Справа № 127/8420/18

Провадження № 22-ц/772/2075/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Зайцев А. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2018 рокуСправа № 127/8420/18м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

Головуючого - Зайцева А.Ю. (суддя-доповідач),

суддів : Панасюка О.С., Шемети Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Венгрин О.О., дата складання повного тексту рішення 13 вересня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося у суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 15.12.2010 року ОСОБА_3 отримав у банку кредит у розмірі 12000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач своїм підписом у заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком договір. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 28.02.2018 року утворилась заборгованість в розмірі 116185,92 грн, серед яких: 11990,50 грн - тіло кредиту, 104195,42 грн - заборгованість по процентах.

Виходячи з наведеного, положень статей 509, 525, 526, 527, 530, частини першої статті 598, статей 599, 610, частини другої статті 615, статей 629, 1050, 1054 ЦК України, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість станом на 28.02.2018 року за кредитним договором № б/н від 15.12.2010 року у розмірі 116185,92 грн, з яких 11990,50 грн - заборгованість за кредитом, 104195,42 грн - заборгованість по процентах.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що останній платіж по договору про надання банківських послуг б/н від 15.12.2010 року було здійснено 31.10.2014 року в розмірі 32,06 грн. З виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 вбачається, що 31.10.2014 року було здійснено автоматичне погашення заборгованості позивачем. Однак, самостійне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача про визнання ним свого боргу і відповідно не може бути підставою для переривання позовної давності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 11.07.2018 року у справі №366/1088/16-ц.

З урахуванням того, що останній платіж ОСОБА_3 було здійснено 28.07.2014 року в розмірі 3,1 грн, а строк внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним, з 26 числа місяця, наступного за звітнім у позивача почався перебіг трирічного строку позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу. В даному випадку строк позовної давності почався з 26.09.2014 року, а позов пред'явлено до суду 08.04.2018 року, отже позивачем пропущено строк позовної давності, відтак, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача, у задоволенні позову слід відмовити відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.

Не погоджуючись із рішенням суду, акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та увалити нове про задоволення позовних вимог.

Подана апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно з рішенням Єдиного акціонерного Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». АТ КБ «ПриватБанк» є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ КБ «ПриватБанк».

Зазначає, що суд першої інстанції не встановив строк дії картки, який спливає ІНФОРМАЦІЯ_1, що свідчить про однобічність і неповноту судового розгляду. Також посилається на те, що представник позивача не брав участі у судовому засіданні в суді першої інстанції, його явка не була визнана обов'язковою, суд першої інстанції в порушення статті 12 ЦПК України не роз'яснив позивачу його право щодо надання додаткових доказів на підтвердження позовних вимог, а тому позивачем не було подано до суду першої інстанції додаткові докази на підтвердження дотримання строку позовної давності, у зв'язку з чим вказані докази позивач змушений подати до апеляційного суду.

Стверджує, що 15.12.2010 року відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_2 зі строком дії до ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року. У послідуючому картка неодноразово перевипускалася, а саме 16.07.2011 року та 14.06.2013 року. Після останнього перевипуску строк дії картки було встановлено до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту восьмого пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості з огляду на наступне.

Установлено, що ОСОБА_3 своїм підписом у заяві погодився на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та АТ КБ «Приватбанк» договір про надання банківських послуг б/н від 15.12.2010 року. За цим договором відповідач отримав кредит у розмірі 12000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. Відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк.

ОСОБА_3 не виконував зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого станом на 28.02.2018 року утворилась заборгованість в розмірі 116185,92 грн, з яких: 11990,50 грн - тіло кредиту, 104195,42 грн - заборгованість по процентах, що підтверджується розрахунком заборгованості. /а.с. 75-77/.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності почався з 26.09.2014 року, а позов пред'явлено до суду 08.04.2018 року, отже позивачем пропущено строк позовної давності, відтак, враховуючи заяву відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог позивача, у задоволенні позову слід відмовити відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України.

Зазначений висновок суду першої інстанції апеляційний суд вважає помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

Зі змісту апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів слідує, що 15.12.2010 року відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_2 зі строком дії до ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 року. У послідуючому, в межах даного кредитного договору, відповідачу були видані картки, як інструменти користування кредитом, а саме 16.07.2011 року з терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та 14.06.2013 року з терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Основною карткою за даним кредитом залишалась картка «Універсальна» № НОМЕР_2.

Також з виписки по рахунку вбачається, що за весь період користування кредитним лімітом відповідач в основному проводив операції з використанням картки № НОМЕР_2. 17.07.2011 року провів операцію з купівлі товару з використанням картки № НОМЕР_3, отриманої 16.07.2011 року, а карткою № НОМЕР_4 отриманої 14.06.2013 року не користувався (а.с.68-71).

Таким чином, додатково отримавши картки, спочатку терміном дії до ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а згодом і до ІНФОРМАЦІЯ_1 року, сторонами фактично було збільшено термін дії кредитного договору до кінця терміну дії цих карток, в результаті чого відповідач отримав можливість користування кредитними коштами вже на строк дії додатково отриманих карток.

Дані обставини відповідачем не спростовані, відзив на апеляційну скаргу від нього не надходив.

Ураховуючи наведене, аргументи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права заслуговують на увагу, а тому висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності починається з 26.09.2014 року є помилковим, оскільки строк дії картки закінчився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому перебіг позовної давності почався з 01.07.2017 року.

Беручи до уваги те, що строк дії останньої виданої за цим кредитом закінчився ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а з позовом у суд позивач звернувся 08.04.2018 року, відтак загальний трирічний строк позовної давності позивачем не пропущений.

Як вбачається, не пропущений цей строк і з закінченням дії другої картки № НОМЕР_3, якою відповідач користувався, оскільки позов поданий до суду 08 квітня 2018 року, а строк дії картки закінчився ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасування відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України з ухваленням нового про часткове задоволення позову з огляду на нижченаведене.

Колегія суддів вважає обґрунтованим позовні вимоги про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 11990,50 грн.

У той же час, позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 104195,42 гривень заборгованості по процентам, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем безпідставно було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за договором б/н від 15.12.2010 року (період з 01.09.2014 року по 31.03.2015 року до 34,80 %, та з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року до 43,20 %), оскільки таке збільшення відбулося в односторонньому порядку відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг, який не відповідає статті 1056-1 ЦК України.

Зокрема, відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), банк зобов'язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці за картрахунком, згідно з п.1.1.3.1.9. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Інших положень, які надають право банку збільшувати процентну ставку за договором, регламентують умови та порядок такого збільшення, вказані Умови та правила надання банківських послуг не містять.

Колегія суддів не може погодитись з доводами позивача, що п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг є двосторонньою домовленістю сторін кредитного договору про право банку в односторонньому порядку збільшувати процентну ставку на свій розсуд.

Зокрема, відповідно до пункту 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за N 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першої статті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).

Згідно з частиною третьою статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Колегія суддів зауважує, що порядок застосування змінюваної процентної ставки визначений ч. 4-6 ст. 1056-1 ЦК України.

Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.

Як убачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону при укладанні договору з відповідачем, а тому не можна вважати, що сторонами було узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.

Сама по собі вказівка в Умовах та правилах надання банківських послуг на право банку змінювати тарифи, з огляду на вимоги закону, є недостатньою.

Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такої з позиції притримується також Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 389/3409/16-ц.

Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, а тому таке збільшення є незаконним також і з цих підстав.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за процентами за період станом на 31.08.2014 року, виходячи з діючої на час укладення кредитного договору ставки, що слідує із наданого банком розрахунку, тобто 30 % річних, що становить 1282,77 грн.

Оскілки нарахування процентів за ставками 34,8% та згодом 43,2% починаючи з 01.09.2014 року є незаконним, заборгованість по процентам за період з 01.09.2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (кінець строку дії останньої отриманої картки) підлягає нарахуванню та стягненню згідно процентної ставки 30 % річних, що становить 13788,96 грн. (розрахунок 11990,50 (сума боргу по кредиту) х 30 % = 3597,15 : 12 міс. = 299,76 х 46 міс. (з 09.2014 по 06.2017) = 13788,96 грн.

Таким чином, розмір заборгованості по процентам за кредитним договором станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року становить 15071,73 грн. (розрахунок 1282,77 + 13788,96 = 15071,73).

Позовні вимоги про стягнення процентів за період з 01.07.2017 року по 28.02.2018 року задоволенню не підлягають, оскільки згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на наведене, з ОСОБА_3 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 15.12.2010 року в розмірі 27062,23 грн., з них: 11990,50 грн. заборгованість за кредитом, 15071,73 грн. заборгованість по процентам.

Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 слід стягнути на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 410,37 грн. (розрахунок 1762 х 23,29 % (задоволена частина позову 27062,23 х 100 : 116185,92 (ціна позову) = 23,29 %) = 410,37 грн) та за подання апеляційної скарги в розмірі 615,55 грн. (розрахунок 2643 х 23,29 % (задоволена частина апеляційної скарги) = 615,55 грн).

Керуючись підпунктом восьмим пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень, частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 вересня 2018 року у даній справі скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором № б/н від 15.12.2010 року станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року в розмірі 27062 (двадцять сім тисяч шістдесят дві) гривні 23 копійки, з них: 11990,50 грн. заборгованість за кредитом, 15071,73 грн. заборгованість по процентам.

В іншій частині позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 410 гривень 37 копійок, а також за подання апеляційної скарги в розмірі 615 гривень 55 копійок, всього 1025 гривень 92 копійки.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий А. Ю. Зайцев

Судді: О. С. Панасюк

Т. М. Шемета

Повний текст постанови виготовлено 18.10.2018 року.