Київський районний суд м. Одеси

м. Одеса, вул.Варненська, 3б, 65080, (0482) 718-99-43

Справа №2-2731/10.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2010 року.

Київський районний суд м. Одеси у складі: Головуючого - судді Таварткіладзе О.М.

при секретарях - Марінгос І.О., Олійник Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» «Про стягнення заробітної плати, стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення моральної шкоди» -

ВСТАНОВИВ: 

31.03.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» з позовом, який в подальшому неодноразово уточнювався (а. с. 70, 74-78), про стягнення заробітної плати, стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення моральної шкоди, мотивуючи це тим, що він обіймає посаду регіонального директора Одеської обласної дирекції ЗАТ «Акцент-Банк»» з 07.11.2007 року. Трудову книжку під час оформлення на роботу він передав начальнику відділу кадрів Південного ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк». Остання заробітна плата позивачеві була виплачена за січень 2008 року. В цей час Одеська обласна дирекція ЗАТ «Акцент-банк» змінила місце розташування, про що позивач всупереч Кодексу Законів про працю України, не був повідомлений. З лютого 2008 року заробітна плата позивачу не виплачується., хоча позивачу не відомо про звільнення його з посади регіонального директора Одеської обласної дирекції ЗАТ «Акцент-Банк». Позивач вважає, що його трудові права порушено і просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість по заробітній платі за період з 01.02.2008 року до 01.08.2010 року в сумі 67558 грн. 30 коп. Крім того у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати позивач просить стягнути з відповідачів індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Крім того позивач зазначає, що йому спричинено моральну шкоду внаслідок бездіяльності відповідачів, пов’язану: з невиплатою заробітної плати за тривалий період часу; з неповідомленням позивача про загальну суму заробітної плати з розшифровкою про виплати, про розміри і підстави заробітної плати; з неповідомлення про зміну істотних умов і оплати праці; з порушенням його конституційного права на отримання винагороди за працю; з доведенням його до рівня матеріальної незабезпеченості і неможливості утримувати себе і сім’ю, із здійсненням телефонних дзвінків з вимогою сплатити необґрунтовану грошову суму. Позивач оцінює моральну шкоду в сумі по 509956 грн. 20 коп. з кожного із відповідачів окремо - з ПАТ «ПриватБанк», з Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк», з ЗАТ «Акцент-Банк».

Позивач ОСОБА_1 позов підтримав, приєднався до доводів позовної заяви, просив позовну заяву задовольнити і додатково пояснив, що він дійсно фактично працював на посаді регіонального директора Одеської обласної дирекції ЗАТ «Акцент-Банк»» з 07.11.2007 року до 29.01.2008 року. В останній день своєї роботи він написав заяву про звільнення за власним бажанням, після чого він продовжував виходити на роботу, де здавав апаратуру, різні справи. Заяву він написав в електронному вигляді, в документарній (матеріальній) формі він заяву не писав і тому речових доказів існування даної заяви про звільнення за власним бажанням в нього немає, але деякі працівники бачили написану ним заяву у його комп’ютері. Позивач не може точно пояснити чому він не написав заяву у матеріальному вигляді - тобто на паперовому носії і не здав її до канцелярії за місцем роботи з відміткою про прийняття заяви. Він не може пояснити чому він звернувся за захистом своїх прав до суду через один рік після того, як повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Він спілкувався з працівниками з місця роботи виключно по телефону, але йому не говорили куди переїхало регіональне відділення, яким він керував нетривалий час. Він знає адресу КБ «Приватбанк», але письмово не звертався за отриманням відомостей щодо свого статусу відносно посади, яку він займав та щодо повернення його трудової книжки. Він не надав письмової згоди на отримання трудової книжки поштою після того, як в процесі розгляду даної цивільної справи вже дізнався про своє звільнення. Він не бажає в даному процесі ставити питання про оскарження наказу про його звільнення за прогули, а бажає лише задоволення своїх вимог в межах заявленого позову.

Представник відповідачів - Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» позов ОСОБА_1 не визнала, просила у задоволенні позову відмовити і суду пояснила, що позивач дійсно обіймав посаду регіонального директора Одеської обласної філії ЗАТ «Акцент-Банк» і відповідно цьому позивач під час обіймання вказаної посади одночасно не перебував у трудових відносинах з ПАТ «ПриватБанк» і з Південним ГРУ ПАТ «ПриватБанк», тому його вимоги до даних відповідачів є безпідставними так, як заявлені до неналежних відповідачів. Щодо позовних вимог до ЗАТ «Акцент-Банк» то дані вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач фактично працював на посаді регіонального директора Одеської обласної філії ЗАТ «Акцент-Банк» з 07.11.2007 року до 01.02.2008 року, після чого на роботу не виходив без повідомлення причин до часу його звільнення - 02.07.2009 року. Відповідно до положень Закону України «Про оплату праці» та виходячи зі змісту відповідних статей КЗпП України заробітна плата у будь-якому випадку виплачується працівникові лише за виконану ним роботу, тобто сама по собі наявність між роботодавцем і працівником трудових відносин не надає працівнику гарантованого права на отримання від роботодавця заробітної плати. Для її отримання працівник повинен належним чином виконувати покладені на нього трудові обов’язки і право на оплату праці виникає у працівника з моменту належного виконання ним роботи. Однак, позивач з лютого 2008 року до липня 2009 року протягом робочого часу був відсутній на робочому місці, у зв’язку з чим був звільнений за прогули і тому підстави для виплати заробітної плати відсутні. Тому вимоги позивача про стягнення з ЗАТ «Акцент-Банк» заробітної плати за період з 01.02.2008 року до 02.07.2009 року не підлягають задоволенню. Щодо уточнених позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати за період після звільнення - 02.07.2009 року до серпня 2010 року, то взагалі не зрозуміло на якій підставі треба виплачувати заробітну плату звільненому працівнику, який не оскаржує сам наказ про звільнення і не заявляє позовні вимоги про поновлення на роботі і утримання невиплачуваного з вини роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу або про зміну дати звільнення з 02.07.2009 року на ту дату, до якої він намагається стягнути середній заробіток. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1, щодо стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки дані позовні вимоги випливають з позовних вимог про стягнення заробітної плати, яка не може виплачуватися за прогули і невиконану роботу. У зв’язку з відсутністю вини роботодавця - ЗАТ «Акцент-Банк» і безпідставністю позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати, стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної, плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, не можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ЗАТ «Акцент-Банк» щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивач вказує, що моральна шкода, яка йому спричинена роботодавцем, полягає у його душевних стражданнях внаслідок бездіяльності відповідача пов’язану: з невиплатою заробітної плати за тривалий період часу; з неповідомленням позивача про загальну суму заробітної плати з розшифровкою про виплати, про розміри і підстави заробітної плати; з неповідомленням про зміну істотних умов і оплати праці; з порушенням його конституційного права на отримання винагороди за працю; з доведенням його до рівня матеріальної незабезпеченості і неможливості утримувати себе і сім’ю та із здійсненням телефонних дзвінків з вимогою сплатити необґрунтовану грошову суму. При цьому безпідставність вимог позивача і відсутність вини ЗАТ «Акцент-Банк» у тій бездіяльності, яку перераховує позивач, вже наводилася у поясненнях у достатньому обсязі, а щодо зазначення позивачем у якості підстави моральної шкоди телефонні дзвінки з вимогами про сплату грошової суми, то позивачем взагалі не зазначено, хто саме йому телефонував, за що вимагав гроші, якими доказами це підтверджується. Питання тривалості видання наказу про звільнення ОСОБА_1 за прогули, не є підставою для задоволення вимог позивача, який на роботу не виходив без поважних причин. Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 0.0. до ЗАТ «Акцент-Банк» задоволенню не підлягають і позивачу слід відмовити у його позові у повному обсязі.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заробітної плати, стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, при цьому суд виходить із наступного:

Згідно наказу № 10 від 07.11.2007 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду регіонального директора Одеської дирекції ЗАТ «Акцент-Банк», про що внесений запис у трудову книжку 07.11.2007 року (а. с. 92-94).

Згідно наказу № АВ - РК.-2009-298 від 02.07.2009 року ОСОБА_1 звільнено з посади регіонального директора Одеської дирекції ЗАТ «Акцент-банк» з 02.07.2009 року за прогули по ст. 40 п. 4 КЗпП України, про що внесений запис у трудову книжку 02.07.2009 року (а. с. 46-47, 92).

Таким чином суд доходить висновку про те, що позивач знаходився у трудових відносинах з ЗАТ «Акцент-банк» з 07.11.2007 року до 02.07.2009 року.

Суд погоджується з запереченнями представника Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» щодо відсутності доказів про роботу ОСОБА_1 за той самий період часу у ПАТ «ПриватБанк» і його філії - Південному ГРУ ПАТ «ПриватБанк», про що не заперечував і позивач. Суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк» слід відмовити повністю, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до даних осіб, як до неналежних відповідачів, з якими позивач, який заявив позовні вимоги в межах трудового законодавства, не перебував у трудових відносинах з ПАТ «ПриватБанк» і з Південним ГРУ ПАТ «ПриватБанк», у період у який позивач вважає, було порушено його трудові права, спричинено збитки і моральну шкоду.

Судом встановлено і це не заперечується сторонами, що позивач працюючи на посаді регіонального директора Одеської дирекції ЗАТ «Акцент-Банк», отримував заробітну плату за листопад - грудень 2007 року і за січень 2008 року.

Суд вважає недоведеними доводи позивача про те, що він написав заяву про звільнення за власним бажанням і після цього ходив на роботу два тижні і здавав справи, апаратуру, оскільки жодного доказу подання заяви про звільнення за власним бажанням позивач суду не надав, в той час, як з відповіді ЗАТ «Акцент-Банк» на ухвалу суду вбачається, що заява позивача ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням в банку відсутня і її існування банком не підтверджено.

Суд не приймає до уваги пояснення позивача ОСОБА_1 про те, що заяву про звільнення він написав в електронному вигляді на своєму комп’ютері, коли. працював в ЗАТ «Акцент-банк», оскільки сам по собі факт друку заяви на персональному комп’ютері не породжує правових наслідків, в той час як позивачем не дотримано процедури належної реєстрації заяви про звільнення на підприємстві, в якому він працював і не доведення змісту цієї заяви до уповноважених осіб підприємства.

Суд критично оцінює доводи ОСОБА_1, викладені ним у позовній заяві про те, що він не зміг потрапити до робочого місця починаючи з лютого 2008 року, так, як Одеська дирекція ЗАТ «Акцент-банк» змінила адресу місця розташування, про що позивач всупереч Кодексу Законів про працю України, не був повідомлений і пояснення надані позивачем у судовому засіданні, з яких вбачається, що позивач після написання заяви - 29.01.2008 року ще два тижні приходив на роботу і здавав справи та апаратуру, оскільки дані доводи суперечать один одному і є взаємовиключними по суті.

Також суд вважає неспроможними доводи позивача про те, що він більше одного року чекав повідомлення від роботодавця про його звільнення і про проведення розрахунку зі заробітної плати, оскільки позивач не зміг пояснити чому він, якщо подав заяву про звільнення за власним бажанням не звернувся до роботодавця із заявою про повідомлення його про результати розгляду його заяви, про його трудовий статус на час звернення, про проведення розрахунків, про видачу йому трудової книжки.

Суд приймає до уваги пояснення представника відповідача - ЗАТ «Акцент-Банк» про те, що у лютому 2008 року позивачу, незважаючи на його неявку на роботу, було виплачено аванс в сумі 586 грн. 32 коп., а потім у липні 2008 року перераховано гроші 2179 грн. 30 коп., які були списані з карткового рахунку, як помилково перераховані.

Згідно ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому вигляді, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складеності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Згідно ст. З Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Таким чином, суд доходить висновку, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 40 п.4 трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Суд, аналізуючи дану норму КЗпП України доходить до переконання, що навіть у разі наявності підстав для звільнення працівника, передбачених ст.. 40 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган можуть тобто мають право, але не зобов’язані розірвати трудовий договір з працівником або звільнити працівника.

Суд вважає доведеним факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці і невиконання ним службових обов’язків регіонального директора Одеської дирекції ЗАТ «Акцент-Банк» без поважних причин з 01.02.2008 року до 02.07.2009 року - дня його звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.

Суд вважає, що сам по собі факт тривалого не звільнення працівника, який здійснив систематичні прогули протягом 17 календарних місяців поспіль є нетиповим, але таким, що не суперечить трудовому законодавству за умови відсутності факту ігнорування звернення працівника із заявою про повідомлення його про результати розгляду його заяви про звільнення за власним бажанням, про його дійсний трудовий статус, про проведення з ним розрахунків, про видачу йому трудової книжки, якого, як з’ясовано судом, позивачем у встановленому порядку належним чином здійснено не було.

Таким чином суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ЗАТ «Акцент-Банк» щодо стягнення заробітної плати.

Також суд вважає безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 до ЗАТ «Акцент-Банк» про стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, оскільки дані позовні вимоги випливають з позовних вимог про стягнення заробітної плати у задоволенні яких позивачу судом відмовлено за неспроможністю вимог.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди, яку, як вказує у позовній заяві ОСОБА_1 йому спричинено внаслідок бездіяльності відповідача, яка пов’язана з невиплатою заробітної плати за тривалий період часу; з неповідомленням позивача про загальну суму заробітної плати з розшифровкою про виплати, про розміри і підстави заробітної плати; з неповідомленням про зміну істотних умов і оплати праці; з порушенням його конституційного права на отримання винагороди за працю; з доведенням його до рівня матеріальної незабезпеченості і неможливості утримувати себе і сім*ю, із здійсненням телефонних дзвінків з вимогою сплатити необґрунтовану грошову суму. Позивач оцінює моральну шкоду, спричинену йому ЗАТ «Акцент-Банк» в сумі 509956 грн. 20 коп.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд доходить до висновку про те, що обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника або втрата ним нормальних життєвих зв’язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних права працівника.

З урахуванням встановлених судом обставин, що трудові права ОСОБА_1 власником або уповноваженим ним органом не порушені і позивачем в судовому засіданні не доведені взагалі, суд доходить до переконання, що моральні страждання, про які заявив, але ніяк не довів позивач, не є наслідками порушення його законних прав, як працівника з боку роботодавця - ЗАТ «Акцент-Банк» і тому також не можуть бути задоволеними.

Таким чином, суд доходить висновку про неспроможність, недоведеність і необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк», Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення моральної шкоди і у тому вважає за необхідне також відмовити позивачу у задоволенні позову по суті.

На підставі викладеного і керуючись Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 24, 40 п. 4, 94, 95, 115, 116, 117, 231, 232, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 88, 208, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк», Південного ГРУ ПАТ «ПриватБанк»,Закритого акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення індексу інфляції у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: