Справа №2а-9628/09/1570
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 грудня 2009 року о. 10.54. м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді – Юхтенко Л.Р.,
при секретарі судового засідання – Коваленко І.І.,
за участю сторін:
від прокурора (представник) -Воронін Б.В., за посвідченням,
від позивача - Недбал А.В., за дорученням,
від відповідача - не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом П рокурора м. Іллічівська Одеської області в інтересах держави в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Одеській області до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій в розмірі 510 грн. , -
В С Т А Н О В И В:
До суду звернувся П рокурор м. Іллічівська Одеської області в інтересах держави в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Одеській області до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій в розмірі 510 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час перевірки, проведеної Територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Одеській області щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт встановлено порушення відповідачем ОСОБА_2 положення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема відповідач надавав послуги з перевезення пасажирів легковим автомобілем, облаштованим як таксі, без наявності ліцензійної картки, про що був складений акт від 18.06.2008 року № 001638 та накладено на нього постановою про застосування фінансових санкцій № 053213 від 02.07.2008 року штраф у сумі 510 грн., який у добровільному порядку відповідачем не сплачений.
У судовому засіданні представник прокуратури заявлені позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Згідно з п. 1 ст. 60 КАС України у випадках встановлених законом прокурор може звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, в тому числі звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб, участь у розгляді судами справ.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позов повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з’явився, хоча двічі був повідомлений про дату, час та місце судового засідання через засоби масової інформації, про що свідчать надруковані оголошення (а.с. 67,76-77).
Про причини не з’явлення відповідач суд не повідомив, заперечення та докази в обґрунтування своїх заперечень суду не надав.
Відповідно до п. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача , судом встановлено наступне.
06 червня 2008 року співробітниками Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Одеській області складено акт № 001638 (а.с. 6), яким зафіксовано факт експлуатації транспортного засобу «Мерседес Бенс 2400» ОСОБА_2, згідно з генеральним дорученням ВЕК № 470386 від 21.05.2007 року, виданим ОСОБА_3, як таксі (на даху автомобіля розпізнавальний ліхтар таксі) без наявності ліцензійної картки, чим допущено порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідач в акті пояснив, що у найближчий час звернеться в інспекцію за ліцензією та підписав вказаний акт, про що свідчить його підпис в акті.
Судом встановлено, що позивач надсилав на адресу відповідача запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 23.06.2008 року № 21910/02 (а.с. 7), в якому відповідач повідомлявся, що 02.07.2008 року з 10.00. по 14.00. відбудеться розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт по акту перевірки № 001638 від 18.06.2008 року. Відправлення вказаного запрошення на адресу відповідача підтверджено реєстром заказних листів з повідомленням з поштового відділення та копією квитанції (а.с. 8). Однак відповідач вказане запрошення не отримав, про що свідчить копія повернутого конверту з позначкою пошти, що одержувач за адресою: Одеська область, с. Олександрівка, вул. Сонячна, 21, не проживає (а.с. 80).
Судом встановлено, що відповідач не прибув на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, і на підставі наявних документів начальником Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Одеській області Благодіром О.М. було винесено постанову від 02.07.2008 року № 053213 про застосування фінансових санкцій до відповідача в розмірі 510 грн. (а.с. 9).
Вказана постанова була надіслана з супровідним листом від 08.07.2008 року (а.с. 10) на адресу ОСОБА_2, що підтверджено реєстром заказних листів з повідомленням з поштового відділення та копією квитанції (а.с. 11), але відповідач не отримав вказану постанову, що підтверджено копією повернутого конверту з позначкою пошти, що одержувач за адресою: Одеська область, с. Олександрівка, вул. Сонячна, 21, не проживає (а.с. 79).
Також на підставі листа Державної податкової інспекції у м. Іллічівську від 20.11.2009 року № 29870/29-0019 (а.с. 78) судом встановлено, що ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець у ДПІ у м. Іллічівську на обліку не значиться. На підставі листа Іллічівського ГУМС України в Одеській області від 10.08.2009 року № 6489 (а.с. 68) судом встановлено, що ОСОБА_2 по АБ Іллічівського МВ не значиться.
Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про автомобільний транспорт» цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ст. 1 цього Закону автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Стаття 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає визначення автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, це є суб’єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Відповідно до ст. 34 цього Закону, автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Такими документами для фізичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та інші документи, передбачені законодавством України; для водія таксі – посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, інші документи, передбачені законодавством України.
Статтею 60 цього Закону передбачена відповідальність саме автомобільних перевізників за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 39 та 48 цього Закону.
Таким чином із зазначених вище положень Закону України «Про автомобільний транспорт» вбачається, що обов’язковим складовим поняття «автомобільного перевізника» є наявність особливого статусу – суб’єкта господарювання, належним чином оформленої у нього ліцензії та існування договірних умов.
Проте судом встановлено, що ОСОБА_2 не є фізичною особою - підприємцем, і не значиться на обліку в ДПІ у м. Іллічівську як фізична особа – підприємець, що підтверджено листом Державної податкової інспекції у м. Іллічівську від 20.11.2009 року № 29870/29-0019 (а.с. 78).
Посилання представника позивача у відкритому судовому засіданні на поняття «автомобільного перевізника» зазначеного в статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», яким передбачено, що автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, і відповідно не обов’язково автомобільний перевізник повинен бути суб’єктом господарювання, не приймаються судом до уваги, оскільки під «комерційною основою» або «за власний кошт» розуміється отримання прибутку, що є однією із основних ознак господарської діяльності, виходячи із поняття «господарської діяльності» наданого ст. 3 Господарського кодексу України, згідно з якою під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Крім того, відповідно до ст. 14 Господарського кодексу України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про автомобільний транспорт» господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів підлягає ліцензуванню. З викладених норм законодавства вбачається, що ліцензія може бути видана лише суб’єкту господарювання, яким не є відповідач.
Зазначення відповідачем в акті перевірки, що у найближчий час він звернеться в інспекцію за ліцензією та факт підписання відповідачем вказаного акту не є належним доказом того, що ОСОБА_2 є суб’єктом господарювання, а відповідно є автомобільним перевізником.
Одночасно суд вважає необхідним зазначити, що ст. 164 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачена відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання у вигляді штрафу.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Тому суд приходить до висновку, що позивач та прокурор не довели, що ОСОБА_2 під час перевірки був автомобільним перевізником у законодавчому понятті і відповідно на нього не можуть бути покладені фінансові санкції у вигляді штрафу за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», з цих підстав суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та статей 3, 14 Господарського кодексу України, статей 1, 3, 29, 34, 39, 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» , Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 70, 159-163 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову П рокурора м. Іллічівська Одеської області в інтересах держави в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Одеській області до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій в розмірі 510 грн. – відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови складений 11 грудня 2009 року.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно
Суддя Л.Р. Юхтенко