Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 638/4420/16-ц

провадження № 61-28240св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 жовтня 2010 року, зі змінами від 28 вересня

2011 року, у розмірі 410 720 грн, укладеного між ним та ОСОБА_2, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 жовтня 2010 року, зі змінами від 28 вересня 2011 року, укладеного між ним та ОСОБА_2, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,4 кв. м, житловою площею

15,7 кв. м, шляхом надання йому права на продаж зазначеної квартири будь-якій особі-покупцеві; встановити початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки у розмірі 398 240 грн.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору позики

від 08 жовтня 2010 року, зі змінами від 28 вересня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останній отримав грошові кошти у розмірі 148 800 грн строком до 28 березня 2012 року, що еквівалентно

18 600 доларів США.

У рахунок забезпечення своєчасного повернення отриманої за договором позики суми, а також відшкодування можливих збитків, 08 жовтня

2010 року між ними укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,4 кв. м, житловою площею 15,7 кв. м

20 березня 2013 року відповідач здійснив платіж у рахунок погашення боргу за договором позики грошей у розмірі 3 500 доларів США. Станом

на 26 січня 2017 року сума заборгованості відповідача складає 410 720 грн, що еквівалентно 15 100,00 доларів США.

Позивач указує, що відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, виконану товариством з обмеженою відповідальністю «Харківська інвестиційна агенція нерухомості» вартість предмета іпотеки становить

398 240 грн.

03 лютого 2015 року на виконання вимог чинного законодавства позивач надіслав відповідачу письмову вимогу про усунення порушення та виконання порушених зобов'язань за договором позики та договором іпотеки, однак відповідачем не здійснено усунення порушень у встановлений законом 30-денний строк.

10 січня 2015 року відповідач надав розписку, в якій визнав борг та зобов'язався його повернути.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року у складі судді Семіряд І. В. позов задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей

від 08 жовтня 2010 року, зі змінами від 28 вересня 2011 року, у розмірі

410 720 грн, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 жовтня

2010 року, зі змінами від 28 вересня 2011 року, укладеного між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: однокімнатну квартиру, квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,4 кв. м, житловою площею 15,7 кв. м, шляхом надання ОСОБА_1 права на продаж зазначеної квартири будь-якій особі-покупцеві, встановлено початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки у розмірі 398 240 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за договором позики, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 26 січня 2017 року становить

410 720 грн, що еквівалентно 15 100 доларів США. Позивач, як іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Місцевий суд прийшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права, про застосування наслідків спливу якого заявляв відповідач.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд прийшов помилкового висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки з усієї суми заборгованості відповідач повернув лише еквівалент

3 500 доларів США, тобто за зобов'язаннями, строк виконання яких настав

28 лютого 2012 року. Порушеним є лише зобов'язання з повернення останньої частини боргу, строк виконання якого настав 28 березня

2012 року. Суд апеляційної інстанції не врахував розписки, виданої 10 січня 2015 року відповідачем, в якій останній визнав борг та зобов'язався його повернути.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідач не скористався правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Суд установив, що 08 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчені договір позики грошей та договір іпотеки.

Відповідно до пункту 1 договору позики грошей від 08 жовтня 2010 року, у редакції договору про внесення змін та доповнень № 1 до договору позики грошей від 28 вересня 2011 року, позивач ОСОБА_1 передав у власність відповідачу ОСОБА_2 строком до 28 березня 2012 року грошові кошти у розмірі 148 800 грн, що на момент укладання договору складало за згодою сторін в еквіваленті 18 600 доларів США.

Відповідно до пункту 2 договору іпотеки від 08 жовтня 2010 року в забезпечення своєчасного повернення отриманої по договору позики суми, а також відшкодування можливих збитків, іпотекодавець - відповідач ОСОБА_2 передає в іпотеку іпотеко держателю - позивачу

ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,4 кв. м, житловою площею 15,7 кв. м.

Згідно з пунктом 12 договору іпотеки в редакції від 28 вересня 2011 року, в разі невиконання Іпотекодавцем до 28 березня 2012 року взятих на себе зобов'язань за договором про внесення змін та доповнень № 1 до договору позики грошей між ним та ОСОБА_2 , право власності на предмет іпотеки в повному обсязі по цьому договору переходить до іпотекодержателя. Іпотекодержатель вправі на свій розсуд задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки іншим способом, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року. При частковому виконанні забезпеченого іпотекою обов'язку, іпотека залишається у первинному об'ємі.

20 березня 2013 року відповідачем ОСОБА_2 було здійснено платіж у рахунок погашення боргу за договором позики грошей від 08 жовтня

2010 року у розмірі 3 500 доларів США.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, виконану ТОВ «Харківська інвестиційна агенція нерухомості» вартість зазначеного майна становить 398 240 грн.

22 жовтня 2015 року на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку», позивач надіслав відповідачу письмову вимогу про усунення порушення та виконання порушених зобов'язань за договором іпотеки та договором позики від 08 жовтня 2010 року, яку відповідач не виконав.

Станом на 26 січня 2017 року сума заборгованості відповідача складає

410 720 грн, що еквівалентно15 100 доларів США.

Відповідач в суді першої інстанції заявляв письмове клопотання про застосування позовної давності.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки кінцевою датою виконання зобов'язань за договором позики є 28 березня 2012 року, а з позовом ОСОБА_1 звернувся лише 22 березня 2016 року. Розписка від 10 січня 2015 року, на яку посилається позивач, не є підставою, у розумінні статті 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності, оскільки до написання цієї розписки строк позовної давності сплив.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Закон не дає відповіді на питання, які саме дії зобов'язаної особи слід розцінювати як такі, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку.

Відповідно до частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

З обставин справи, встановлених судом, убачається, що 20 березня

2013 року мало місце часткового погашення відповідачем боргу в розмірі

3 500 доларів США, а в подальшому 10 січня 2015 року відповідач власноручно склав розписку, в якій зобов'язався повернути борг

до 31 грудня 2016 року, тобто вчинив дію, що свідчить про визнання ним боргу перед позивачем. Отже мало місце переривання перебігу позовної давності.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки, складанням 10 січня 2015 року розписки, відповідач визнав борг, суд апеляційної інстанції прийшов до хибного висновку, що розписка не може свідчити по переривання перебігу позовної давності, так як складена після спливу позовної давності.

Встановивши, що позичальник допустив утворення заборгованості за договором позики, письмову вимогу кредитора щодо повернення коштів позичальник не виконав, суд першої інстанції прийшов вірного правового висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 4 778,89 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року скасувати, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у розмірі 4 778,89 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В.Пророк

В. М. Сімоненко

І. М.Фаловська