Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 287/242/16-ц

провадження № 61-2941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Олевська міська рада Житомирської області,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року у складі судді Винара Л. В. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Олевської міської ради Житомирської області, третя особа - ОСОБА_2, про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Позовну заяву обґрунтовувала тим, що 12 травня 1998 року виконавчий комітет Олевської селищної ради Олевського району Житомирської області прийняв рішення №45 про вилучення та надання земельних ділянок під забудову індивідуальних жилих будинків, дозвіл добудови та перебудови на своїх присадибних ділянках окремим громадянам смт Олевська, яким їй було надано земельну ділянку для будівництва індивідуальних житлових будинків і господарських будівель площею 0,12 га в АДРЕСА_1 Зазначала, що після отримання дозвільних документів вона користувалася цією земельною ділянкою, вирощувала городину та завезла будівельні матеріали, які знаходяться там. На її заяву, подану 03 грудня 2015 року до Олевської міської ради їй було надано рішення № 384 Олевської міської ради Житомирської області від 03 вересня 2013 року, згідно якого ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безплатно у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 тобто на ту саму ділянку, яка була передана їй вищезазначеним рішення міської ради у користування.

Вважає, що оскільки рішення виконавчого комітету від 12 травня 1998 року № 45 ніхто не оскаржував, воно є чинним, а тому рішення № 384 Олевської міської ради від 03 грудня 2015 року в частині надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 слід визнати незаконним та скасувати.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 28 березня

2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Олевської міської ради Житомирської області від 3 вересня 2013 року

№ 384 у частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 розміром 0,10 га. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачці рішенням виконавчого комітету Олевської селищної ради Олевського району Житомирської від 12 травня 1998 року № 45 було надано земельну ділянку, яке на час надання цієї ж земельної ділянки ОСОБА_2 не було скасовано, а тому рішенням 33 сесії VI скликання Олевської міської ради Житомирської області № 384 від 03 вересня 2013 року позивачку фактично позбавлено права на земельну ділянку, шляхом передачі тієї ж земельної ділянки у власність ОСОБА_2, тобто зазначену земельну ділянку двічі надали різним особам, що суперечить чинному законодавству. Оскільки Олевською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення не взято до уваги всі обставини, зокрема, те, що зазначена земельна ділянка на час оскаржуваного рішення вже була передана ОСОБА_1, тому вважав позовні вимоги обґрунтованими й таким, що підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 22 червня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_2, Олевської міської ради Житомирської області відхилено. Рішення районного суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 у визначеному законом порядку не припинялося, добровільно від такого права позивачка не відмовлялася, земельна ділянка у останньої не вилучалася, проте була надана оскаржуваним рішенням міської ради ОСОБА_2, тому вважала обґрунтованими висновки суду першої інстанції про порушення зазначеним рішенням прав ОСОБА_1 та задоволення її позовних вимог

У касаційнійскарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України, ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначала, що ОСОБА_1 з моменту надання їй у користування земельної ділянки права власності на неї не оформила, земельну ділянку не використовувала, а заяву до міської ради про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) подала уже після того, як було прийнято оскаржуване рішення. Звертала увагу на те, що предметом позову було незаконність рішення міської ради, а не право власності чи право користування спірною земельною ділянкою. Неповне з'ясування всіх обставин справи, призвело до порушення норм матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 травня 1998 року виконавчий комітет Олевської селищної ради Олевського району Житомирської області прийняв рішення № 45, яким надав ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель площею 0,12 га в АДРЕСА_1 (а.с. 62, 63).

У 1998 році ОСОБА_1 виготовлені будівельний паспорт на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудовнику, проект забудови земельної ділянки забудовника, акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель, пояснювальна записка до проекту забудови земельної ділянки громадянина, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8, 9).

15 жовтня 2014 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Олевського міського голови з проханням надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі загальною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) 0,10 га та ведення садівництва 0,02 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7).

14 грудня 2015 року Олевською міською радою Житомирської області відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зазначеної заяви, посилаючись на те, що на земельну ділянку за вказаною адресою оформлено право власності на іншого громадянина (а.с. 52).

Як встановлено судом, рішенням 33 сесії VI скликання Олевської міської ради Житомирської області № 384 від 03 вересня 2013 року ОСОБА_2 надано у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку загальною площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 50).

06 лютого 2014 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на зазначений об'єкт нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності (а.с. 109-110).

Земельна ділянка, яка надавалася ОСОБА_1 та на яку, набуто право власності ОСОБА_2 є однією і тією ж земельною ділянкою, що не заперечували сторони та третя особа по справі.

Відповідно до часини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до вимог частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Порядок припинення права користування землею визначався статтею 27 ЗК України, який діяв на час надання спірної земельної ділянки ОСОБА_1, та статті 141 ЗК України, яка діяла на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання у власність цієї земельної ділянки ОСОБА_2

Встановивши, що право користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_1 у визначеному законом порядку не припинялося, добровільно від такого права позивачка не відмовлялася, земельна ділянка у останньої не вилучалася, проте була надана оскаржуваним рішенням міської ради ОСОБА_2, суди дійшли обґрунтованого висновку про порушення таким рішенням прав землекористування ОСОБА_1 та задоволення її позовних вимог.

При цьому правильно послались на те, що правомірність набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 спростована встановленими судом обставинами справи.

Відсутність правовстановлюючих документів у ОСОБА_1 на право користування земельною ділянкою, та її невикористання протягом тривалого часу, зважаючи на те, що таке її право у визначеному законом порядку припинено не було, на правильність ухваленого рішення не впливає.

Рішення виконавчого комітету Олевської селищної ради Олевського району Житомирської області № 45 від 12 травня 1998 року про надання у користування ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є чинним, зустрічні позовні вимоги про скасування такого рішення Олевською міською радою Житомирської області не ставились.

Відповідно до частини шостої статті 27 ЗК України 1990 року припинення права користування землею у разі незгоди землекористувача провадилось у судовому порядку.

Крім того, як норми ЗК України 1990 року, які діяли на час надання ОСОБА_1 в користування земельної ділянки, так і норми ЗК України 2001 року, передбачали таке припинення у разі незгоди землекористувача у судовому порядку або шляхом вилучення земельної ділянки.

За таких обставин справи, судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 22 червня

2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта