УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2008 року     м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого     Сегеди С.М.,

суддів:     Виноградової Л.Є., Кононенко Н.А.,

при секретарі     Шкрабак В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2008 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Нерубаської сільської ради Біляївського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування,

встановила:

26 червня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув його дядько ОСОБА_2, який був рідним братом його батька, який також помер ІНФОРМАЦІЯ_2. На підтвердження цього він надав копії свідоцтв про смерть. Його дядько на день смерті одружений не був, інших родичів, крім нього (рідного племінника), також не було. Заповіт його дядько не залишив.

Позивач зазначив, що за життя дядька між ними склалися добрі родинні відносини, мешкали на одній вулиці через три будинки один від одного, а тому позивач перейшов жити до дядька, за яким доглядав за остіннім, мешкаючи однією сім'єю. З цих підстав позивач ОСОБА_1 вважає, що після смерті дядька фактично прийняв спадщину. Однак на його звернення до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено.

Посилаючись на зазначені обставини позивач просив визнати за ним право власності на житловий будинок за АДРЕСА_1.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 06 червня 2008 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та було надано позивачу строк до 17 червня 2008 року для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2008 року позовну заяву ОСОБА_1 було визнано неподаною та повернуто позивачеві.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеної ухвали суду та ухвалення нової про відкриття провадження у. справі, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Головуючий у 1-й інстанції. Трушина O.І.     Справа № 22ц-3483/2008 р

Доповідач: Сегеда С.М.     Категорія: ЦПК: 37

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що копія ухвали суду від 06 червня 2008 року про усунення недоліків позивачеві була відправлена 10 червня 2008 року. Даних про дату отримання позивачем копії зазначеної ухвали матеріали справи не містять, а тому доводи позивача про отримання ним ухвали суду 17 червня 2008 року не спростовані.

Згідно ч.1 ст. 121 ЦПК України у разі якщо суддя встановить, що позовну заяву подану без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Зі змісту даної норми слідує, що наданий строк повинен бути достатнім для того, щоб позивач мав час для усунення недоліків, враховуючи час на відправлення поштової кореспонденції і її доставки до адресату.

Таким чином, позивач з об'єктивних причин не мав можливості усунути недоліки позовної заяви в строк до 17 червня 2008 року, а тому ухвала суду від 18 червня 2008 року про повернення позовної заяви є незаконною і підлягає скасуванню.

Стосовно доводів позивача про незаконність ухвали суду від 06 червня 2008 року про усунення недоліків позовної заяви, то судова колегія вважає ці доводи частково необгрунтованими і не відповідаючим вимогам чинного законодавства.

Так, суд обгрунтовано зобов'язав позивача надати суду правовстановлюючий документ на спірний будинок на ім'я спадкодавця, оскільки у разі відсутності такого документу, у позивача відсутні підстави для звернення до суду з вимогами про визнання права власності на будинок без встановлення факту приналежності спірного будинку за життя спадкодавцеві.

Також є обгрунтованими вимоги суду про надання позивачем інформації державного нотаріуса про неможливість видати на ім'я позивача свідоцтва про право на спадщину.

У відповідності з ч.2 та ч. 3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року № Про судову практику у справах про спадкування" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Посилання апелянта на п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" в тій частині, що суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, в даному випадку є безпідставними, оскільки право позивача на звернення до суду про визнання права на спадкове майно виникає у разі, якщо з тих чи інших підстав державний нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Також є безпідставним посилання апелянта на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", оскільки зазначена Постанова втратила чинність, згідно п. 30 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року.

Що стосується вимог суду про надання позивачем технічного паспорту на спадковий будинок, витягу з реєстру прав власності, не зазначення ціни позову, не надання доказів родинних відносин між позивачем і спадкодавцем, то ці вимоги також є слушними, однак зазначені докази можуть бути витребувані судом за окремою заявою позивала в порядку забезпечення доказів при проведенні попереднього судового засідання, про що позивач зазначив у позовній заяві.

Відсутність доказів, на які позивач посилається як на підставу своїх позовних вимог, є мотивом для відмови в задоволенні позову, а не для повернення позову позивачеві.

З цих підстав посилання позивача на п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 21.12.1990 року "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" є обгрунтованими.

З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне ухвалу суду про повернення позивачеві позовної заяви скасувати як незаконну і передати питання про надання позивачеві достатнього строку для усунення недоліків позовної заяви на новий розгляд до Біляївського районного суду Одеської області, враховуючи рекомендації, викладені в цій ухвалі.

Керуючись п.4 ч.2 ст. 307, п.3 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 18 червня 2008 року про повернення позовної заяви скасувати.

Передати питання про надання позивачеві достатнього строку для усунення недоліків позовної заяви на новий розгляд до Біляївського районного суду Одеської області.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.