в заяві Позивачем період, а саме 94 дні від терміну виконання зобов’язання. Згідно розрахунку розмір 3% річних від простроченої суми буде становити: 8000 грн. (сума боргу) х 3% / 365 х 94 (кількість днів прострочення) = 61,81 грн.

Крім того не підлягає до задоволення і позовна вимога про стягнення з Відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 гривень. Так, ст.611 ЦК України встановлює правові наслідки порушення зобов’язань, в тому числі і відшкодування моральної шкоди. Однак, відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування моральної шкоди. Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст.ст. 625, 1050 ЦК України, які не передбачають відшкодування моральної шкоди. Не передбачає таких наслідків порушення договору позичальником і укладений між сторонами договір позики у формі розписки, відтак, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тобто, з Відповідача слід стягнути на користь Позивача 47,66 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, сплачених при подачі позову. Згідно ч.2 ст.88 ЦПК України та п.18 ч.1 ст.4 Декрету КМ України „Про державне мито” сторони звільнені від сплати судового збору, оскільки являються постраждалими вніслідок Чорнобильської катастрофи.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України ст.ст. 208, 218, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, Законом України „Про фінансові послуги та джерело регулювання ринків фінансових послуг”, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8061 (вісім тисяч шістдесят одна) гривня 81 (вісімдесят одна) копійка та 47 (сорок сім) гривень 66 (шістдесят шість) копійок судових витрат.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звільнити від оплати судових витрат у виді державного мита.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20 денний строк, встановлений Кодексом, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

На рішення може бути подано заяву про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Волинської області через Любешівський районний суд Волинської області. Апеляційна скарга на дане рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Крім цього, апеляційна скарга на дане рішення може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий:   /підпис/ ОСОБА_1

З оригіналом вірно.

СУДДЯ ЛЮБЕШІВСЬКОГО

РАЙОННОГО СУДУ     ОСОБА_1