Копія
СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 грудня 2009 р. Справа № 2а-5293/09/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соколова В.М.,
суддів - Гелети С.М., Прилипчука О.А.,
за участю секретаря судового засідання-Михайленко О.В.,
представника відповідача - Клімашевської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови незаконною ,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2.)звернувся до суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту –відповідач, Департамент ДВС), в якому просив визнати незаконною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС про закінчення виконавчого провадження №6530869 від 12.08.2009 року з приводу примусового виконання виконавчого листа №2а-405/2007 про зобов’язання Державного казначейства України перерахувати 1 770,00грн. Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для виплати ОСОБА_2.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Департамент ДВС, при здійсненні виконавчого провадження №6530869 з приводу примусового виконання виконавчого листа №2а-405/2007, та винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження діяв всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому оскаржувана постанова є незаконною.
Відповідач позовні вимоги не визнав, дії державного виконавця, вчинені при винесенні постанови про закінчення виконавчого документа, вважав такими, що відповідають приписам Закону України «Про виконавче провадження», вимоги позивача вважав необґрунтованими.
В судове засідання позивач не з’явився, справу просив розглядати в його відсутність (а.с.3).
Представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, вважав, що при винесенні оскаржуваної постанови головний державний виконавець діяв у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у задоволенні позову просив відмовити.
Заслухавши повноважного представника відповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що в провадженні відділу Департаменту ДВС на виконанні перебував виконавчий лист №2а-405/2007, виданий 23.01.2008 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про зобов’язання, в тому числі, Державного казначейства України перерахувати 1 770,00грн. – суму недоплаченої щорічної разової допомоги за 2007 рік, як учаснику бойових дій, Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для виплати ОСОБА_2 (виконавче провадження №6530869).
12.08.2008 року відповідачем, з посиланням на п.11 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №6530869 (а.с.6), яку державний виконавець мотивував відсутністю цільових коштів, призначених для виплати заборгованості за рішенням суду. Зважаючи на норми Бюджетного кодексу України, та на лист Державного казначейства України, відповідач дійшов висновку про неможливість боржників з поважних причин виконати рішення суду у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом, а тому, посилаючись на ст.ст.37,87 Закону України «Про виконавче провадження», прийняв рішення про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає обов’язок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Відповідач під час винесенні спірної постанови посилався на п.11 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавче провадження підлягає закінченню, в тому числі, у випадку повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону. Остання норма, в свою чергу, зазначає, що, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, копії листа Державного казначейства України від 30.06.2009року за №18-13-04/4105-10834 (а.с.18-19), надісланого на запит відповідача при вжитті заходів по виконанню рішення суду, в тому числі №2а-405/2007, головним розпорядником коштів для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є Міністерство праці та соціальної політики України. При цьому на підставі розподілів відкритих асигнувань, наданих Міністерству праці та соціальної політики України в 2009 році, за цією програмою, Держказначейством України було спрямовано асигнувань на 100 відсотків річних планових призначень. На підставі цього, відповідачем було зроблено висновок про неможливість виконання рішення без участі боржника, у зв’язку з чим, посилаючись на п.11 ч.1 ст. 37 зазначеного Закону, повернув виконавчий документ стягувачеві, закінчивши виконавче провадження (а.с.6).
З даним висновком відповідача, колегія суддів не погоджується та вважає його необґрунтованим.
Стаття 7 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі по тексту –Конвенція), є частиною національного законодавства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Варто зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
В рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги засновані на принципі юридичної визначеності. Даний принцип, як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office, рішення від 04.12.1974р.) означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це виплата щорічної разової грошової допомоги, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, закінчуючи виконавче провадження з причин відсутності грошових коштів у боржника, що є державним органом, державний виконавець порушив права стягувача, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виходячи з чого колегія суддів вважає, що спірна постанова не може бути такою, що відповідає вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, у зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст. 94 КАС України, колегія судів вважає за необхідне судові витрати віднести на рахунок Держави.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови незаконною –задовольнити.
Визнати незаконною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12.08.2009року про закінчення виконавчого провадження №6530869 з приводу примусового виконання виконавчого листа №2а-405 виданого 23.01.2008 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області про зобов’язання Державного казначейства України перерахувати 1 770,00грн. Конотопському міському управлінню праці та соціального захисту населення для виплати ОСОБА_2.
Судові витрати віднести за рахунок Держави .
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя (підпис) В.М. Соколов
Судді (підпис) С.М. Гелета
(підпис) О.А. Прилипчук
З оригіналом згідно
Суддя В.М. Соколов