ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2009 року № 15542/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Каралюса В.М.,
суддів: Старунського Д.М., Шавеля Р.М.,
при секретарі судового засідання Поворознику Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Агроенерго» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2009 року у справі за позовом приватного підприємства «Агроенерго» до управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про визнання незаконною – нечинною вимоги , -
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2008 року приватне підприємство “Агроенерго” звернулося до суду першої інстанції із позовом до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова, в якому просило визнати незаконною – нечинною пенсійну вимогу Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова № Ю-720 від 06.08.2008 р. по заборгованості із страхових внесків в сумі 898,89 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України “Про систему оподаткування” відповідач всупереч єдиному підходу щодо розробки, застосування податкових законів, не враховує те, що зміни щодо механізму справляння податків та зборів можуть вноситись не пізніше, ніж за 6 місяців до початку бюджетного року, а також відповідач не враховує те, що граничний строк стягнення податкового боргу за п. 15.2 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено 1095 днів – три роки.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції приватне підприємство “Агроенерго”, яке в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції хибно вважає, що позивач зобов’язаний вимагати від казначейства в позовному порядку та контролювати виконання таким належного пенсійному фонду відсотку за Указом Президента України № 727/98 із сплаченого позивачем платежу. Вважає, що такий позов до казначейства повинен подавати пенсійний фонду, який у зв’язку із спливом строку давності втратив право вимоги в позовному порядку, а тому оскарженою вимогою недоїмку вирішив погасити за рахунок добросовісного платника збору. Тому з огляду на вищенаведене просить скасувати оскаржуване рішення, яким задоволити позов.
Представник позивача (апелянт) в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час, місце та дату апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України, такий проведено у його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що приватне підприємство “Агроенерго” є суб’єктом малого підприємництва, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку.
Відповідно до п. 6 Указу Президента України від 03.07.1998 року №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником видів податків і зборів (обов'язкових платежів) за встановленим переліком, в тому числі збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Дані підприємства щомісяця не пізніше ніж 20 числа наступного місяця сплачують єдиний податок на рахунок відділень Державного казначейства України, які наступного дня після надходження коштів перераховують 42% від єдиного податку на рахунок Пенсійного фонду.
Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який вступив в дію з 1 січня 2004 року, здійснено перехід від системи пенсійного забезпечення до страхової пенсійної системи, а також встановлено залежність розмірів пенсій від страхового стажу і заробітку, з якого були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду. Статтею 4 Закону визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (ч. 15 Прикінцевих положень Закону).
Згідно з п.1 ст.14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" фізичні та юридичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, включаючи суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування за єдиним та фіксованим податками, є страхувальниками (роботодавцями) для фізичних осіб, які працюють у них на умовах трудового договору (контракту) або інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно – правового характеру. Стаття 5 Закону визначає сферу його дії, а саме п.1 вказує, що цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватись на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Пункт 2 статті 5 передбачає, що виключно цим Законом визначаються платники страхових внесків, їх права і обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.
Згідно ст.15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст. 14 цього Закону.
Відповідно до п.6 ч.2 ст.17 зазначеного Закону ці страхувальники зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Страхові внески відповідно до ст.18 Закону є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватись до державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватись на цілі, не передбачені Законом. Законодавством не можуть встановлюватись пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Відповідно до п.п.1 п.8 Прикінцевих положень Закону, до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах та в порядку, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та в розмірах, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи зазначене та положення ч.1 ст.19 Закону, страхувальники, в тому числі і ті, що обрали особливий спосіб оподаткування, зобов'язані нараховувати на суми фактичних витрат на оплату праці працівників, допомоги по тимчасовій непрацездатності страхові внески у розмірі 33,2% з 01.01.2007 року (з 31.03.2005 року до 01.01.2006 року 32,3%, з 01.01.2006 року до 01.01.2007 року 31,8%) та сплачувати їх у встановлені строки та в повному обсязі. З метою уникнення подвійної сплати платники єдиного податку нараховують і показують у звітності пенсійні внески - 33,2% за найманих працівників, а потім зменшують суму сплати на 42% від суми сплаченого ними за відповідний місяць єдиного податку, яка потрапляє до Пенсійного фонду України.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" до доходів загального фонду місцевих бюджетів у 2005 році належить у повному обсязі єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва, фіксований податок та фіксований сільськогосподарський податок.
Абзацом 2 ч.4 ст.45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" встановлено, що у 2005 році до набрання чинності законом про спрощену систему оподаткування , обліку та звітності платники єдиного податку сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне та пенсійне страхування у поряду та на умовах, визначених спеціальним законодавством з питань справляння таких внесків, із сплатою юридичними особами єдиного податку у розмірі 50 відсотків діючих ставок.
Як вбачається з платіжного доручення № 9 від 10.01.2005 року єдиний податок перераховувався за грудень 2004 року, а тому відділення державного казначейства зобов'язане було провести розщеплення даного платежу у відповідності до вимог ст.З Указом. Оскільки 42 % від суми єдиного податку, сплаченого позивачем 10 січня 2005 року в сумі 2324,00 грн. від Державного казначейства до Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова не надходила, тому вимога про сплату боргу № Ю-720 від 06.08.2008 р. є законною і скасуванню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання незаконною-нечинною вимоги Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова № Ю-720 від 16.08.2008 року по заборгованості із страхових внесків в сумі 898.98 грн. не підлягає задоволенню. Позивач має право звернутись до суду в іншому провадженні про зобов'язання органів державного казначейства повернути з місцевого бюджету та перерахувати на рахунок Пенсійного фонду України 42% від суми єдиного податку, сплаченого ПП "Агроенерго" за грудень 2004 року.
Колегія суддів, з огляду на вищенаведене, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який повно й правильно встановив обставини справи, обґрунтовано і підставно прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому в задоволенні апеляційних вимог слід відмовити.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Агроенерго» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2009 року у справі № 2а-2855/08 – без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.М. Каралюс
Судді Д.М. Старунський
Р.М. Шавель
Повний текст ухвали виготовлено 21.12.09р.