Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     22 жовтня 2018 р.                                                             Справа№0540/7236/18-а

приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Бахмутсько - Лиманське об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправними дії Бахмутсько – Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, зобов’язання Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити утворену заборгованість у повному обсязі, починаючи з 01.03.2016 року, -

                                                    В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько - Лиманське об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько – Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, зобов’язання Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити утворену заборгованість у повному обсязі, починаючи з 01.03.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з листопада 2014 року перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Ізюм Харківської області. Позивач зазначає, що у травні 2017 року переїхав до м. Бахмут Донецької області та 12.05.2017 зареєструвався за адресою: АДРЕСА_1, та звернувся до відповідача із заявою про запит пенсійної справи з УПФУ м. Ізюм Харківської області та подальшої виплати пенсії за новим місцем проживання. Однак, виплата пенсії не здійснюється. Будь-які повідомлення про підстави не виплати пенсії не надходили. На адвокатський запит відповідачем була надана відповідь про те, що виплату пенсії позивачу не проведено після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Позивач вважає, що дії відповідача, що полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії, грубо порушують охоронювані Конституцією України та Законом України права позивача, тим самим позбавивши позивача єдиного джерела для існування.

Позивач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Бахмутсько – Лиманському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Пенсія позивачу виплачена до 01.03.2016 року на рахунок відкритий в установі ПАТ «Укрсоцбанк». Відповідач вказав, що відповідно до статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до п.9 Порядку № 509 в разі зміни місця проживання заявник звертається за виданням довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб. Згідно  п.8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки. За наявності у особи письмової відмови у взятті на облік відповідно до Порядку № 509, та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації)) на території, яка контролюється українською владою, відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює її пенсійну виплату. Відповідач вказав, що для відновлення виплати пенсії Позивачу необхідно особисто звернутись до Управління за місцем реєстрації з заявою про поновлення виплати пенсії та надати довідку внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов’язковим зазначенням підстав для відмови, заяву про перерахування сум пенсії на поточний рахунок АТ «Ощадбанк». На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, підзаконними та нормативними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України, права позивача порушені не були, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справи, відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 16 жовтня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач та представник відповідача у судове засідання не з’явились, позивач просив суд розглядати справу в порядку письмового провадження, а представник відповідача не надав до суду заяв (клопотань) про розгляд справи без участі управління, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № 113883 (а.с. 9).

Відповідно до копії паспорту громадянина України серії ЕМ № 947594 вбачається, що ОСОБА_1 з 12.05.2017 року змінив місце проживання та зареєстрував місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8, зворотній бік).

З позовної заяви вбачається, що позивач після реєстрації нового місця  проживання звернувся до Бахмутського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою на запит пенсійної справи за новим місцем проживання.

Судом встановлено, що до моменту звернення до Бахмутського ОУПФУ з заявою про запит пенсії справи та виплати пенсії позивач перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської  області, де було припинено виплату пенсії без повідомлення про те позивача.

Так, згідно даних інформаційного центу персоніфікованого обліку Центральної бази даних одержувачів пенсії дата останнього нарахування пенсії ОСОБА_1 відбулося УПФУ в Ізюмському районі 04.02.2016.

Листом від від 26.01.2018 №1369/02 відповідач  повідомив ОСОБА_1 про те, що позивач  в розумінні Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, є внутрішньо переміщеною особою не зважаючи на зміну місця реєстрації. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати до пенсійного органу, за фактичним місцем проживання, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов’язковим зазначенням підстав для відмови.

Не погодившись з не правомірними діями відповідача стосовно не поновлення виплати пенсії з березня 2016 року, у зв’язку з проведеною звіркою з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі по тексту – Закон № 1058), Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706 (далі по тексту – Закон № 1706), Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженою Постановою Кабінетом Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (далі по тексту – Порядок № 509), Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року “Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції” (далі по тексту – Порядок № 637), Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 595 (далі по тексту – Тимчасовий порядок № 595).

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України    "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за/днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1  (далі по тексту – Порядок № 22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 передбачено, що подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до положення абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених  постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207  (далі по тексту – Правила № 207) відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Суд зазначає, що статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” відповідно до  Конституції  та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1709 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно ст. 3 Закону № 1709 громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у  статті 1  цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Приписами статті 12 Закону № 1706 визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: подала заяву про відмову від довідки; скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; повернулася до покинутого місця постійного проживання; виїхала на постійне місце проживання за кордон; подала завідомо недостовірні відомості.

Відповідач як підставу призупинення виплати пенсії зазначає відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи .

Однак, суд зазначає, що з копії паспорту громадянина України серії ЕМ № 947594 вбачається, що ОСОБА_1 з 12.05.2017 року змінив місце проживання та зареєстрував місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1058-р, відповідно до якого м. Бахмут Донецької області не віднесено до населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Українській владі території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом.

Крім того, суд зазначає, що перереєструвавши своє місце проживання на території, де українська влада здійснює свої повноваження позивач втратив статус внутрішньо переміщеної особи.

З огляду на вищезазначене, суд зазначає про відсутність законних підстав для  припинення виплати пенсії позивачу, а посилання відповідача на відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є безпідставним, оскільки фактично позивач не є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований на території де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених  Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Крім того, право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невідємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, зміна місця проживання позивача не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Також, суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, та відповідно ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відсутність у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи не може позбавляти його права на отримання пенсії за віком через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Також, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на  Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII  та  постанов Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, № 637 від 05.11.2014 року, у зв’язку з тим, що наведені норми закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії внутрішньо перемішеним особам, але не врегульовують порядок призупинення таких виплат у зв'язку зі зміною місця проживання на підконтрольній Українській владі території.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією   та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з матеріалів справи не встановлено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

З огляду на вищевикладене, суд вважає дії відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року протиправними та такими, що порушується права позивача визначені Конституцією України.

На підставі вищевикладеного суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманське об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько – Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року, зобов’язання Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити утворену заборгованість у повному обсязі, починаючи з 01.03.2016 року.

Крім того, суд зазначає, що приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої  статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України  суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою  статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України    визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої  статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

                                                       В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги  ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько – Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, зобов’язання Бахмутсько - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити утворену заборгованість у повному обсязі, починаючи з 01.03.2016 року – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3  з 01 березня  2016 року.

Зобов’язати Бахмутське - Лиманське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ37868797, 85400, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; місце реєстрації: 84551, Донецька область, м. Бахмут, вул. Садова, б. 97, кв. 34) з 01 березня 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ37868797, 85400, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 22 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.          

Суддя                                                                                 Олішевська В.В.