Провадження № 4-с/522/125/18

                                                                                           Справа № 522/1807/17

УХВАЛА

16 жовтня 2018 року                                                        м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за скаргою Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на дії державного виконавця, за участі зацікавлених осіб – Відділ примусового виконання рішення управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області, Старший державний виконавець Цинєв В.О., Бужбецький Ростислав Юрійович, Бужбецька Катерина Олександрівна, Реус Олександр Павлович, ВАТ «Південгідроспецбуд», -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії державного виконавця, за участі зацікавлених осіб – Відділ примусового виконання рішення управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області, Старший державний виконавець Цинєв В.О., Бужбецький Ростислав Юрійович.

В обґрунтування скарги зазначено, що 19.12.2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області ОСОБА_1 повернув без фактичного виконання виконавчий лист №2-3737/11 виданий 25.06.2013 року Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ВАТ «Південьвійськбуд» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 597 418,43 долари США. Заявник не погоджуєься з постановою, оскільки вважає її такою, що винесена з порушенням п.п. 7,9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Державним виконавцем вивалено автомобіль боржника ОСОБА_4, проте його розшук не проводився. Вказує, що не можна було поверти виконавчий лист, оскільки обтяження на квартиру були встановлені судовим рішенням, а не законом як того вимагає Закону України «Про виконавче провадження». Вказує, що державним виконавцем не вчинено жодних дій, спрямованих на звернення стягнення на нерухоме майно та його реалізацію. Дії державного виконавця щодо розшуку боржника вчинялися без дотримання встановленої Законом періодичності.

За результатами розгляду скарги ПАТ «Укрсиббанк» Приморським районним судом м. Одеси 31.10.2017 року постановлено ухвалу, якою скаргу ПАТ «Укрсиббанк» на дії державного виконавця задоволено частково, визнано дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_5 щодо примусового виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси №2-3797/11 незаконними.

Не погоджуючись з ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31.10.2017 року представник відділу примусового виконання рішення управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області подав апеляційну скаргу.

В результаті розгляду апеляційної скарги Апеляційний суд Одеської області Постановою від 08.05.2018 року частково задовольнив апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішення управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області та скасував ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 31.10.2017 року та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа надійшла до провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Бондар В.Я. та ухвалою суду від 30.05.2018 року справа прийнята до провадження.

Ухвалою суду від 31.07.2018 року на виконання вимог постанови Апеляційного суду Одеської області, до участі у розгляді справи залучені зацікавлені особи, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_6, ВАТ «Південгідроспецбуд».

У судове засідання 16.10.2018 року учасники справи не з’явилися, про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Суд вважає, що неявка учасників справи не перешкоджає вирішення питання по суті скарги, зважаючи на розумні строки розгляду скарги та положення ч.2 ст. 450 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, приходить до висновку про задоволення скарги, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що Приморським районним судом м.Одеси 25 червня 2013 року видано виконавчий лист №2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США.

25.06.2016 року на адресу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області було повторно направлено заяву про відкриття провадження та примусового виконання рішення Приморського районного суду м.Одеси по справі №2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597418,43 доларів США, яка отримана та реєстрована 07 липня 2016 року.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_7 від 11 липня 2016 року відкрито виконавче провадження.

16.12.2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, яка надійшла на адресу АТ «УкрСиббанк» 23.01.2017 року з оригіналом виконавчого листа №2-3797/11 про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597418,43 доларів США.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, рішення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувану обґрунтовано тим, що звернення стягнення на майно боржника не вбачається можливим, у зв’язку з тим, що квартира, яка належить боржнику на праві власності перебуває під обтяженням (арештом), накладеним на підставі ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від 09.09.2009 року по цивільній справі №2-1120/10, а автотранспортний засіб, який належить боржнику перебуває у розшуку понад один рік.

Проте, АТ «УкрСиббанк» з зазначеним рішенням державного виконавця не погоджується, оскільки вважає, що повернення виконавчого документу стягувачу без фактичного виконання здійснено з порушенням п.п.7, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статей 1, 3 Закону України «Про виконавче провадження» (від 02.06.2016р.№1404 з усіма змінами на час винесення постанови про повернення виконавчого документу) , виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Крім того, виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому випадку порушених прав стягувача, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Отже, завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час вчинення виконавчих дій) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник - фізична особа чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Приписами п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, а також зі змісту оскаржуваної постанови, державним виконавцем виявлено зареєстрований за боржником транспортний засіб, а саме: УАЗ, модель 315120, 1988 р.в., реєстраційний знак 58333ОК.

Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов’язковою для виконання поліцією.

Проте, в межах виконавчого провадження №51604842, державний виконавець постанови про розшук транспортного засобу належного боржнику на праві власності, а саме: УАЗ, модель 315120, 1988 р.в., реєстраційний знак 58333ОК, не виносив, а посилався на постановку про оголошення у розшук зазначеного транспортного засобу від 24.07.2014 року при минулому пред’явленні.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, а також зі змісту оскаржуваної постанови, державним виконавцем в межах виконавчого провадження №51604842 виявлено зареєстроване за боржником на праві власності нерухоме майно, а саме: квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Державним виконавцем також встановлено, що зазначена квартира перебуває під публічним обтяженням на підставі ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від 09.09.2009 року по справі №2-1120/10, що є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

Проте, приймаючи рішення про наявність підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» держаний виконавець не звернув уваги на те, що за приписами згаданої норми закону підставою для повернення виконавчого документу стягувачу є наявність встановленої саме законом, а не судовим рішенням, заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.

Пунктом 9 частини 1 статті 37, ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв’язку з положеннями Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» вказують на встановлену чинним законодавством заборону щодо звернення стягнення на те майно державного підприємства, яке є основним засобом виробництва, а відсутність у боржника іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

Водночас п.9 ч.1 ст.37, ч.5 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв’язку з положеннями Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вказують на встановлену чинним законодавством заборону щодо звернення стягнення на те майно громадян України, яке надано як забезпечення кредитів в іноземній валюті за умови додержання встановлених цим законом певних умов.

Отже, п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» не містить приписів відповідно до яких встановлена судовим рішенням заборона на відчуження майна боржника перешкоджає державному виконавцю вчиняти дії щодо звернення стягнення на майно боржника.

Наведене свідчить про те, що рішення державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві без виконання у зв’язку із наявністю встановленої судовим рішенням заборони на відчуження майна боржника, на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», є безпідставним, а тому не може вважатися законним та обґрунтованим.

Окрім того, звернення стягнення на нерухоме майно полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації ч.1 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавець зобов’язаний вчинити дії спрямовані на:

- арешт майна боржника - ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»;

- вилучення майна боржника - ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»;

- визначити вартість майна боржника, для чого залучити суб’єкта оціночної діяльності - ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження);

- передати майно на примусову реалізацію - ст.61 Закону України «Про виконавче провадження».

Матеріалами справи не підтверджується факт вчинення державним виконавцем згаданих дій, спрямованих на звернення стягнення на нерухоме майно боржника та його реалізацію, зокрема:

- не складено та не винесено постанови про арешт квартири, яка належить боржнику та розташована за адресою: АДРЕСА_2, або про опис та арешт квартири, яка належить боржнику, чим порушив ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження»;

- не залучено суб’єкта оціночної діяльності - суб’єкта господарювання для проведення оцінки майна, чим порушив ст.57 Закону України «Про виконавче провадження»;

- не передано майно на реалізацію, чим порушено ст.61 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття, виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, державний виконавець в порушення ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» не вчиняв з визначеною законом періодичністю дії спрямовані на розшук майна боржника.

АТ «УкрСиббанк», звертаючись 06.07.2016 року до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з заявою про відкриття виконавчого провадження, на підставі виконавчого листа №2-3797/11 виданого 25.06.2013 року Приморським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за Кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року в розмірі 597 418,43 доларів США, зазначав, що в забезпечення зобов’язань за кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки, предметом якого є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яку державний виконавець виявив, вчиняючи дії спрямовані на встановлення майна боржника.

До заяви про відкриття виконавчого провадження АТ «УкрСиббанк» додав завірену належним чином копію зазначеного Договору іпотеки. Окрім того з тим, з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, на яку посилається державний виконавець в оскаржуваній постанові, вбачається наявність зареєстрованого 23.03.2007 року приватного обтяження згаданої квартири, яке вчинено на підставі зазначеного Договору іпотеки.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 під час ухвалення постанови про повернення виконавчого листа у виконавчому провадженні ВП №51604842 не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Скарга обґрунтована, дії державного виконавця неправомірні, отже, постанова старшого державного виконавця Цинєва В.О. про повернення виконавчого листа стягувачу від 16.12.2016 року підлягає скасуванню.

Проте, суд відмовляє у задоволенні вимоги заявника щодо продовження виконавчого провадження, зважаючи на наступне.

Частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» (на час ухвалення рішення суду) у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Тобто, дана ухвала суду є підставою для державного виконавця для відновлення виконавчого провадження, продовження виконавчого провадження не є необхідною вимогою у даному випадку.

Крім того, суд звертає увагу, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов’язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступі до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції, Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, nо.38773/05, від 26.07.2012 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов’язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012).

Проте, суд вбачає, що протягом тривалого часу рішення Приморського районного суду м. Одеси залишається не виконаним, також не встановлено жодних дій боржника спрямованих на добровільне (самостійне) виконання вимог рішення суду (на спростування даних обставин суду не надано належних та допустимих доказів).

Враховуючи вищенаведене суд вважає що скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки вимога про продовження виконавчого провадження є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, зважаючи на зазначене вище.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 48, 76, 81, 223, 247, 258, 259, 260, 263, 268, 447, 450-451 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на дії державного виконавця, за участі зацікавлених осіб – Відділ примусового виконання рішення управління Державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції в Одеській області, Старший державний виконавець Цинєв В.О., Бужбецький Ростислав Юрійович, Бужбецька Катерина Олександрівна, Реус Олександр Павлович, ВАТ «Південгідроспецбуд» - задовольнити частково.

Постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 про повернення стягувачу виконавчого листа №2-3737/11 виданого Приморським районним судом м. Одеси 25.06.2013 року про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором №11070634000 від 03.11.2006 року у загальному розмірі 597 418,43 доларів США, прийнятої в межах виконавчого провадження №51604842 – скасувати.

В іншій частині скарги – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі в 15 денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі її оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо вона не буде скасована.

Повний текст ухвали суду складено 22.10.2018 року.

Суддя                                                                        В.Я.Бондар