Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

                                                                Справа № 332/3380/18

                                                        Провадження №: 2/332/1610/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2018 р.   Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Андрюшиної Л.А. за участю секретаря Ковтуна В.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №332/3380/18 (провадження №2/332/1610/18) за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля TOYOTA, модель RAV4, 2016 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СКХ № 782953. Зазначеним автомобілем також користується його син ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_4. Для зберігання автомобіля вони користуються послугами автостоянки, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Зелінського, буд. 3, власником якої є відповідач ОСОБА_2, який згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрований як фізична особа-підприємець з 17.07.2014 року. Автостоянка обладнана огорожею, воротами, шлагбаумом, приміщенням для обслуговуючого персоналу та цілодобово охороняється. 20 серпня 2018 року о 20.00год. дружина сина позивача ОСОБА_4 поставила вище вказаний автомобіль на зазначену автомобільну стоянку та сплатила за послуги по зберіганню автомобіля 40гривень, що підтверджується записом в журналі обліку транспортних засобів. Але, відповідачем зобов’язання щодо зберігання автомобіля не були виконані належним чином, оскільки 24 серпня 2018 року вранці було з»ясовано, що автомобіль на стоянці відсутній. Відомості за фактом викрадення автомобіля на підставі заяви позивача ОСОБА_1 було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за правовою кваліфікацією ст. 289 ч.3 КК України. Згідно висновку авто товарознавчого дослідження № 059 від 12 вересня 2018 року, середня ринкова вартість автомобіля TOYOTA, модель RAV4, 2016 року випуску, станом на 23 серпня 2018 року складає 795026гривень. 15 вересня 2018 року позивачем було надіслано претензію на адресу відповідача щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди внаслідок неналежного виконання договору зберігання автомобіля, але відповідач відмовився отримувати претензію, внаслідок чого позивач вимушений звернутися до суду та просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на його користь вартість вищевказаного втраченого автомобіля у розмірі 795026грн..

           Одночасно з пред?явленням позову позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 8/25 часток магазину-операторської АЗС, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Фільтрова, 16 та на однокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які належать на праві власності відповідачу ОСОБА_2. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що предметом позову є стягнення вартості втраченого автомобіля у розмірі 795026грн., що є досить великою сумою. Відповідач є фізичною собою-підприємцем та має дохід, але не має заробітної плати, а тому для забезпечення виконання рішення суду необхідно накласти арешт на майно відповідача, оскільки відповідно до ст. 52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов»язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає, що неприйняття заходів щодо забезпечення позову в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а тому просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту навищевказане нерухоме майно, що належить відповідачеві.

            Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

            Статтею 129-1 Конституції України визначено принцип обов’язковості до виконання судових рішень, який з огляду на положення ст. 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвали суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову за заявою учасника справи допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-який стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій зісторони відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

       Забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача. Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову(ст.156,ст.158 ЦПК України).

       Положеннями п. 1ч.1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що  позов забезпечується накладенням арешту на майно та(або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

       Відповідно до роз’яснень, що містяться у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з»ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановлені зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд повинен брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв»язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб’єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Такий вид забезпечення позову як арешт майна передбачає обмеження права власника майна на користування цим майном.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб’єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб’єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права.  Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_5 з 17.07.2014 року по теперішній час зареєстрований як фізична особа-підприємець та згідно коду КВЕД 52.21 здійснює допоміжне обслуговування наземного транспорту.

Відповідно до ч.1 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов»язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, долученої позивачем до позову, ОСОБА_5 є власником об’єкту нерухомого майна: магазин – операторська АЗС, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Фільтрова, буд. 16 (розмір частки: 8/25) та квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2(частка власності: 1/1).

       Судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір, та існує реальна загроза істотного ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у разі його доведеності, оскільки ставиться питання про стягнення вартості втраченого позивачем ОСОБА_1 автомобіля у розмірі 795026гривень, у зв»язку з чим суд приходить до переконання про можливість часткового задоволення заяви про забезпечення позову, а саме в частині накладення арешту на належну відповідачу на праві приватної власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вважає, що запропонований позивачем в цій частині вид забезпечення позову є виправданим і співмірним із заявленими вимогами. У той самий час, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у частині накладення арешту на об’єкт нерухомого майна: магазин – операторська АЗС, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Фільтрова, буд. 16 (розмір частки: 8/25), оскільки це призведе до обмеження можливості відповідача користуватися належним йому майном, яке він використовує при здійсненні своєї підприємницької діяльності.

          Керуючись ст. ст. 149-153, 260-261,353 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №332/3380/18 (провадження №2/332/1610/18) за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити частково.

         Накласти арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2(частка власності: 1/1).

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову.

     Копії ухвали направити сторонам по справі для відома.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

        Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її постановлення.Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

    Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. 

                       Суддя                                ОСОБА_6