РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 01 жовтня 2018 року                                                                                     справа № 823/2122/18

                                                                                                     м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Баклаженко Н.В.,

позивача – ОСОБА_1 (особисто),

представника позивача – ОСОБА_2 (за довіреністю),

відповідача – ОСОБА_3 (особисто),

представника третіх осіб – ОСОБА_4 (за довіреністю),

представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 (за довіреністю),

розглянувши по суті в порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_5 та ОСОБА_7, про визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (вул. Г.Сагайдачного, 8, м. Черкаси, 18001, далі – позивач) з позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкського району ОСОБА_3 (вул. 30 років Перемоги, с. Будище, Черкаський р-н, 19620, далі – відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (вул. Г.Сагайдачного, 8, м. Черкаси, 18001, далі – треті особи), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 38475266 від 01.12.2017.

Ухвалою від 01.08.2018 прийнято позов до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 13.09.2018 закрито підготовче провадження і призначено судовий розгляд справи по суті.

Позов мотивовано тим, що спірне рішення є протиправним, оскільки під час його прийняття відповідач використав документ, який не передбачений вимогами чинного законодавства, а саме: розрахунок часток власності, здійснений приватною компанією. Вказане призвело до порушення права позивача на частку належного їй майна, оскільки спірним рішенням відповідач фактично зареєстрував право власності третіх осіб на частку у вищевказаному будинку у розмірі більшому, ніж вони фактично мають.

Позивач та її представник в судовому засіданні адміністративний позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити з підстав, зазначених вище.

Відповідач та представники третіх осіб у судовому засіданні позов не визнали, надали до суду письмові відзиви на позов, в яких зазначили, що для реєстрації права власності третіх осіб на частину вищевказаного домоволодіння третіми особами було подано усі необхідні документи, передбачені вимогами чинного законодавства України, а саме: технічний паспорт; свідоцтво про право власності; договір дарування; розрахунок часток. Тому, просили відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив таке.

Суд встановив, що 29.11.2018 ОСОБА_5 та ОСОБА_7 звернулись із заявою про державну реєстрацію права власності на будинок по вул. Г.Сагайдачного, 8 в м.Черкаси.

До заяви додано: свідоцтво про право власності від 17.05.1973; договір дарування частини житлового будинку; розрахунок ідеальних часток зазначеного будинку, розроблений ПП «Будівельна фірма «Макаренко та партнери»; технічний паспорт.

На підставі вказаних документів відповідачем прийнято рішення від 01.12.2017 №38475266 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано за:

- ОСОБА_5 46/100 права власності на будинок по вул. Г.Сагайдачного, 8 в м.Черкаси;

- ОСОБА_7 24/100 права власності на будинок по вул. Г.Сагайдачного, 8 в м.Черкаси.

Надаючи оцінку спірному рішенню в контексті позовних вимог, суд врахував таке.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-ІV (далі – Закон №1952) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону №1952 підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Державна реєстрація прав відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1952 проводиться в такому порядку: формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Згідно з ч.4 ст.18 Закону №1952 державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Ч.1 ст.27 Закону №1952 встановлено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

На підставі ч.3 ст.10 Закону №1952 Державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, Державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.

З аналізу наведених норм вбачається обов’язок Державного реєстратора під час приймання документів для реєстрації права власності на нерухоме майно перевірити наявність визначених ч.1 ст.27 Закону №1952 документів, що підтверджують право власності особи на таке майно.

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявних у матеріалах справи вбачається, що підставою виникнення права власності ОСОБА_5 на 46/100 частини будинку по вул. Г.Сагайдачного, 8 в м.Черкаси є розрахунок часток, виданий 21.11.2017 ПП «Будівельна фірма «Макаренко та партнери» та свідоцтво про право власності від 30.08.1973.

При цьому, із вказаного свідоцтва не вбачається право власності ОСОБА_5 саме на 46/100 частини вищевказаного будинку, а згаданий розрахунок відповідно до вимог ст.27 Закону №1952 не є підтвердженням права власності, оскільки не є офіційним документом, виданим уповноваженим органом.

Крім того, з поданого ОСОБА_5 державному реєстратору договору дарування частини житлового будинку від 19.08.1997 вбачається, що ОСОБА_8 подарував ОСОБА_5 13/50 частини будинку по вул. Г.Сагайдачного, 8 в м.Черкаси, а не 46/100, на які зареєстровано право власності спірним рішенням.

Суд також врахував, що ОСОБА_9 не подала жодного належного доказу, що підтверджує право власності на 24/100 вищезазначеного будинку, а згаданий розрахунок часток, як встановлено вище, не є належним доказом.

Отже, відповідач не довів, що реєструючи право власності ОСОБА_5 на 46/100, а ОСОБА_9 на 24/100 вказаного будинку, переконався про наявність належних документів, що підтверджують таке право власності.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачці та її доньці ОСОБА_10 на праві спадкування від ОСОБА_11 належить по 1/4 вищезазначеного будинку, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право на спадщину. При цьому, у судовому засіданні відповідач повідомив, що зареєстровані спірним рішенням за третіми особами частки унеможливлюють отримання у власність позивачці та її доньці ОСОБА_10 належні їм частки будинку.

Відповідно до п.3-4 ч.1 ст.24 Закону №1952 у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Ч.2 ст.24 Закону №1952 встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Тому, суд дійшов висновку, що державний реєстратор, що є суб'єктом владних повноважень, не надав жодного доказу в обґрунтування правомірності прийнятого оскаржуваного рішення всупереч вимог суду та не довів, що виконав вищевказані норми Закону №1952.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин та викладених норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а судовий збір – стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача на підставі ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та обтяжень від 01.12.2017 індексний номер 38475266.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Будищенської сільської ради Черкаського району на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                                                                                        В.А. Гайдаш

Рішення суду складене у повному обсязі 11.10.2018.