КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2018 р. Справа№ 910/9131/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Пантелієнка В.О.

Верховця А.А.

за участю секретаря судового засідання: Сотнікової І.О.,

у присутності представників сторін:

від повивача: Сінельник В.М. - довіреність № 2 від 14.12.17

від відповідача-1: Богаченко П.П. - довіреність № 1059 від 19.09.18

від відповідача-2: ліквідатор Кізленко В.А. - свідоцтво № 408 від 27.02.2013.

від ПАТ „Укрексімбанк": Гижко О.Л. - довіреність № 010-00/1315 від 13.03.18

розглянувши апеляційну скаргу УніКредит Банк АГ на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року

у справі № 910/9131/16 (суддя Яковенко А.В.)

за заявою Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю

„Мир"

до 1. УніКредит Банк АГ

2. Приватного акціонерного товариства „Креатив"

про визнання недійсним договору застави обладнання від 10.04.2012

року, укладеного між Приватним акціонерним товариством

„Креатив" та УніКредит Банк АГ, та зобов'язання вчинити дії

в межах справи № 910/9131/16

за заявою Приватного акціонерного товариства „Креатив"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у справі №910/9131/16, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.07.2018 року, позовні вимоги СТОВ „Мир" задоволено частково. Визнано недійсним договір застави обладнання від 10.04.2012 року, укладений між ПрАТ „Креатив" та УніКредит Банк АГ. Розподілено витрати по сплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, УніКредит Банк АГ звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року в частині визнання недійсним договору застави обладнання від 10.04.2012 року, укладеного між ПрАТ „Креатив" та УніКредит Банк АГ, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Згідно протоколу передачі апеляційної скарги раніше визначеному складу суду зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу УніКредит Банк АГ на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у справі №910/9131/16 залишено без руху та встановлено строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків протягом 10 днів з дня отримання відповідної ухвали.

12.09.2018 року, згідно відтиску штампу канцелярії Київського апеляційного господарського суду, тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання ухвали суду від 03.09.2018 року подано докази направлення копії апеляційної скарги учасникам провадження у справі у відповідності до вимог ст. 258, 259 ГПК України та оригінал платіжного доручення на суму 2 643,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 року вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою УніКредит Банк АГ на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у справі № 910/9131/16, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 27.09.2018 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданих через відділ документального забезпечення суду відзивах на апеляційну скаргу представник СТОВ „Мир" та ліквідатор банкрута просять залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Подане до початку судового засідання клопотання СТОВ „Мир" про відкладення розгляду справи, в якому останній просить призначити наступне судове засідання по даній справі після 20.10.2018 року з підстав неможливості забезпечити явку представника позивача в період з 01.10.2018 року по 20.10.2018 року, судом залишено без розгляду, оскільки судове засідання призначено на 27.09.2018 року, представник позивача в судове засідання з'явився, в свою сергу, підстави для відкладення розгляду справи у суду відсутні.

В судовому засіданні 27.09.2018 року розглядалось клопотання скаржника про витребування у ліквідатора банкрута доказів, яке було подано разом з апеляційною скарго, в якому скаржник просить суд витребувати у ліквідатора копії договорів, які були укладені стосовно предмета застави за Договором застави обладнання, зокрема, договорів охорони, договорів оренди, зокрема, договору оренди між ПрАТ „Креатив" та ПП „Еллада", договорів страхування та будь-яких інших договорів.

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши позиції присутніх представників учасників провадження у справі, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання як безпідставного, оскільки вказане клопотання було предметом розгляду суду першої інстанції та задоволено ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2018 року, на виконання вказаної ухвали ліквідатором було частково надано витребувані документи та письмові пояснення стосовно документів, які не були надані до суду.

Представник скаржника в судовому засіданні 27.09.2018 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року в частині визнання недійсним договору застави обладнання від 10.04.2012 року, укладеного між ПрАТ „Креатив" та УніКредит Банк АГ, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник СТОВ „Мир" та ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Кізленко В.А. в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року - без змін.

Представник ПАТ „Укрексімбанк" в судовому засіданні з приводу апеляційної скарги УніКредит Банк АГ поклався на розсуд суду.

27.09.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство).

Як вбачається із матеріалів справи, в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/9131/16 за заявою ПрАТ „Креатив" про банкрутство, провадження у якій порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 року.

Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року затверджено реєстр вимог кредиторів ПрАТ „Креатив", до якого, в тому числі, включено вимоги УніКредит Банк АГ у сумі 223 372 730,25 грн., які забезпечені заставою майна боржника, та вимоги СТОВ „Мир" у розмірі 245 203,85 грн., віднесені до четвертої черги реєстру вимог кредиторів.

12.02.2018 року у межах справи про банкрутство ПрАТ „Креатив" в порядку ст. 10 Закону про банкрутство до Господарського суду міста Києва надійшла заява СТОВ „Мир" про визнання недійним договору застави обладнання від 10.04.2012 року, укладеного між УніКредит Банк АГ та боржником та зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір застави, на підставі якого УніКредит Банк АГ став заставним кредитором боржника, суперечить вимогам законодавства, оскільки у ньому відсутній опис предмета застави, що не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 року залучено до участі у справі ПрАТ „Креатив" в якості співвідповідача.

За наслідками розгляду заявлених вимог, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у справі № 910/9131/16, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.07.2018 року, позовні вимоги СТОВ „Мир" задоволено частково. Визнано недійсним договір застави обладнання від 10.04.2012 року, укладений між ПрАТ „Креатив" та УніКредит Банк АГ. Розподілено витрати по сплаті судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції погодився з позивачем, що у спірному договорі сторонами не визначено опис предмета обтяження, який дозволяє ідентифікувати рухоме майно, як наслідок дійшов висновку про його укладення з порушенням вимог законодавства. При цьому, суд також не знайшов підстав для відмови у позові у зв'язку з пропуском СТОВ „Мир" строку позовної давності, оскільки відповідний строк позивачем не було пропущено.

УніКредит Банк АГ з даною ухвалою суду не погоджується та в апеляційній скарзі посилається на відсутність у позивача права на звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач не є заінтересованою особою в розумінні ЦК України, а також вказує, що опис предмета застави в Договорі застави вказує на конкретний вид рухомого майна (обладнання), та дозволяє ідентифікувати рухоме майно як предмет застави, що, на думку скаржника, відповідає вимогам законодавства.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає відстав для її скасування з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми цього Закону мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Тобто, враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі.

Водночас, згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110- 112 ЦК України, Закон про банкрутство є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Цивільний кодекс України не дає визначення поняття „заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

У Висновках Верховного Суду України, що викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за І півріччя 2016, у пункті 1.4.22. Верховний Суд України, зокрема, вказав: „при цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як „заінтересовані особи" (ст.ст. 215,216 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За приписами ст. 1 Закону про банкрутство, сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Відповідно до положень Закону про банкрутство конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частинами 4-6 статті 26 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону.

За змістом частин першої, другої та дев'ятої статті 45 Закону про банкрутство кошти, одержані від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею: вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків установлених цим Законом: погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду Україні від 10.02.2016 року у справі № 910/6098/14).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.

Відтак, визнання недійсним договору застави зумовить розподіл коштів, отриманих від реалізації майна банкрута, на користь конкурсних кредиторів в порядку черговості, а не лише на користь заставного кредитора.

Як було зазначено вище, що СТОВ „Мир" є конкурсним кредитором ПрАТ „Креатив" з вимогами на суму 245 203,85 грн., які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів ухвалою суду від 14.06.2017 року у даній справі.

Таким чином, СТОВ „Мир", як конкурсним кредитором у справі та заінтересованою особою, доведено в установленому законом порядку факт порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору, відтак останній має право на звернення із відповідним позовом до відповідачів саме у межах даної справи про банкрутство, в порядку ст. 10 Закону про банкрутство, а обраний позивачем спосіб захисту своїх прав конкурсного кредитора не суперечить вимогам чинного законодавства, з огляду на що колегія суддів відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.01.2012 року між ПрАТ „Креатив" та УніКредит Банк АГ укладено кредитний договір, згідно з яким УніКредит Банк АГ надав ПрАТ „Креатив" кредитну лінію загальним розміром 12 950 000,00 євро.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань, 10.04.2012 року між ПрАТ „Креатив" та УніКредит Банк АГ укладено договір застави обладнання, на підставі якого ПрАТ „Креатив" передало в заставу УніКредит Банк АГ виробниче обладнання.

Згідно з п. 1.3. Договору застави обладнання, предметом застави є обладнання, яке стане власністю Заставодавця після дати укладення цього договору застави на підставі Контракту №.DBRU 10.12.10 від 22.02.2011 року, укладеного між Заставодавцем та фірмою N.V. Desmet Ballestra Group S.A., а також без обмежень, усі існуючі та майбутні конструкції, деталі та інші частини, з яких складається обладнання.

Згідно з Державним реєстром обтяжень рухомого майна за вказаним Договором застави обладнання зареєстровано обтяження (запис №12382474) рухомого майна ПрАТ „Креатив", а саме: обладнання, яке стане власністю Заставодавця на підставі Контракту № DBRU 10.12.10 від 22.02.2011 року.

Підставою для недійсності правочину позивач зазначає невідповідність договору застави нормам чинного законодавства, відтак спір у справі за стосується наявності підстав для визнання Договору застави недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з вимогами ст. 584 ЦК України, у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Водночас у відповідності до норм статті 12 Закону України „Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Згідно ст. 41 наведеного закону, договір застави товарів у обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави.

Стаття 7 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає, у разі відсутності опису предмета обтяження чи якщо існуючий опис не дозволяє ідентифікувати предмет обтяження, таке обтяження є недійсним. Якщо предметом обтяження є окремий об'єкт, його опис надається за індивідуальними ознаками. Якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, його опис також може надаватись за родовими ознаками. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати рухоме майно як предмет обтяження

Як було зазначено вище, п. 1.3. Договору застави обладнання визначено, що предметом застави є обладнання, яке стане власністю Заставодавця після дати укладення цього договору застави на підставі Контракту №.DBRU 10.12.10 від 22.02.2011 року укладеного між Заставодавцем та фірмою N.V. Desmet Ballestra Group S.A., а також без обмежень, усі існуючі та майбутні конструкції, деталі та інші частини, з яких складається обладнання.

В даному випадку договір застави містить лише посилання на інший правочин, що укладений між заставодавцем та третьою особою - фірмою N.V. Desmet Ballestra Group S.А., яка не є стороною кредитних або заставних відносин, тобто в самому змісті договору застави чи будь-яких його складових частинах (додатках, доповненнях тощо) не визначено опис предмета обтяження, який дозволяє ідентифікувати рухоме майно.

Станом на день розгляду даної заяви в суді першої інстанції, сторонами договору не внесено зміни до договору застави обладнання щодо ідентифікації предмету застави в достатньому обсязі, тобто не досягнуто згоди щодо предмету застави. Не надано відповідних доказів і суду апеляційної інстанції.

Крім того, як зазначив ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Кізленко В.А. у своїх поясненнях, за наслідками інвентаризації, проведеної спільно із боржником у липні 2016 року під час процедури розпорядження майном, ним не було виявлено обладнання, яке можна б було ідентифікувати як предмет застави за спірним договором застави. При цьому, на балансі ПрАТ „Креатив" не обліковується відповідне обладнання, яке можна було б ідентифікувати як предмет застави.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі, що обладнання, визначене спірним договором, може надаватися за родовими ознаками, тобто в загальній формі, з посиланням на вид заставленого майна, судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Разом з тим, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Як вбачається з умов контракту Контракту №.DBRU 10.12.10 від 22.02.2011 року укладеного між Заставодавцем та фірмою N.V. Desmet Ballestra Group S.A., предметом контракту є поставка комплекту енергозберігаючого обладнання Десмет Баллестра для екстракції і виробництва олії з насіння олійних структур продуктивністю 1700 т/добу по насінню соняшнику та 1200 т/добу по насінню ріпаку. Все обладнання, що поставляється продавцем, має відповідати стандартам європейської якості, повністю новим і без пошкоджень, відповідати проектно-технічній документації, а також нормам і вимогам українських державних органів технічного контролю, і відповідати своєму призначенню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний предмет контракту поставки, який було покладено в основу предмету застави відповідно до спірного договору застави, є високотехнологічним виробничим обладнанням, яке є незамінною річчю, тобто не належить до речей, визначених родовими ознаками, відтак потребувало опису предмета застави виключно за індивідуальними ознаками.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідний договір застави обладнання укладено всупереч вимогам статті 584 ЦК України, статті 12 Закону України „Про заставу" та статті 7 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" з огляду на недосконалість ідентифікації предмета застави, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним. (Правова позиція викладена у Постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №904/10957/16).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачам-1 подано суду заяву про застосування насідків спливу позовної давності, що на його думку є підставою для відмови у позові.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що „позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі „Відкрите акціонерне товариство „Нафтова компанія „Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі „Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною сьомою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Водночас, Законом про банкрутство спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.01.2016 року у справі №922/5094/14).

Статтею 266 ЦК України унормовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів „довідався„ та „міг довідатися„, що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, позивач (уповноважена законом особа) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого суб'єктивного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач став кредитором у справі №910/9131/16 про банкрутство ПрАТ „Креатив" 14.06.2017 року, відповідно до ухвали попереднього засідання Господарського суду міста Києва.

При цьому, вказаною ж ухвалою внесено окремо до реєстру вимог кредиторів вимоги відповідача-2, які забезпечені заставою майна боржника на підставі спірного договору застави, а відтак вказані обставини свідчать про об'єктивну неможливість позивача бути обізнаним про порушення свого суб'єктивного права до моменту винесення відповідної ухвали попереднього засідання Господарського суду міста Києва, тобто до 14.06.2017 року.

Водночас, СТОВ „Мир" звернувся з даним позовом до суду 12.02.2018 рок згідно відмітки відділення поштового зв'язку на конверті, тобто в межах трьохрічного строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України, а відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав стверджувати про пропуск позивачем строку позовної давності.

У задоволенні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача-1 подати заяву реєстратору про припинення обтяження і виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису №12382474 судом першої інстанції також правомірно відмовлено, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення права позивача в цій частині, при цьому судом також не встановлено, що вказана вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним оспорюваного правочину.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у даній справі є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу УніКредит Банк АГ на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у справі № 910/9131/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2018 року у справі № 910/9131/16 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 27.09.2018 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді В.О. Пантелієнко

А.А. Верховець