Справа № 22ц-2133/09 Головуючий суду першої інстанції – Димитров В.І.
Категорія 6 Суддя доповідач апеляційного суду – Шаманська Н.О. .
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 жовтня 2009 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого – Данилової О.О.,
суддів – Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
при секретарі – Дудник Ю.П.,
за участю прокурора – Коробченко Д. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
прокурора Ленінського району м. Миколаєва в інтересах Миколаївської міської ради
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2007 р., ухваленого за позовом
ОСОБА_2
до
адміністрації Ленінського району м. Миколаєва
про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,
в с т а н о в и л а:
В лютому 2007 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до адміністрації Ленінського району м. Миколаєва про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Позивачка зазначала, що вона є власницею житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 Для поліпшення своїх житлових умов, позивачка самочинно побудувала сіни літ. „а№-1”, розміром 2.86 х 6,90, загальною площею 17,2 кв.м., житлову прибудову літ. „А№-2”, розміром 8,58 х 9,16 кв.м., загальною площею 115,9 кв.м., житловою площею 61,5 кв.м., гараж-спортзал-сауну літ. „Н-2”, розміром 6,05 х 0,86 кв.м., літню кухню-котельну літ. „О-1”, розміром 3,15 х 3,84 + 4,81 х 2,39 кв.м., навіс літ. „П-1”, розміром 7,53 х 4,50 кв.м.
Посилаючись на те, що вона має погодження відповідних органів, а відповідач відмовляється зареєструвати за нею право власності, позивачка просила визнати за нею право власності на зазначені споруди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2007 р. позов задоволено.
В апеляційній скарзі прокурор Ленінського району м. Миколаєва просив скасувати рішення суду, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що справа розглянута судом без участі відповідного органу самоврядування та без з’ясування обставин і фактів, які можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню на підставі наступного.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що ним належним чином з’ясовано обставини, що стосуються визначення суб’єктного складу спірних правовідносин та виконано вимоги закону щодо встановлення обставин, наявність яких є підставою для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Однак з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов до них внаслідок неналежного дослідження всіх обставин справи та неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка є власницею 73/100 часток житлового будинку з господарськими і побутовими спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1 Для поліпшення своїх житлових умов, позивачка самочинно побудувала сіни літ. „а№-1”, розміром 2.86 х 6,90, загальною площею 17,2 кв.м., житлову прибудову літ. „А№-2”, розміром 8,58 х 9,16 кв.м., загальною площею 115,9 кв.м., житловою площею 61,5 кв.м., гараж-спортзал-саун у літ. „Н-2”, розміром 6,05 х 0,86 кв.м., літню кухню-котельну літ. „О-1”, розміром 3,15 х 3,84 + 4,81 х 2,39 кв.м., навіс літ. „П-1”, розміром 7,53 х 4,50 кв.м.
Відповідно до положень частин 3, 5 ст. 376 ЦК України, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а також на вимогу власника земельної ділянки на якій самочинно збудоване нерухоме майно, якщо це не порушує права інших осіб.
Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про наявність у користуванні або у власності позивачки на законних підставах земельної ділянки, на якій розташовані спірні об’єкти.
До того ж, в матеріалах справи відсутній план земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво із відображенням сусідніх земельних ділянок, що унеможливлює з’ясування судом питання щодо відсутності факту порушення прав усіх суміжних землекористувачів, чи власників земельних ділянок.
Крім того, згідно ст. 12 Закону України „Про планування і забудову територій” (далі – Закон) передбачено, що вирішення питання вибору, вилучення (викупу) земельних ділянок, надання дозволу на будівництво об’єктів містобудування, вирішення питання щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкцій, реставрацій, капітального ремонту об’єктів містобудування та упорядкування територій віднесені до компетенції міської ради.
Разом з цим, ухвалюючи рішення у справі за позовом до адміністрації Ленінського району м. Миколаєва про визнання права власності на самочинне будівництво, суд не звернув уваги на викладені положення Закону та не врахував, що належним відповідачем у справі про самочинне будівництво є міська рада, а не адміністрація Ленінського району м. Миколаєва.
Таким чином, суд вирішив питання про права та обов’язки Миколаївської міської ради, яка не брала участі у розгляді справи. Тому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, рішення підлягає скасуванню з направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати наведене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного з’ясування дійсних обставин справи, вирішити питання про залучення до участі у справі Миколаївської міської ради та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 311 , 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу прокурора Ленінського району м. Миколаєва в інтересах Миколаївської міської ради задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2007 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду , в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: