Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     22 жовтня 2018 р.                                                             Справа№0540/8872/18-а

приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1

Донецький  окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, -

                                                     В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області (надалі – Маріупольське УПФУ, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати за період з 01 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року пенсії за віком та зобов’язання виплатити пенсію за віком за період з 01 серпня 2017 року по 31 грудня 2017 року, допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць та зобов’язання у місячний строк подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером за віком перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в УПФ. Однак, з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року пенсія позивачу не виплачувалася. Позивач вважає такі дії УПФ протиправними, оскільки вони порушують його конституційні права.

Виходячи з наведеного, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року та зобов'язати УПФ виплатити пенсію з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін, позивачу поновлено строк звернення до суду з даним позовом. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

18 жовтня 2018 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що довідкою Управління підтверджено поновлення виплат позивачу пенсії, а за спірний період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року Управління здійснює в поточному режимі фінансування діючим пенсіонерам, тому і відсутній публічно-правовий спір з приводу невиплати пенсії. На підставі наведеного, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с. 10-11).

У відповідності з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.12.2017 року № НОМЕР_1, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України м. Макіївка до м. Маріуполь, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 87547 (а.с. 12).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФ та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.

Згідно довідки УПФ від 01.10.2018 року, в період 01.08.2017 року по 31.12.2017 року пенсія позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

У листі УПФ від 31.05.2018 року № 213/С-01-01-08 зазначено, що 07.02.2018 року до управління надійшов протокол засідання комісії Центральної районної адміністрації Маріупольської ради № 3 від 22.01.2018 року щодо призначення позивачу соціальної виплати внутрішньо переміщеній особі та здійснено поновлення виплати пенсії з 01.08.2017 року, а виплата недоотриманої пенсії з 01.08.2017 року буде здійснена на умовах окремого порядку у відповідності до п. 15 постанови КМУ від 08.06.2016 №365, із змінами, внесеними постановою КМУ від 25.04.2018 №335  (а.с. 14).

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати пенсії позивачеві за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а  також  у   старості  та  в  інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

На підставі статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що питання поновлення виплати пенсії належить до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду шляхом прийняття відповідного рішення.

Більш того, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанову Кабінету Міністрів України №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365», оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року № 805/402/18, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Також суд не приймає посилання відповідача на відсутність публічно-правового спору, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у позивача є заборгованість з виплати пенсії за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року, а отже суд вважає наявним порушене конституційне право позивача на належне пенсійне забезпечення.

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року була здійснена не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Відповідно до норм пункту 1 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відносно клопотання позивача щодо звернення до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Враховуючи, що предметом спору є визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання відповідача вчинити певні дії, та за рішенням суду не вирішувалось питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішувалось питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по нарахуванню та виплаті пенсії, така вимога позивача не підлягає задоволенню.    

Щодо клопотання позивача про зобов’язання відповідача подати звіт про виконання рішення, суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду. Крім цього, враховуючи обставини даної справи, у суду відсутні підстави вважати, що суб'єкт владних повноважень буде порушувати закон не виконуючи рішення суду, тому вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання даного судового рішення задоволенню не підлягає.

Разом з цим, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд зазначає, що відповідач допустив не бездіяльність, а навпаки, вчинив дії, якими припинив виплату пенсії позивачу.

Згідно положень ч.2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року та зобов'язання відповідача виплатити пенсію за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1  статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

                                                             В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року.

3. Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити пенсію ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 87500) за період з 01.08.2017 року по 31.12.2017 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 87500) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.     

Суддя                                                                                 Чучко В.М.