Справа № 202/7607/14-ц

Провадження № 2/202/96/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2018 року                                                                        м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді:                Волошина Є.В.

за участю секретаря                Шишляннікова О.В.

представника позивача        ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 про визнання договорів дарування недійсними -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договорів дарування недійсними. В подальшому позивач змінила свої позовні вимоги та визначила відповідачем ОСОБА_4 та просила суд визнати недійсними договір дарування нежитлового приміщення, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, предметом якого є нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект імені газети «Правда», будинок 62 та визнати недійсним договір дарування домоволодіння та земельної ділянки, розташованих за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Іркутська, 97.  В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що 03 лютого 2014 року апеляційним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 704 820,00 грн. Відповідач ОСОБА_6 був присутній в судовому засіданні під час проголошення рішення суду. Таким чином 03 лютого 2014 року у ОСОБА_3 виник безумовний обов’язок сплатити грошові кошти на користь ОСОБА_2 на підставі рішення суду, про існування якого ОСОБА_3 достеменно знав. Однак, останній, бажаючи уникнути грошового зобов’язання, встановленого рішенням апеляційного суду, 14 лютого 2014 року уклав договори дарування, що передбачали відчуження на користь його дружини ОСОБА_4 всього належного йому нерухомого майна, а самедомоволодіння №97 по вул.Іркутській в м.Дніпрі та нежитлового приміщення, офіс №60 у будинку №62 по пр. Газети «Правда» в м.Дніпропетровську. Внаслідок вчинення вказаних вище дій щодо безоплатного відчуження нерухомого майна, примусове виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стало неможливим, так як станом на дату подання позову триває виконавче провадження №42497619, відкрите за заявою про примусове виконання виконавчого листа, виданого на користь ОСОБА_2 Причиною неможливості виконання рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року є відсутність майна та коштів, на які може бути звернене стягнення для задоволення вимог стягувача. З огляду на вказані вище обставини, позивач вважає, що вчинення ОСОБА_3 вищезазначених договорів дарування нерухомого майна на користь своєї дружини, пов’язано із намаганнями уникнути зобов’язань, визначених судовим рішенням, що є безумовною підставою для визнання спірних правочинів недійсними відповідно до ст.234 ЦК України. На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення офіс №60 у будинку №62 по пр.Газети «Правда» в м.Дніпропетровську від 14 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 та договір дарування домоволодіння №97 по вулиці Іркутській в м.Дніпропетровську від 14 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 травня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмолено.

Постановою Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  23 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від  09 грудня 2015 року та рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Крім того, по вищезазначеній цивільній справі Верховним Судом України було прийнято правову позицію (справа №6-1873цс16).

18 листопада 2016 року ухвалою судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська Волошина Є.В., вищезазначена цивільна справа прийнята до свого провадження.

Ухвалою суду від 18 квітня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7.

В матеріалах справи мається відзив ОСОБА_3 на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначає про відсутність права у ОСОБА_2 оскаржувати вищезазначені договори дарування нерухомого майна, оскільки ст.651 ЦК України надає таке право лише стороні правочину. ОСОБА_8 у відзиві зазначено, що вчинення оспорюваних правочинів було зумовлено побоюванням за своє життя та життя своїх близьких, враховуючи те, що ОСОБА_3 в 2014 році стало відомо про замовлення, з боку чоловіка ОСОБА_2, вбивства ОСОБА_3, у зв’язку із чим останній був змушений залишити родину, забезпечивши її джерелом існування. При цьому, будь-яких заборон у ОСОБА_3 на розпорядження його майном, на день укладення договорів, не було. (а.с.213-214,т.1)

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Крім того зазначив, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 704 820,00 грн., станом на день вирішення справи, не виконано, що підтверджує факт намагання ОСОБА_3 уникнути від виконання вищезазначеного рішення. ОСОБА_8 представником позивача зазначено, що ОСОБА_3 фактично залишився користуватися спірним нерухомим майном, що також підтверджує факт фіктивності оскаржуваних договорів дарування.

Відповідачі, будучи повідомлені належним чином, в судове засідання не з’явились. Від ОСОБА_3 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв’язку із перебуванням останнього на лікарняному. До заяви про відкладення розгляду справи ОСОБА_3 додав копію листка непрацездатності, згідно якого ОСОБА_3 з 27 вересня по 09 жовтня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні у КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.Мечникова». В заяві про відкладення розгляду справи ОСОБА_3 зазначає, що виписка з КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.Мечникова» відбулась для взяття на облік у сімейного лікаря, кардіолога і єндокрінолога з подальшою госпіталізацією. Разом із цим, будь-яких доказів подальшого направлення до вищезазначених лікарів, суду не надав. При цьому, в листі непрацездатності серії АДЛ №620342 в графі «стати до роботи» зазначено 10 жовтня 2018 року. Доказів того, що ОСОБА_3, станом на 12 жовтня 2018 року, за станом здоров’я не може приймати участь у розгляді справі, суду також надано не було.

Вирішуючи питання про розгляд справи без участі відповідачів, суд виходить з наступного. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначені в ст.223 ЦПК України, в частині першій якої зазначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Частина 2 статті 223 ЦПК України визначає підстави для відкладення розгляду справи в межах встановленого цим Кодексом строку, а саме: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

В останнє судове засідання, в якому відповідач ОСОБА_3 приймав учать, відбулось 12 червня 2018 року. Після 12 червня 2018 року судові засідання, які були призначені на 01 серпня та 20 серпня, 13 та 27 вересня, 08 жовтня 2018 року відкладались за заявами представників ОСОБА_3 або самого ОСОБА_9

Як вже зазначалось судом вище, справа прийнята до провадження 18 листопада 2016 року.

При цьому, в матеріалах справи мається відзив ОСОБА_3 на позовну заяву (а.с.213-214, т.1) , в якому останній вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Одночасно, застосовуючи положення ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи, суд зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про визнання явки в судове засідання відповідачів неповажними та ухвалив проводити розгляд справи без участі відповідачів.

Приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 в судове засідання не з’явилась. В матеріалах справи мається заява, в якій остання просить проводити розгляд справи без її участі. (а.с.6, т.3)

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти в розмірі 704 820 грн. 50 коп. та судові витрати в розмірі 3 441 грн. 00 коп. (а.с.6-11, т.1)

14 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_4 був укладений договір дарування, згідно з якого ОСОБА_3, як дарувальник з однієї сторони, і ОСОБА_4 – обдарована, з іншої сторони, уклали договір про таке: дарувальник передає обдарованій безоплатно у власність нежиле приміщення - офіс, розташований за адресою: м.Дніпропетровськ (після перейменування м.Дніпро), проспект Газети «Правда» (після перейменування пр.Слобожанський), будинок № 62, приміщення № 60. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 329. (а.с.159-160, т.1)

Цього ж дня, 14 лютого 2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений ще один договір дарування, згідно з якого ОСОБА_3, як дарувальник з однієї сторони, і ОСОБА_4, як обдарована, з іншої сторони уклали договір, за яким дарувальник передає обдарованій безоплатно у власність домоволодіння, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ (після перейменування м.Дніпро), вулиця Іркутська, будинок № 97. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 327. (а.с.113-114, т.1)

Факт перебування ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 06 липня 1985 року підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу. (а.с.157, т.1)

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний 19 вересня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії І-КИ №202067. (а.с.123, т.2)

ОСОБА_3, відчужуючи йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь ОСОБА_2, отже міг передбачати негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. ОСОБА_8 правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

ОСОБА_8 правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року(справа №6-1873цс16), скасовуючи попередні рішення судів у справі, яка розглядається.

Як вже зазначалось судом вище, скасовуючи попередні рішення у вищезазначеній цивільній справі, Верховний Суд України в своїй постанові від 19 жовтня 2016 року зазначив, що установивши вищезазначені обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Так, в судовому засіданні представником позивача зазначено, що рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 704 820,00 грн. ОСОБА_3 не виконане, що також підтверджується копією виконавчого провадження за №ЄДРВП 42497619. (а.с.50-87, т.1)

Будь-яких доказів виконання вищезазначеного рішення апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 суду надано не було. Відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Вирішуючи питання, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися домоволодінням №97 по вул.Іркутській в м.Дніпрі та приміщенням №60 у будинку №62 по пр.Слобожанському у м.Дніпрі, суд виходить з наступного.

Станом на час розгляду справи, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується заявою самого ОСОБА_3 (а.с.___т.3) Тобто після укладення договору дарування вищезазначеного домоволодіння, останній з реєстраційного обліку не знявся.

Договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: м.Дніпро, вул.Іркутська, буд.97 був укладений ОСОБА_4 18 серпня 2015 року. (а.с.31, т.2)

Договір про надання населенню послуг з газопостачання за адресою: м.Дніпро, вул.Іркутська, буд.97 був укладений ОСОБА_4 10 вересня 2015 року. (а.с.32, т.2)

Договір про користування електричною енергією для побутових споживачів за адресою: м.Дніпро, вул.Іркутська, буд.97 був укладений ОСОБА_4 10 жовтня 2015 року. (а.с.34, т.2)

Таким чином судом встановлено, що вищезазначені договори про надання комунальних послуг на домоволодіння №97 по вул.Іркутській у м.Дніпрі були укладені ОСОБА_4 вже після ухвалення 09 квітня 2015 року Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська рішення за позовом ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та більше ніж через рік після укладання договору дарування.

Крім того, у своїх заявах ОСОБА_3 зазначає свою адресу мешкання як ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.46,49,56-58,60-63,64,70-73 т.3).

Щодо приміщення №60 у будинку №62 по пр.Слобожанському у м.Дніпрі, суд зазначає наступне.

З листа ПАТ «ДЕТЕК Дніпрообленерго» від 11 квітня 2017 року №26878/1001 убачається, що за адресою: м.Дніпро, пр.Слобожанський, 62/60 укладено договір про користування електричною енергією від 28 травня 2010 року №6532060 між ПАТ «ДЕТЕК Дніпрообленерго» та ОСОБА_3 (а.с.33, т.3)

Згідно листа КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» Дніпропетровської міської ради від 05 квітня 2017 року №351 договір на постачання теплової енергії за адресою: м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.62, приміщення (офіс) 60 було укладено з фізичною особою ОСОБА_3. Грошові кошти за спожиту теплову енергію у період з лютого 2014 року по травень 2016 року сплачувались споживачем ОСОБА_3 (а.с.34-36, т.3)

В листі непрацездатності серії АДЛ №620342, виданого КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім.Мечникова» 09 жовтня 2018 року ОСОБА_3, в графі «місце роботи: назва підприємства, установи, організації» зазначено, що останній працює у ТОВ «Альянс», яке розташоване за адресою: м.Дніпро, пр.Слобожанський, 62/60. (а.с. __т.3)

Вищезазначені обставини підтверджують фактичне володіння та користування ОСОБА_3 домоволодінням №97 по вул.Іркутській в м.Дніпрі та приміщенням №60 у будинку №62 по пр.Слобожанському у м.Дніпрі після укладання осопрюваних договорів дарування між ним та його дружиною ОСОБА_4

Таким чином, повно та всебічно дослідивши як кожен доказ окремо, так і всі докази в сукупності, в судовому засіданні встановлено, що спірні договори дарування уклали сторони, що є близькими родичами, які передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, а саме дії сторін оскаржуваних договорів були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, оскільки після укладення спірних договорів, ОСОБА_3, не виконавши рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2014 року, фактично продовжив володіти та користуватись домоволодінням №97 по вул.Іркутській в м.Дніпрі та приміщенням №60 у будинку №62 по пр.Слобожанському у м.Дніпрі, які 14 лютого 2014 року подарував своїй дружині.

На підставі викладено, суд, виконавши вказівки Верховного Суду України, викладені у Постанові від 19 жовтня 2016 року та правової позиції у справі №6-1873цс16, приходить до висновку, що спірні договори дарування домоволодінням №97 по вул.Іркутській в м.Дніпрі та приміщенням №60 у будинку №62 по пр.Слобожанському у м.Дніпрі за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, вчинені з порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.   

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування домоволодінням №97 по вул.Іркутській в м.Дніпрі та приміщення №60 у будинку №62 по пр.Слобожанському у м.Дніпрі, укладених 14 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи ОСОБА_3, викладені у відзиві до позову (а.с.213-214) є необґрунтованим, з огляду на наступне.

Щодо твердження ОСОБА_3 про відсутність права у ОСОБА_2 оскаржувати вищезазначені договори дарування нерухомого майна, оскільки ст.651 ЦК України надає таке право лише стороні правочину, суд виходить з наступного.

Стаття 651 ЦК України, на яку посилається у своєму відзиві ОСОБА_3, регулює підстави для зміни або розірвання договору, в той час як ОСОБА_2 звернулась із позовом про визнання договорів дарування недійсними.

Таким чином ст.651 ЦК України до спірних правовідносин не може бути застосовна.

При цьому, чинне законодавство не передбачає обмежень звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними для інших заінтересованих осіб, що є логічним, оскільки фіктивні правочині порушують права не його сторін, а саме заінтересованих осіб.

З приводу тверджень ОСОБА_3 про те, що вчинення оспорюваних правочинів було зумовлено побоюванням за своє життя та життя своїх близьких, враховуючи те, що ОСОБА_3 в 2014 році стало відомо про замовлення, з боку чоловіка ОСОБА_2, вбивства ОСОБА_3, у зв’язку із чим останній був змушений залишити родину, забезпечивши її джерелом існування, суд зазначає наступне.

З протоколу допиту потерпілого від 17 грудня 2014 року (а.с.66-69, т.3) та протоколу додаткового допиту потерпілого від 17 січня 2015 року (а.с.71-72, т.3) вбачається, що ОСОБА_3, про те, що ОСОБА_10 замовив його вбивство, стало відомо від співробітників УБОЗ ГУМВС України в Дніпропетровській області 17 грудня 2014 року.

Враховуючи те, що оскаржувані договори дарування були укладені ОСОБА_3 14 лютого 2014 року, а про замовлення вбивства ОСОБА_3 останньому стало відомо лише 17 грудня 2014 року, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень ОСОБА_3 про наміри укладання спірних договорів дарування, що також підтверджує факт про приховування ОСОБА_3 дійсних намірів укладання оскаржуваних договорів дарування.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи «рівності вихідних умов», дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.

Так у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

В пункті 45 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»), проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Аналізуючи зазначені норми права, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з'ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», суд відхиляє вищезазначені заперечення, надані ОСОБА_3, як недостатні.

При цьому, згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що за позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенні у повному обсязі, з відповідачів, на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений останньою судовий збір у розмірі 243,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.202,203,215,234 ЦК України, ст.ст.4,5,81,141,263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів дарування недійсними – задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування нежитлового приміщення, офіс №60 у будинку №62 по проспекту Слобожанський (до перейменування пр.Газети «Правда») в м.Дніпрі (до перейменування Дніпропетровськ) від 14 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, (м.Дніпро, Іркутська, буд.97, ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_4, 02 лютого 1966 року, (м.Дніпро, Іркутська, буд.97, ІПН НОМЕР_2) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за №329.

Визнати недійсним договір дарування домоволодіння №97 по вулиця Іркутській в м.Дніпрі (до перейменування Дніпропетровськ) від 14 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, (м.Дніпро, Іркутська, буд.97, ІПН НОМЕР_1) та ОСОБА_4, 02 лютого 1966 року, (м.Дніпро, Іркутська, буд.97, ІПН НОМЕР_2) посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 та зареєстрований у реєстрі за №327.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, (м.Дніпро, Іркутська, буд.97, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (м.Дніро, вул.Володарського,49) судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Повний текст рішення виготовлений 16 жовтня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                                Волошин Є.В.