Постанова

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 756/10774/16

провадження № 61-26831 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_11,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8,

представник третьої особи - ОСОБА_9,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року у складі судді Луценко О. М. та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2017 року у складі суддів Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, в якому просив визнати нікчемним заповіт, складений ОСОБА_10 29 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_10 Звернувшись до нотаріуса з метою прийняття спадщини, позивач дізнався, що ОСОБА_10 напередодні смерті 29 лютого 2016 року, перебуваючи на стаціонарному лікуванні у лікарні, склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно відповідачу, який є його рідним братом, в тому числі квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що ОСОБА_10 за станом здоров'я не могла відвідати нотаріуса, перебувала на стаціонарному лікуванні та даний заповіт був посвідчений без участі нотаріуса, позивач вважає вказаний правочин нікчемним та просить встановити його нікчемність в судовому порядку.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2017 року позов задоволено.

Визнано заповіт, складений ОСОБА_10 від 29 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі № 419 - нікчемним.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що оспорюваний заповіт є нікчемним, оскільки його складання та посвідчення відбулося з порушеннями закону, зокрема, заповіт складався на прохання відповідача, а не спадкодавця та на його користь, спадкодавець вчиняла підпис на заповіті в лікарні без присутності нотаріуса, при цьому нотаріус посвідчував заповіт у своєму офісі за відсутності особи, яка склала заповіт, не впевнившись, що підпис на заповіті вчинено саме заповідачем, з її власної волі та відповідає її волевиявленню, з порушенням таємниці заповіту, у присутності та за спонуканням особи, на користь якої складено заповіт.

Встановлюючи нікчемність заповіту ОСОБА_10, суди попередніх інстанцій виходили з підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК Українита із встановленого факту його складання з порушенням положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 1 щодо вимог форми заповіту та порядку його посвідчення.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було застосовано жодної норми матеріального права, на підставі якої суди дійшли висновків про визнання заповіту нікчемним. Посилання судів на статті 207, 1251, 1255, 1257 ЦК України не стосуються предмету розгляду та матеріалів справи, не мають відношення до заявлених позовних вимог. Порушення вимог чинного законодавства при посвідченні заповіту позивачем не доведено. Невідповідність складання заповіту справжній волі ОСОБА_10 не доведена.

Крім того, заявник у касаційній скарзі вказує на безпідставне посилання судів на положення Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року, оскільки вказана інструкція втратила чинність і не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Також, за доводами касаційної скарги відповідача судами не виконано вимог процесуального закону щодо надання оцінки кожному доводу сторін та викладу відповідних висновків у постановлених рішеннях.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга приватного нотаріуса мотивована тим, що судами безпідставно застосовано положення статті 1255 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки дана норма стосується таємниці заповіту та заборони її розголошення. Стаття 1251 ЦК України також не стосується предмету спору. За своїм нормативно-правовим змістом вказані статті стосуються іншого предмету правового регулювання.

Судами не наведено, які саме вимоги, встановлені положеннями статей 203, 215 ЦК України щодо підстав дійсності правочину були недотримані заповідачем ОСОБА_10 та/або нотаріусом.

Судами безпідставно застосовано положення Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року, яка втратила чинність, та не наведено які саме норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року, були порушені приватним нотаріусом під час посвідчення заповіту.

Під час розгляду справи не надано належної оцінки та не застосовано положення статті 45 Закону України «Про нотаріат», яка встановлює підстави підписання нотаріально посвідчених правочинів за відсутності нотаріуса і при цьому не встановлює того факту, що такі правочини є недійсними (нікчемними).

Крім того, у касаційній скарзі приватний нотаріус посилається на відсутність в оскаржуваних рішеннях відповідного мотивування щодо оцінки зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є порушенням норм процесуального закону.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача ОСОБА_6 на вищевказані судові рішення. Справу витребувано із суду першої інстанції.

Ухвалою цього ж суду касаційної інстанції від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення

змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У відзивах на касаційні скарги позивач - ОСОБА_6 не погодився з доводами відповідача та приватного нотаріуса, просив залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Інші учасники судового процесу не скористалися правом подати відзив на касаційні скарги, письмових заперечень щодо її змісту і вимог до суду не направили.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін у справі - ОСОБА_10

29 лютого 2016 року, перебуваючи на стаціонарному лікуванні, ОСОБА_10 склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно відповідачу ОСОБА_6, який є рідним братом позивача.

Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі № 419.

Статтею 1247 ЦК Українивстановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, а також заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК Українизаповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його оформи та посвідчення, є нікчемним.

Згідно з частиною другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак у разі невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У такому разі суд своїм рішенням лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з оспоренням та не визнанням іншими особами, шляхом вказівки в резолютивній частині судового рішення суд про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Встановивши, що складання та посвідчення заповіту відбулося із порушенням вимог закону, зокрема, заповіт складався на прохання відповідача, а не спадкодавця та на його користь, спадкодавець вчиняла підпис на заповіті в лікарні без присутності нотаріуса, при цьому нотаріус посвідчував заповіт у своєму офісі за відсутності особи, яка склала заповіт, не переконався, що підпис на заповіті вчинено саме заповідувачем, з її власної волі та відповідає її волевиявленню, з порушенням таємниці заповіту, у присутності та за спонуканням особи, на користь якої складений заповіт, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про нікчемність вказаного заповіту.

З урахуванням встановлених обставин та зібраних у справі доказів, а також наявності спору та заперечень відповідача та приватного нотаріуса щодо нікчемності заповіту, суди правильно застосували до спірних правовідносин частину першу статті 1257 ЦК України, констатувавши своїм рішенням нікчемність вказаного правочину.

Доводи касаційних скарг щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень статті 1255 ЦК України є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судами було встановлено факт вчинення заповіту у присутності та за спонуканням особи, на користь якої складений заповіт, нотаріус не був присутнім під час складання заповіту та під час його посвідчення, зазначені дії за дорученням нотаріуса вчинив його помічник, що є порушенням таємниці заповіту.

Помилкове посилання у рішенні суду першої інстанції на положення статті 207, статті 1251 ЦК України, положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка втратила чинність, не призвело до неправильного вирішення справи та, встановлюючи нікчемність заповіту судами правильно застосовано саме норми, які підлягали застосуванню - частину першу статті 1257 ЦК України, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 1 щодо особи яка має право на посвідчення заповіту та порядку його посвідчення, що безпосередньо вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, зокрема з мотивувальної частини ухвали апеляційного суду, який фактично виправив допущені місцевим судом в мотивувальній частині рішення помилки у зазначенні матеріальних норм.

Доводи касаційних скарг про некоректне посилання суду першої інстанції на статті 203, 215 ЦК України не приймаються колегією суддів до уваги з тих же, наведених вище підстав.

Доводи касаційних скарг щодо неврахування судами положення статті 45 Закону України «Про нотаріат» та тих обставин, що цією нормою встановлено підстави підписання нотаріально посвідчувальних правочинів за відсутності нотаріуса, є безпідставними та необґрунтованими, не узгоджуються із встановленими судами обставинами та нормами матеріального права, якими врегульовано порядок оформлення і посвідчення заповіту.

Усі доводи та обставини, на які посилається відповідач та приватний нотаріус, були предметом перевірки і оцінки судами попередніх інстанцій, які їх належним чином спростували.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, не підтвердились під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 та касаційну скаргу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська