Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 463/1380/15-ц

провадження № 61-18982св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державна казначейська служба України,

третя особа ? Головне управління Національної поліції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2015 року у складі судді Шеремети Г. І. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Шумської Н. Л., Шандри М. М., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа ? Головне управління Національної поліції у Львівській області, про відшкодування майнової шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області (далі - ГУ МВС у Львівській області) від 22 серпня 2011 року його звільнено із займаної посади помічника оперуповноваженого відділу карного розшуку Львівського міського управління ГУ МВС у Львівській області.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2013 року вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року кримінальну справу за його обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року та статті 5 КК України за відсутністю в його діях складу злочину у зв'язку із декриміналізацією.

Враховуючи те, що незаконними діями суду грубо порушені його трудові, службові та інші права, зокрема звільнено зі служби в органах внутрішніх справ України, що призвело до втрати його заробітку, просив суд стягнути з ДКСУ на його користь 52 691,56 грн на відшкодування майнової шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не має права на відшкодування майнової шкоди, оскільки таке право виникає у громадянина у випадку повної реабілітації, тоді як розгляд кримінальної справи за обвинуваченням позивача у вчиненні злочину закрито за відсутністю в його діях складу злочину у зв'язку із декриміналізацією. Вказана підстава є нереабілітуючою і не виправдовує особу, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини справи, дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди, оскільки порушення кримінальної справи і досудове слідство проводилося відповідно до чинного кримінально-процесуального та кримінального законодавства. Лише після законодавчо введеної декриміналізації частини третьої статті 364 КК України на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» виникли правові підстави для закриття кримінальної справи, порушеної проти позивача. Однак ці підстави є нереабілітуючими.

У січні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що чинне законодавство не містить будь-яких застережень щодо відшкодування майнової шкоди внаслідок закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами. Винесений відносно позивача вирок є незаконним, що підтверджується змістом ухвали апеляційного суду від 02 липня 2013 року по справі № 1326/1-3/10. Крім того, позивач не був повідомлений про час та дату слухання щодо нього кримінальної справи, а вирок проголошений без його присутності у залі судового засідання, що є грубим порушенням процесуального законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Згідно із наказом ГУ МВС у Львівській області від 22 серпня 2011 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади помічника оперуповноваженого відділу карного розшуку Львівського міського управління ГУ МВС у Львівській області.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 липня 2013 року вирок Франківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року та статті 5 КК України за відсутністю в його діях складу злочину у зв'язку із декриміналізацією.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року задоволено позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС у Львівській області) про поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Поновлено ОСОБА_2 на посаді помічника оперуповноваженого оперативно-розшукового сектору відділу карного розшуку Львівського міського управління ГУ МВС у Львівській області з 23 серпня 2011 року, стягнуто з ГУ МВС у Львівській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 7 950,64 грн.

На виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2014 року наказом ГУ МВС України у Львівській області від 05 травня 2015 року № 300о/с ОСОБА_2 поновлено на посаді помічника оперуповноваженого оперативно-розшукового сектору відділу карного розшуку Львівського міського управління ГУ МВС у Львівській області з 23 серпня 2011 року та призначено на посаду помічника оперуповноваженого сектору карного розшуку Шевченківського районного відділу Львівського міського управління ГУ МВС України у Львівській області.

Відповідно до частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 19996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

У частині четвертій статті 327 КПК України 1960 року встановлено вичерпний перелік підстав для постановлення виправдувального вироку, а саме: коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Тобто суд постановляє виправдувальний вирок виключно із реабілітуючих підстав.

Як вбачається із постанови Франківського районного суду м. Львова від 16 квітня 2014 року, ОСОБА_2 не наполягав на доведенні розгляду справи до кінця із постановленням виправдувального вироку та не заперечував проти закриття кримінальної справи у зв'язку з декриміналізацією діянь.

Передбачені частиною першою статті 5 КК Українипідстави для закриття кримінальної справи не пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, що свідчать про відсутність в діянні особи складу злочину, а пов'язані зі змінами законодавства про кримінальну відповідальність.

Звільнення від кримінальної відповідальності у контексті розглядуваного правового інституту не є реабілітуючою підставою та не свідчить про виправдання особи, оскільки на момент вчинення нею діяння воно вважалося злочином, а отже, досудове розслідування було законним.

За таких обставин позивач не вправі вимагати відшкодування майнової шкоди, яка завдана йому в ході кримінального провадження.

Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди на користь позивача.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що кримінальне провадження відбувалося із порушенням законодавства, внаслідок чого винесено незаконний вирок, не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд при розгляді справи в межах касаційного провадження не вправі досліджувати судові рішення, ухвалені у межах іншого провадження.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК Українивиходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді:В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик