ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"06" червня 2006 р. | Справа № 9/349/05 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Петрова О.С.
за участю представників сторін у судовому засіданні 25.04.2006р.:
від позивача: Павлов В.Г. за довіреністю від 19.04.2006р. №10/189
від відповідача: Кулаков О.Є. за довіреністю від 02.02.2006р. №133
за участю представників сторін у судовому засіданні 30.05.2006р.:
від позивача: Черкасова Т.І. за довіреністю від 29.05.2006р. №10/224
від відповідача: Кулаков О.Є. за довіреністю від 02.02.2006р. №133
за участю представників сторін у судовому засіданні 06.06.2006р.:
від позивача: Черкасова Т.І. за довіреністю від 29.05.2006р. №10/224
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сєвєродонецького Дочірнього підприємства „Промавтоматика” №436 Закритого акціонерного товариства „Променергоавтоматика”
на рішення господарського суду Миколаївської області
від 31 січня 2006 року
у справі №9/349/05
за позовом Сєвєродонецького Дочірнього підприємства „Промавтоматика” №436 Закритого акціонерного товариства „Променергоавтоматика”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Миколаївпромсантехмонтаж”
про стягнення 343196,87 грн. боргу, 14676,83 грн. збитків від інфляції, 38405,56 грн. пені, 6224,36 грн. 3% річних
та зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства „Миколаївпромсантехмонтаж”
до Сєвєродонецького Дочірнього підприємства „Промавтоматика” №436 Закритого акціонерного товариства „Променергоавтоматика”
про стягнення 8913 грн. збитків, -
В С Т А Н О В И В:
СДП „Промавтоматика” №436 звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ВАТ „Миколаївпромсантехмонтаж” 366880,46 грн., з яких 343196,87 грн. –основний борг за виконані згідно договору субпідряду від 02.08.2004р. №16 роботи, 17638,65 грн. –пеня, 3026,68 грн. –інфляційні, 3018,26 грн. –3% річних.
В процесі розгляду справи позовні вимоги уточнювалися позивачем в частині розміру нарахування пені, інфляційних і 3% річних, які в заяві від 30.01.2006р. №10/27 викладені позивачем в остаточній редакції, а саме, стягнути з відповідача пеню в сумі 38405,56 грн., інфляційні в розмірі 14676,83 грн. і 3% річних в розмірі 6224,36 грн.
Одночасно відповідач в процесі розгляду справи звернувся до позивача з зустрічним позовом про стягнення 8913 грн. збитків, що є витратами останнього пов’язаними із внесенням векселя в депозит нотаріуса.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31 січня 2006 року у справі №9/349/05 (суддя Філінюк І.Г.) позов СДП „Промавтоматика” №436 задоволений в частині стягнення з ВАТ „Миколаївпромсантехмонтаж” пені в сумі 38405,56 грн., збитків від інфляції в розмірі 14676,83 грн., 3% річних в розмірі 6224,36 грн. У задоволені позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 366880,46 грн. відмовлено. ВАТ „Миколаївпромсантехмонтаж” відмовлено у задоволені зустрічного позову.
Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги СДП „Промавтоматика” №436 в частині стягнення з відповідача основного боргу суперечать умовам п.2.2. договору та вимогам ст.526 ЦК України. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що за умовами договору відповідач зобов’язаний розрахуватись з позивачем шляхом передачі векселя, а позивач вимагає виконання зобов’язання за договором, але в грошовій формі і із тексту позовної заяви не вбачається посилань на обставини відмови прийняття зобов’язання та відшкодування збитків.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати зустрічного позивача, які пов’язані з передачею векселя в депозит нотаріуса, не є збитками з вини відповідача, як то передбачає п.3 ст.613 ЦК України, а є витратами боржника в зв’язку з виконанням зобов’язання щодо передачі векселя. Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що відповідач правомірно відмовився від отримання векселя у м. Миколаєві, а позивач не надав суду доказів ухилення кредитора від отримання векселя за його місцезнаходженням у м. Сєвєродонецьк.
Позивач за первісним позовом не згодний із судовим рішенням в частині відмови у задоволені позову і в апеляційній скарзі просить його в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 343196,87 грн. Також в апеляційній скарзі позивач просить зобов’язати відповідача написати заяву приватному нотаріусу у Миколаївському нотаріальному окрузі Міністерства юстиції України Машковій С.М. з вимогою повернення за згодою позивача прийнятого у депозит 19.01.2006р. цінного паперу –простого векселю із строком платежу за векселем – 30 жовтня 2006р.
При цьому первісний позивач вважає, що оскаржуване рішення винесено при неповному з’ясуванні фактичних обставин справи, що призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та нормам матеріального права.
За доводами скаржника, суд першої інстанції не врахував, що позивач не погодився з боржником на вексельну форму розрахунків та офіційно відмовився від прийняття виконання у формі вексельного зобов’язання, оскільки внаслідок прострочення боржника виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, і у заявив позовні вимоги про стягнення збитків, які і є основним боргом, пенею, інфляційними, 3% річних. Також скаржник вважає, що згідно п.2.2. договору, за виконані роботи передбачена можливість вексельної форми розрахунків між сторонами тільки у визначений договором строк –на підставі акту форми 2 щомісячно векселями на протязі 30 банківських днів, але за всіма несплаченими відповідачем актами вказаний строк був прострочений більше, ніж на 4-5 місяців. Оскільки між сторонами фактично виник спір про право за договором та відповідними нормами ЦК України, він повинен був бути вирішений в суді в межах цієї справи. Але відповідач пішов на пряме порушення умов ухвали суду та ігнорування позиції позивача, норм Закону України „Про нотаріат”, ст.ст.526, 539, 610, ч.2 ст.622, ст.532 ЦК України та здійснив неналежне виконання, що є за ст.610 ЦК України грубим порушенням зобов’язань, прав та законних інтересів позивача.
Окрім того, скаржник вважає неправомірними дії приватного нотаріуса щодо прийняття векселя у депозит.
У письмових поясненнях до апеляційної скарги від 22.05.2006р. за вх.№999, а також у судовому засіданні відповідач просить відмовити у задоволені апеляційної скарги позивача та залишити без змін рішення господарського суду Миколаївської області.
При цьому відповідач посилається на необґрунтованість аргументів позивача про неправомірні дії відповідача. Оскільки позивач двічі відмовився від прийняття виконання зобов’язання за договором, то відповідно до ст.193 ГК України, ст.526, п.2 ч.1 ст.537, ст.539 ЦК України, п.2.2. договору, в порядку, передбаченому главою 14 ЦК України, Закону України „Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001р. №2374 –ІІІ, Закону України „Про цінні папери та фондову біржу від 18.06.91р. №1201-ХІІ, Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 р., відповідач 19.01.2006р. провів з позивачем розрахунок шляхом видачі векселю на суму основного боргу в розмірі 343196,87 грн., а отже, належним чином виконав свої договірні зобов’язання відповідно до умов п.2.2. договору. На думку відповідача, саме з часу передачі векселю (внесення векселю в депозит нотаріусу), а саме з 19.01.2006р. грошові зобов’язання відповідача по договору припинилися виконанням. Окрім того, на думку відповідача, позивач фактично висуває дві взаємовиключні вимоги, що робить неможливим розгляд питання у правовому полі, оскільки по-перше, як у позові так і в апеляційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, а не відшкодувати збитки і при цьому не посилається на обставини стосовно відмови прийняття зобов’язання, а по-друге, такі вимоги позивача суперечать умовам п.2.2. договору та вимогам ст.192 ГК України, ст.526 ЦК України. Також, в апеляційній скарзі позивач просить суд прийняти рішення по вимогам, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції і тому відповідно до ч.3 ст.101 ГПК України не можуть розглядатися в апеляційній інстанції.
На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась перерва до 30.05.2006р., 06.06.2006р.
Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи в межах вимог апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення щодо відмови у задоволені позову в частині стягнення з відповідача основного боргу.
Як встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалами справи, 02.08.2004р. між ВАТ „Миколаївпромсантехмонтаж” і СДКП„Промавтоматика”№436 (правонаступником якого є позивач у справі відповідно до п.1.1. Статуту СДП „Промавтоматика” №436 ЗАТ „Променергоавтоматика”) укладений договір субпідряду №16, предметом якого являються зобов’язання позивача по виконанню комплексу робіт і заходів з монтажу систем КИПиА відповідно до узгодженої проектно-кошторисної документації і в узгоджені строки, по об’єкту Реконструкція обладнання пироконденсата цеху №11 ТОВ „Лінос”.
Цей договір відповідно до п.8.3. вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання зобов’язань сторонами, а в частині розрахунків –до повного їх завершення.
У розділі 2 цього договору сторонами встановлений порядок розрахунків. Так, умовами п.2.2. договору встановлено, що за виконані роботи згідно з проектно-кошторисною документацією і згідно з актами Форми-2 відповідач сплачує позивачу щомісячно векселями на протязі 30 банківських днів, а у п.2.3. цього договору передбачено, що розрахунки по договору можуть здійснюватися як грошовими коштами, так і векселями по номіналу, за домовленістю сторін.
Отже, виходячи із умов цього договору щодо розрахунків, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що предметом зобов’язання відповідача щодо розрахунку з позивачем являється вексель, а розрахунок грошовими коштами може здійснюватися відповідачем тільки за домовленістю сторін.
Оскільки у договорі сторони не передбачили порядок оформлення домовленостей про зміну порядку розрахунків, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо застосування в цьому випадку приписів закону, який регламентує форму внесення змін до договору, а саме приписів ст.654 ЦК України, згідно з якою, зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Між тим, матеріали справи свідчать, що сторонами у справі не укладено письмових змін до договору в частині зміни порядку розрахунків з вексельної на грошову форму, а тому апеляційний господарський суд не приймає до уваги оплату відповідачем частини боргу грошима, як домовленість сторін щодо зміни умов договору про порядок розрахунків, і вважає, що предметом зобов’язання відповідача щодо розрахунку з позивачем являється вексель.
Разом з тим, матеріали справи свідчать, що в процесі розгляду справи ВАТ „Миколаївпромсантехмонтаж” за квитанцією №3 від 19.01.2006р. внесений в депозит приватного нотаріуса Машкової С.М. простий вексель на суму 343196,87 грн. для передачі його позивачу.
Відповідно до ст.4 Закону України „Про обіг векселів в Україні”, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору, припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем, про що зокрема зазначено в Постанові Верховного Суду України від 17.05.2005р. у справі №6/229.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з часу передачі векселя, тобто з 19.01.2006р. припинилися грошові зобов’язання ВАТ „Миколаївпромсантехмонтаж” за договором №16 від 02.08.2004р., а отже і правомірно відмовив СДП „Промавтоматика” №436 ЗАТ „Променергоавтоматика” у задоволені позову в частині стягнення основного боргу, який до того ж обґрунтований вимогами ст. 526 ЦК України.
Доводи скаржника про те, що у зв’язку з простроченням виконання зобов’язання, позивач відмовився від вексельної форми оплати і вимагає стягнення збитків, які і є основним боргом в сумі 343196,87 грн., з посиланням при цьому на вимоги ч.3 ст.612 ЦК України, відхиляються апеляційним господарським судом, з огляду на наступне.
Як свідчить зміст позовної заяви, позовні вимоги СДП „Промавтоматика” №436 ЗАТ „Променергоавтоматика” обґрунтовані приписами ст.526 ЦК України, згідно з якою, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту.
Як вище встановлено апеляційним господарським судом, умовами договору встановлений обов’язок відповідача розрахуватись з позивачем векселем, а тому з часу передачі відповідачем векселя, останній виконав свої договірні зобов’язання щодо розрахунку з позивачем.
Обставини справи, які свідчать про відмову позивача від прийняття виконання зобов’язання відповідачем, а також заява позивача про стягнення з відповідача збитків від 30.01.2006р. №10/27 не приймаються до уваги апеляційним господарським судом, оскільки така відмова здійснена позивачем вже в процесі судового розгляду справи, а заява про стягнення з відповідача збитків надана позивачем до суду вже після виконання відповідачем свого договірного зобов’язання. Більш того, претензія позивача з вимогою погашення заборгованості у грошовій формі у матеріалах справи відсутня, і в порушення вимог ст.33 ГПК України не надана позивачем до апеляційного господарського суду.
Заявлені позивачем в апеляційній скарзі вимоги щодо зобов’язання відповідача написати заяву приватному нотаріусу у Миколаївському нотаріальному окрузі Міністерства юстиції України Машковій С.М. відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а відповідно до ч.3 ст.101 ГПК України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на викладене, господарський суд першої інстанції в повному обсязі з’ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку щодо відмови позивачу у задоволені позову в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 343196,87 грн., а тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 31 січня 2006 року у справі №9/349/05 залишити без змін, а апеляційну скаргу СДП „Промавтоматика” №436 ЗАТ „Променергоавтоматика” –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |