ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 755/612/16-ц

провадження № 61-19539св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., Курило В.П.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада як правонаступник ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Лариса Євгенівна,

особа, яка не брала участі в розгляді справи - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кіпенка І. С., Бездітка В. М., Шаповал Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Васікова Л. Є., про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між сторонами 06 жовтня 2003 року.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що договір дарування вона уклала помилково, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 06 жовтня 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Васіковою Л.Є.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний правочин укладений позивачем внаслідок помилки.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що укладаючи оспорюваний правочин, ОСОБА_4 усвідомлювала умови правочину і його правові наслідки.

У касаційній скарзі, поданій 13 березня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року і залишити в силі заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2012 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На час ухвалення рішення у цій справі судом апеляційної інстанції він був власником спірної квартири, однак його не залучено до участі в розгляді справи, чим порушені його права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2017 року поновлено ОСОБА_7 строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Харкова.

27 травня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення адвоката ОСОБА_8 як представника ОСОБА_5 на касаційну скаргу, мотивовані тим, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Суди встановили, що ОСОБА_4 була власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 2000 року, укладеного між нею, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

06 жовтня 2003 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 указану квартиру, підписавши договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Васіковою Л. Є.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_11 як представник ОСОБА_4 указував на те, що договір дарування своєї квартири ОСОБА_4 уклала внаслідок помилки.

Відповідно до частин першої, другої статті 56 ЦК Української РСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Згідно зі статтею 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_4

У 2003 році ОСОБА_5 виїхала на постійне місце проживання до Німеччини та проживає там до цього часу.

У заяві від 18 липня 2016 року, посвідченої консулом Генерального консульства України у Франкфурті-на-Майні, зареєстрованої в реєстрі за № 573/430-16, ОСОБА_5 надала пояснення, що мала намір укласти та 06 жовтня 2003 року уклала зі своєю матір'ю ОСОБА_4 саме договір дарування, будь-якої іншої домовленості між ними не було.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 04 жовтня 2016 року провадження у справі зупинено до з'ясування та залучення до участі у зазначеній справі правонаступників позивача.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 листопада 2016 року до участі у справі судом залучено Харківську міську раду як правонаступника ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_5 є єдиною спадкоємицею ОСОБА_4, проте, спадщину у встановлений законом строк не прийняла.

Сторони уклали договір дарування з міркувань уникнення ситуації, що склалася. Перехід права власності на квартиру до ОСОБА_5 мало би слугувати гарантією на майбутнє, що ніхто не позбавить ОСОБА_4 права власності на квартиру, оскільки ОСОБА_5 постійно проживає в Німеччині та не має можливості часто приїздити на територію України, а її мати ОСОБА_4 була особою похилого віку.

За нормами статті 243 ЦК УРСР, який був чинний на момент укладення сторонами договору, право власності на майно переходило до обдарованого після укладення договору дарування, реєстрація права власності не була умовою переходу права власності, відповідно 06 жовтня 2003 року ОСОБА_5 стала власником указаної квартири.

Ураховуючи наведене, висновок апеляційного суду про те, що позивач за життя не довела, що під час укладення оспорюваного договору дарування мала місце помилка стосовно правової природи правочину та наявності обставин, які зумовлюють визнання договору дарування квартири недійсним, є законним і обґрунтованим.

Щодо доводів касаційної скарги слід зазначити наступне.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції буди досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частини перша, друга статті 303 ЦПК України в редакції чинній на час перегляду справи в апеляційному порядку).

Завданням суду апеляційної інстанції є перевірка рішення суду першої інстанції в межах пред'явлених позовних вимог.

З'ясування будь-яких обставин, що виникли після ухвалення судом першої інстанції рішення знаходиться поза межами повноважень апеляційного суду. Прийняття апеляційною інстанцією нового доказу може бути зумовлено лише поважністю причин, з яких доказ не міг бути поданий суду першої інстанції.

Суд установив, що стороною оскаржуваного правочину ОСОБА_7 не був, він став власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2012 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі.

Заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, ОСОБА_5 зазначає про те, що ОСОБА_7 є чоловіком ОСОБА_12 - племінниці померлої ОСОБА_4, і йому було достеменно відомо про виїзд ОСОБА_5 до Німеччини та про укладання ОСОБА_4 спірного договору дарування квартири.

Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_5 було відомо про розгляд цієї справи судом першої інстанції та про існування заочного рішення до набуття ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру, матеріали справи не містять та ОСОБА_7 не надано.

Перебування квартири у власності ОСОБА_7 на момент ухвалення апеляційним судом рішення у цій справі не спростовує висновків апеляційного суду та не дає підстав уважати, що апеляційний суд порушив норми процесуального права або неправильно застосував норми матеріального права.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи в суді) щодо законності й обґрунтованості. Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи в суді), правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Апеляційний суд був позбавлений можливості залучити до участі у справі ОСОБА_7 як нового власника, оскільки ЦПК України (у редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) не передбачено право суду апеляційної інстанції встановлювати обставини, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.

В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 листопада 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В. П.Курило