662/1141/18

2/662/455/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2018 року                                                Новотроїцький районний суд

                                       Херсонської області

в складі головуючого судді Тимченко О. В.

секретар судового засідання Овсяннікова Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Новотроїцке Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства районний центр культури та дозвілля про стягнення заробітної плати за роботу у надурочний час 112186 гривень,-

ВСТАНОВИВ:

Означений позивач звернувся з вказаним позовом у суд до наведеного відповідача. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав і пояснив,що з 30 листопада 2010 до 31.12.2017 року працював на посаді охоронника в Новотроїцькому центрі культури та дозвілля . На протязі з 2010 року працював по графіку, та знаходився на чергуванні 24 години., після чого відпочивав 48 годин. Однак, згідно колективного договору тривалість робочого часу становить 40 годин на тиждень. Доказами того,що він працював за означеним графіком є покази свідків, функціонування магазину «Сімпорт» та інше. За його підрахунками на протязі цих років систематично працював в понадурочний час, але оплату за це не отримував. Таким чином згідно наданих розрахунків оплата понадурочної праці за цей період становить 122186 гривень. Добровільно сума не виплачена. Просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Аналогічну позицію зайняла представник позивача ОСОБА_2.

Відповідач комунальне підприємство Районний центр культури та дозвілля в особі директора ОСОБА_3 позов не визнав і пояснив,що заробітну плату працівникам РЦКД нараховувала та виплачувала централізована бухгалтерія з обслуговування установ культури. Рішенням Новотроїцької районної Ради №358 від 23.12.2016 року було припинено дану юридичну особу та такі обов»язки виникли у установи,що він очолює з 01.01.2017 року, тому за позовними вимогами за час до 2017 року, очолювана на ним установа не є належним відповідачем.

Як вбачається з табелю робочого часу охоронника ОСОБА_2 він працював 40 годин на тиждень та мав 2 вихідних дня. З 30.12.2011 року було внесено зміни до штатного розкладу, перейменовано посади чергових на сторожів та встановлено доплату за роботу у нічний час в розмірі 35 відсотків. Наказів про застосування надурочних робіт не видавалося. Графік чергування сторожі виконували на свій розсуд та чергували за домовленістю між собою, тому що було незручно вираховувати конкретні часи роботи. Від 03.01.2017 року було видано наказ про доплату сторожам за роботу в нічний час та визначено час для відпочинку з 13-00 години до 17-00 години. Розрахунок надурочних робіт,що надав ОСОБА_2, не відповідає дійсності,тому що в разі якщо працівник без наказу керівництва про проведення надурочних робіт продовжує роботу після закінчення робочого дня/зміни/ ,то підстав для визнання цього надурочними роботами для проведення оплати понадурочних робіт немає.

Аналогічну позицію висловила представник відповідача ОСОБА_4

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що їй відомо що в будинку культури охоронники працювали одну добу повністю та дві доби відпочивали. Згідно колективного договору повинні були працювали 40 годин на тиждень, але питання про оплату за надурочну роботу ніхто не піднімав. За якими наказами був встановлений такий графік роботи їй невідомо.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив,що в будинку культури працювала цілодобово охорона. Йому це відомо тому,що він привозив товар у магазин і інколи його вивантажували до пізньої ночі, також бачив сторожів в суботній день, за неділю не відомо, так як у нього вихідний. Однак чому такий графік роботи та чи примушувала адміністрація будинку культури так працювати охоронників йому не відомо.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків,дослідивши письмові докази, слід прийти до наступних висновків.

Предметом спору є вимога про оплату праці у надурочний час.

Статтею 43 Конституції України встановлено право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У відповідності до положення ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод: колективних договорів; трудових договорів.

Відповідно до ст. 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

Згідно до ст. 32 Закону України «Про оплату праці» трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно із законодавством про трудові спори.

Статтею 233 КЗпП України для працівників встановлено загальний тримісячний строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої зазначеної статті у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В абзаці 5 пункту 2.3. постанови від 22.01.2014 року у справі N 6-159цс13 Конституційний Суд України зазначив, що при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 Кодексу підлягає застосуванню у випадках пред»явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не повязане з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Тобто, право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком поширюється не лише на нараховану, але не виплачену заробітну плату, а й на заробітну плату, виплату та нарахування якої роботодавцем чи уповноваженим ним органом не було проведено або проведено її нарахування з порушенням норм діючого законодавства в сфері оплати прац

Виниклі правові відносини є трудовими та регулюються нормами ст.ст.24.50,94,106 КЗпроП/ далі кодекс/, відповідно до яких трудовий договір між працівником та адміністрацією укладається в письмовій формі. Відповідно до вимог ст.50 кодексу тривалість робочого часу становить 40 годин на тиждень. Згідно з вимогами ст.ст.65,106 кодексу залучення працівника до роботи у понадурочний час, як виняток, допускається за погодженням з профспілковою організацією але не більше ніж чотири години протягом двох днів підряд та 120 годин на рік. При цьому оплата праці повинна здійснюватися у подвійному розмірі та не допускається компенсацією відгулу, та працівники повинні були бути повідомлені по такі умови праці не пізніше ніж за добу до її початку.

Як передбачено вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести суду ті обставини на які вона посилається як на підставу тих вимог чи заперечень.

Позивач ОСОБА_1 заявив суду,що працюючи охоронником в центрі культури та дозвілля на протязі з 2010 по 2018 рік систематично виконував свої обов»язки понадурочно, тому що щотижнева норма його робочого часу перевищувала встановлені колективним договором та кодексом 40 годинну норму і оплата його праці в розмірі 122186 гривнів заборгована , тому він звернувся до суду за захистом свого порушеного трудового права.

Разом з тим, на думку суду, позивач не довів належними, допустимими доказами що адміністрація установи, де він працював, примушувала його до виконання роботи понаднормово .

Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, та не спростував належними,допустимими доказами ,що працювати за графіком одна доба через дві,його примусила адміністрація.

Як вбачається з табелів робочого часу час роботи ОСОБА_1В./ а.с.44-57/ становив 8 годин на добу та 2 вихідних на тиждень. Таким чином допустимих, належних доказів того,що робочий час позивача тривав більше суду не надано.

Покази свідків в цій частині не являються доказом того, що адміністрація установи встановила такий графік роботи сторожів, оскільки свідки пояснили, що їм невідомо, чому такий графік роботи був у охоронників та відповідно до вимог законодавства та правил бухгалтерського обліку нарахування заробітної плати на підставі показів свідків не допускається.

Підвищена оплата надурочної праці застосовується незалежно від того, чи додержане адміністрацією установи законодавство,яке визначає підстави і порядок застосування надурочних робіт:залучення до надурочної роботи при відсутності встановлених законодавством підстав для цього, недодержання дозволу профкому на проведення надурочної роботи не позбавляють працівника права на підвищену оплату надурочної роботи. Але право на підвищену оплату виникає лише у разі,якщо працівник ЗАЛУЧАВСЯ /цей термін застосовує ст.63 Кодексу/ адміністрацією до надурочної роботи. Якщо ж працівник добровільно продовжує роботу після закінчення робочого дня/зміни/ підстав для підвищеної оплати праці не має.

Суд приходить до висновку,що не доведено, що позивач ОСОБА_1 не мав можливості припинити роботу після закінчення його зміни та вийти на роботу у відповідності до сорокагодинної норми робочого тижня. Тривалість такого графіку роботи /на протязі 7 років/ переконують суд у тому, що підстав для цього не було.

За таких встановлених обставин слід в задоволенні позовних вимог відмовити.

Судові витрати слід віднести за рахунок держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за законом.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265,268 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Херсонського апеляційного суду безпосередньо в строк 30 днів.

Суддя Тимченко О.В.