ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "31" травня 2007 р.                                                                   Справа № 10/189

За позовом прокурора Вижницького району Чернівецької області в інтересах держави в особі Вижницького районного центру зайнятості, м. Вижниця Чернівецької області

до малого приватного підприємства “Рембудсервіс-кераміка-1”, с. Замостя Вижницького району Чернівецької області

про стягнення штрафу в сумі 3644,00 грн.

Суддя Т.І.Ковальчук

Секретар судового засідання  Нікуліца І.С.

Представники:

Від позивача – Марчук Л.П., провідний спеціаліст-юрисконсульт, дор. № 16-06/01 від 26.01.2007 р.

Від відповідача –Лягу Ю.М., дов. від 14.09.2006 р.

У засіданні приймали участь –прокурор Філіпець В.П.

СУТЬ СПОРУ:          

Прокурор Вижницького району звернувся з позовом в інтересах держави в особі позивача до відповідача про стягнення штрафу в сумі 3644,00 грн. за порушення порядку вивільнення працівників.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- за результатами прокурорської перевірки МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” виявлено, що останнім в порушення чинного законодавства не подано до Вижницького районного центру зайнятості звіт про звільнення працівника Чопи М.М. по п. 1. ст. 40 КЗпП України,

- про вказане порушення працівниками центру складено акт, у якому також зафіксовано, що МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” припиняється шляхом приєднання до МПП “Рембудсервіс-кераміка-1”, ліквідатором першого підприємства і директором другого підприємства є одна особа –Димед В.В.;

- з метою досудового врегулювання питання щодо сплати штрафу районним центром зайнятості надіслано лист-вимогу, яку добровільно не задоволено;

- відповідач несе відповідальність за порушення порядку вивільнення працівників, оскільки є правонаступником прав і обов’язків приєднаного до нього МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”, яке ліквідоване в установленому порядку.

Відповідач надав пояснення, в яких відхилив позов з тих підстав, що  фактично вивільнення працівника Чопи М.М. мало місце на підставі заяви останнього за власним бажанням, що відповідає ст. 38 КЗпП України, а не по п. 1 ст. 40 КЗпП України, як помилково записано в трудовій книжці Чопи М.М., тому у підприємства був відсутній обов’язок, передбачений п. 5 ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення”, що виключає його відповідальність за порушення порядку вивільнення працівника.

Ухвалою від 31.10.2006 р. провадження у справі було зупинено за клопотанням прокурора для проведення прокурорської перевірки обставин даної справи.

Ухвалою від 16.04.2007 р. провадження у справі поновлено.

Прокурор і представник позивача в судовому засіданні позов підтримали, представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на викладене у відзиві.

Заслухавши пояснення прокурора і представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Так, судом встановлено наступне.

22.04.2003 р. Вижницькою районною державною адміністрацією проведено державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - малого приватного підприємства “Рембудсервіс-кераміка-3” за адресою с. Банилів Вижницького району Чернівецької області, що підтверджується Свідоцтвом серії А00 № 359899 (а.с. 21).

Листом від 10.10.2005 р. директор МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” Димед В.В. повідомив Вижницький районний центр зайнятості, що згідно з рішенням засновника від 26.08.2005 р. підприємство приєднано до МПП “Рембудсервіс-кераміка-1”, яке діє на базі приватної власності та є правонаступником прав і обов’язків МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”, і просив зняти МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” з реєстрації (а.с. 9).

Керівником МПП “Рембудсервіс-кераміка-1” також є Димед В.В.(а.с. 13).

Актом від 28.03.2006 р., складеним Вижницьким районним центром зайнятості, зафіксовано, що житель с. Банилів Вижницького району Чопа Михайло Михайлович зареєстрований у Вижницькому райцентрі зайнятості як безробітний, так як МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” 30.09.2005 р. вивільнило його у зв’язку з ліквідацією підприємства (ст. 40 п. 1. КЗпП України). При цьому підприємство не повідомило про заплановане вивільнення у письмовій формі Вижницький районний центр зайнятості не пізніше як за два місяці та не подало в десятиденний строк інформацію (списки) про фактично вивільненого М. Чопу (а.с. 4). Два примірники цього акту направлені Димеду В.В. на адресу МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” в с. Банилів та на адресу МПП “Рембудсервіс-кераміка-1” в с. Замостя Вижницького району.

10.04.2006 р. за вихідним № 14-060-7/248 позивач надіслав ліквідатору МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” та директору  МПП “Рембудсервіс-кераміка-1” Димеду В.В. лист-вимогу про стягнення штрафу в сумі 3644 грн. за порушення п. 5 ст. 20 Закону України “Про зайнятість населення” –неповідомлення про заплановане звільнення працівника Чопа М.М. у письмовій формі не пізніше як за два місяці та неподання інформації (списків) про фактично вивільнених працівників (а.с. 18).

Добровільно зазначений штраф не був сплачений жодним з підприємств, яким було направлено лист-вимогу.

Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю визначають Законом України “Про зайнятість” (далі –Закон).

У відповідності до ч. 5 ст. 20 Закону при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці у письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - списки фактично вивільнених працівників.

У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до державного фонду сприяння зайнятості і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.

З наданої позивачем копії трудової книжки  гр-на Чопи М.М. видно, що він звільнений з посади сторожа по п. 1 ст. 40 КЗпП України згідно з наказом МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” № 52 від 30.09.2005 р. (записи №№ 6 і 7), з 10.01.2006 р. Вижницьким райцентром зайнятості розпочато виплату йому допомоги по безробіттю (запис № 8, а.с. 6).

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що насправді гр-на Чопу М.М. було звільнено за власним бажанням, а запис у трудовій книжці про звільнення у зв’язку з ліквідацією підприємства внесено помилково, оскільки такі твердження спростовуються поясненнями гр-на Чопи М.М. на ім’я директора Вижницького районного центру зайнятості, фактом видачі МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” гр. Чопі М.М. довідки про середню заробітну плату для отримання допомоги по безробіттю, а також повідомленням прокуратури  Вижницького району від 30.05.2007 р. за результатами проведеної перевірки  (а.с. 7, 56, 75).

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 14.09.2006 р. проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” в результаті приєднання  (а.с. 29).

Відповідачем не заперечується, що МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” ліквідовано шляхом приєднання до МПП “Рембудсервіс-кераміка-1” і останній є повним правонаступником МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”, у зв’язку з чим судом не витребовувалися установчі документи вказаних підприємств, рішення засновника про ліквідацію шляхом приєднання та передавальний баланс МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”.

Встановивши, що відповідач є правонаступником МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”, суд, проте, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У даній справі, на думку суду, необхідно розрізняти притягнення особи до юридичної відповідальності за порушення норм законодавства шляхом стягнення з неї штрафу та вимоги щодо стягнення штрафу з правонаступника особи, до якої такий штраф уже було застосовано.

У відповідності до ч 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як установлено судом у ході розгляду справи, порушення вимог ч. 5 ст. 20 Закону було вчинено не відповідачем, а МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”, яке в даний час ліквідовано.

Той факт, що відповідач є правонаступником МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”, не впливає на юридичну оцінку обставин у справі.

Притягнення до юридичної відповідальності за загальним правилом здійснюється за наявності протиправних дій особи та її вини в порушенні вимог закону, однак щодо відповідача по даній справі такого не встановлено. Положення ст. 107 Цивільного кодексу України в даному випадку застосуванню не підлягають, оскільки позивач не є кредитором МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” і, відповідно, кредитором його правонаступника, а щодо предмету спору по даній справі, то між сторонами відсутні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню і майновій самостійності їх учасників. У ст. 59 ГК України також йдеться про перехід саме майнових прав і обов’язків до правонаступника, однак у відповідача відсутній майновий обов’язок щодо сплати штрафу, оскільки такий штраф свого часу не було застосовано до МПП “Рембудсервіс-кераміка-3”.

Встановлений у п. 5 ст. 20 Закону штраф є одним із видів адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тобто є видом юридичної відповідальності (ст. 238 ГК України).

На думку суду притягнення правонаступника юридичної особи до юридичної відповідальності можливе лише у разі перетворення такої юридичної особи, тобто зміни організаційно-правової форми (ст. 108 ЦК України, ст. 59 ГК України).

Окрім того, у відповідності до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності,  крім випадків, передбачених законом.

Як вбачається з листа № 14-06-05/48, Вижницькому районному центру зайнятості щонайпізніше 23.01.2006 р. стало відомо про порушення МПП “Рембудсервіс-кераміка-3” вимог п. 5 ст. 20 Закону під час звільнення працівника Чопи М.М. (а.с. 14).

Однак позовну заяву про стягнення штрафу до суду подано 07.09.2006 р., тобто більше ніж через шість місяців з дня виявлення порушення.

Також суд зазначає, що сума штрафу визначена позивачем довільно, оскільки довідка, на підставі якої позивач визначив річну заробітну плату гр-на Чопи М.М., містить відомості про заробітну плату цього працівника лише за 6 місяців 2005 р. –з квітня по вересень  (а.с. 7).

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 17, 160-163, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.          У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України , якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  КАС України,  постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 КАС України -  з  дня  складення  в  повному  обсязі.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

За згодою учасників судового розгляду в судовому засіданні 31.05.2007 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови підписано 31.05.2007 р.

Суддя                                                             Т.І. Ковальчук