Справа № 1540/3624/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2018 року м.Одеса

У залі судових засідань №29

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Савулій В.О.

Розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВЕКАСТРОЙ" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018р. №0006591401, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАВЕКАСТРОЙ" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 19.02.2018р. №0006591401, посилаючись на відсутність з боку ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» встановлених ГУ ДФС в Одеській області в Акті перевірки №1638/15-32-14-01/38721674 від 15.11.2017р., порушень податкового законодавства, оскільки при формуванні податкового кредиту в межах перевіряємого періоду, Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України, та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ, сплачені у ціні послуг, отриманих у межах відповідних фінансово-господарських правовідносин з контрагентами: ТОВ «СТАРБУД 2016», ТОВ «СТЕН НИК», ТОВ «МИГАРОН», ТОВ «СТАЙЛЕР СНОУ», ТОВ «ЛОТИАНА», ТОВ «БУД-ГУД», ТОВ «ОСТ ПЛЮС», котрими на виконання умов Договорів, у повному обсязі надано послуги, що, серед іншого, підтверджується податковими накладними, виписаними та оформленими контрагентами позивача з урахуванням вимог Податкового кодексу України. Також, на думку позивача, складені в межах фінансово-господарських правовідносин з контрагентами, документи не містять жодних розбіжностей, з них можливо встановити зміст господарських операцій, прослідкувати рух активів, зміни в капіталі Товариства позивача, та отримання реального результату в процесі здійснення господарської діяльності. Усі вищезазначені документи надавалися контролюючому органі під час проведення перевірки. Отже, надані документи не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення, оскільки первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» податкового кредиту. Отримані товари та послуги були оплачені ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» у повному обсязі. Між тим, наявні документи не містять жодних доказів наявності між ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. До того ж, позивач стверджує, що отримані послуги та товари від контрагентів Товариством позивача використано у власній господарській діяльності, а тому відповідні фінансово-господарські операції спричинили зміни в структурі активів ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» та його контрагентів. Крім того, позивач наголошує, що висновки Акта перевірки №1638/15-32-14-01/38721674 від 15.11.2017р. ґрунтуються виключно на ймовірному обриві ланцюга придбання та продажу по номенклатурі у контрагентів позивача товарів/послуг. Також, позивач наголошує, що Акт перевірки №1638/15-32-14-01/38721674 від 15.11.2017р. не містить жодних відомостей про наявність рішень судів відносно контрагентів Товариства, щодо фіктивності правочинів, як і не вказано на наявність вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ», або посадових осіб його контрагентів щодо їх протиправної діяльності з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області, з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 16.08.2018р. вхід.№23915/18), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018р. №0006591401, оскільки ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» занижено податок на додану вартість, внаслідок чого порушено вимоги п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України. Зокрема, відповідач наголошує, що відповідно до отриманої податкової інформації контрагенти позивача здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито загальне позовне провадження у справі №1540/3624/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВЕКАСТРОЙ" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018р. №0006591401.

Ухвалою суду від 04.09.2018р., з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті.

Враховуючи наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом ухвалено рішення щодо розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, у період з 26.10.2017р. по 08.11.2017р. на підставі направлень, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за IV квартал 2017року, на підставі Наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 10.10.2017року №4945, фахівцями Головного управління ДФС в Одеській області проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р., валютного законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р., з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р.

За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складено Акт №1638/15-32-14-01/38721674 від 15.11.2017р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р., валютного - за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р., єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014р. по 30.06.2017р.», у висновках якого наголошено, що ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» занижено податок на додану вартість, внаслідок чого порушено вимоги п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі складеного Акта перевірки №1638/15-32-14-01/38721674 від 15.11.2017р. Головним управлінням ДФС в Одеській області 19.02.2018р. винесено податкове повідомлення-рішення №0006591401.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням від 19.02.2018р. №0006591401, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання його протиправним, та скасування.

Так, на думку суду, оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 19.02.2018р. №0006591401, винесено контролюючим органом неправомірно, безпідставно, та у порушення положень чинного податкового законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАРБУД 2016» (Виконавець) укладено Договір про надання послуг №0108/ОП від 01.08.2016р., згідно з п.п.1.1, 1.2 якого за дорученням Замовника Виконавець приймає на себе зобов'язання за плату і за рахунок Замовника організувати комплекс послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів для Замовника по території України. Послуги надаються Викнавцем на підставі заявок Замовника.

Судом також з'ясовано, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МИГАРОН» (Підрядник) укладено Договір на надання послуг спеціалізованої автотехніки та транспортних засобів №18 від 01.06.2016р., за умовами якого Підрядник бере на себе зобов'язання надати послуги спецавтотехніки та транспортних засобів Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

01.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МИГАРОН» (Підрядник) укладено Договір на оренду спеціалізованої автотехніки та надання послуг транспортних засобів №18/1, відповідно до п.1.1 якого Підрядник бере на себе зобов'язання надати в оренду спецавтотехніку та надати послуги транспортних засобів Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЙЛОР-СНОУ» (Підрядник) укладено Договір на надання послуг спеціалізованої автотехніки та транспортних засобів №20 від 01.05.2016р., за умовами якого Підрядник бере на себе зобов'язання надати послуги спецавтотехніки та транспортних засобів Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАЙЛОР-СНОУ» (Первісний кредитор), Приватним підприємством «МИГАРОН» (Новий кредитор), та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги (договір цесії) №1-06/2016, згідно з п.п.1.1, 1.2 якого Первісний кредитор перадає, а Новий кредитор набуває право вимоги відповідно до умов цього договору. В свою чергу, Новий кредитор зобов'язується компенсувати вартість грошових витрат Первісного кредитора, які складаються з передачі права вимоги та втрати права вимоги. За цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

Судом з'ясовано, що 01.04.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДАКС ЛТД» (ТОВ ЛОТИАНА) (Постачальник) укладено Договір поставки №36/1, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця будівельні матеріали, а Покупець зобов'язується оплатити товар на умовах даного договору. Покупець купує даний товар з метою здійснення господарської діляності. Якість товару відповідає ДСТУ Б В.2.7-119-2003.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД-ГУД» (Підрядник) укладено Договір на надання послуг спеціалізованої автотехніки та транспортних засобів №01-08/2016 від 01.08.2016р., за умовами якого Підрядник бере на себе зобов'язання надати послуги спецавтотехніки та транспортних засобів Замовнику, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Також, 14.07.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БУД-ГУД» (Покупець) укладено Договір поставки №14-07/2016, відповідно до п.п.1.1-1.3 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця будівельні матеріали, а Покупець зобов'язується оплатити товар на умовах даного договору. Покупець купує даний товар з метою здійснення господарської діляності. Якість товару відповідає ДСТУ Б В.2.7-119-2003.

01.04.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТЕН НИК» укладено Договір поставки №36, відповідно до п.п.1.1-1.3 якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця будівельні матеріали, а Покупець зобов'язується оплатити товар на умовах даного договору. Покупець купує даний товар з метою здійснення господарської діляності. Якість товару відповідає ДСТУ Б В.2.7-119-2003.

Судом встановлено, що 01.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТЕН НИК» (Первісний кредитор), Приватним підприємством «ВИГАН» (Новий кредитор), та Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги (Договір цесії) №1-6-16, згідно з п.п.1.1, 1.2 якого Первісний кредитор перадає, а Новий кредитор набуває право вимоги відповідно до умов цього договору. В свою чергу, Новий кредитор зобов'язується компенсувати вартість грошових витрат Первісного кредитора, які складаються з передачі права вимоги та втрати права вимоги. За цим договором Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

14.09.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСТ ПЛЮС» (Постачальник) укладено Договір №14/09/16, за умовами якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця будівельні матеріали, а Покупець - оплатити товар.

Судом з»ясовано, що 06.09.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСТ ПЛЮС» (Підрядник) укладено Договір №06/09/16, за умовами якого Підрядник бере на себе зобов'язання надати послуги спецавтотехніки та транспортних засобів замовнику, а останній зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є реальність господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту. Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичне надання послуг та їх отримання іншою стороною.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у справі документів, а саме: договірних цін, заявок, товарно-транспотрних накладних, змінних рапортів, оборотно зальдових відомостей по рахунку 361, банківських виписок, податкових наклданих, видаткових накладних, прибуткових накладних, актів про надання послуг, останні складено з дотриманням законодавчо передбачених вимог, містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи засвідчені печатками відповідних підприємств, тобто повністю відповідають вимогам п.п.201.1, 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, та відповідно підтверджують фактичне виконання фінансово-господарських операцій, а відтак у розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального, та фактичного виконання робіт (надання послуг).

Також, судом з'ясовано, що відповідні суми ПДВ за складеними контрагентами позивача, та наданими позивачем до суду податковими накладними, були включені ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» до складу податкового кредиту за відповідні періоди.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Так, у даному випадку датою виникнення у позивача права на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту, є, зокрема, дата отримання позивачем виписаних контрагентами позивача податкових накладних.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб'єкта господарювання виникає у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (робіт, послуг), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару (робіт, послуг) та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, судом з'ясовано, що включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість повністю підтверджена, серед іншого, наявними у матеріалах справи податковими накладними, складеними контрагентами позивача, з дотриманням вимог пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Будь-яких доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача, на момент видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» податкових накладних, не були зареєстровані у законодавчо визначеному порядку платниками податку на додану вартість, та не сплачували у встановленому законом порядку відповідні суми податку до бюджету, податковим органом, суду не надано.

Також, суд вважає за доцільне зауважити, що доводи податкового органу щодо отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, мають ґрунтуватись на сукупності доказів, які б безумовно, та беззаперечно підтверджували існування обставин, котрі виключають право платника на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що відповідачем - Головним управлінням ДФС в Одеській області, в межах розгляду даної адміністративної справи, не доведено належними та допустимими доказами існування таких обставин, як власне й не доведено здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ», та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди, а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що зміст укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ», та його контрагентами правочинів, не відповідає дійсним намірам сторін, і що такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за наслідками відповідних фінансово-господарських операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до статті 1 якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ містить дві обов'язкові ознаки, а саме: він має містити відомості про господарську операцію, та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а також зв'язку між фактом придбання товару (робіт/послуги), та подальшою господарською діяльністю.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Зокрема, як з»ясовано судом, та зазначено вище, господарські операції Товариства позивача з ТОВ «СТАРБУД 2016», ТОВ «СТЕН НИК», ТОВ «МИГАРОН», ТОВ «СТАЙЛЕР СНОУ», ТОВ «ЛОТИАНА», ТОВ «БУД-ГУД», ТОВ «ОСТ ПЛЮС», підтверджуються наданими до суду, та наявними у матеріалах справи договірними цінами, заявками, товарно-транспотрними накладними, змінними рапортами, оборотно зальдовими відомостями по рахунку 361, банківськими виписками, податковими наклданими, видатковими накладними, прибутковими накладними, актами про надання послуг, котрі складено з дотриманням законодавчих вимог, та відповідають визначенню «первинні документи», наведеному у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до вимог ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та на підставі наданих позивачем, та досліджених судом первинних документів (складених при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами), судом встановлено, що вищеокреслені фінансово-господарські операції мали реальний характер, були опосередковані дійсним рухом активів, адже судом з'ясовано зміст кожної операції, та її підтвердження необхідними документами первинного бухгалтерського, та податкового обліку.

При цьому, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на фіктивність вищеокреслених правочинів. Натомість, висновки податкового органу ґрунтуються лише на даних податкової інформації щодо спірних контрагентів позивача, та в жодному разі не на аналізі суті, та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання умов договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують дані доводи.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов'язку.

Зокрема, судом встановлено, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, що позивачем доведено дотримання ним законодавчо передбачених умов щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів, та досягнення ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ» законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що включення Товариством з обмеженою відповідальністю "НАВЕКАСТРОЙ" спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту перевіряємого періоду в межах вищеокреслених фінансово-господарських відносин із ТОВ «СТАРБУД 2016», ТОВ «СТЕН НИК», ТОВ «МИГАРОН», ТОВ «СТАЙЛЕР СНОУ», ТОВ «ЛОТИАНА», ТОВ «БУД-ГУД», ТОВ «ОСТ ПЛЮС», повністю підтверджено позивачем наданими до суду, та наявними у матеріалах справи відповідними розрахунковими, платіжними, та іншими первинними документами бухгалтерського, та податкового обліку, що відповідно свідчить про безпідставність, та неправомірність донарахування Головним управлінням ДФС в Одеській області Товариству позивача податку на додану вартість.

При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги посилання податкового органу на наявність податкової інформації щодо відсутності у контрагентів позивача основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, управлінського та технічного персоналу, складських приміщень та транспортних засобів, оскільки податковому органу в першу чергу слід дослідити фактичні обставини господарських правовідносин безпосередньо позивача із вищеокресленими господарюючими суб'єктами, а не приймати вказану інформацію як безумовний доказ для відповідних висновків.

До того ж, суд вважає за необхідне наголосити, що отримання податковим органом податкової інформації, у якій зазначено про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, жодним чином не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку щодо самостійного встановлення та доведення факту порушення платником податків законодавчих вимог.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також з урахуванням дослідження наданих позивачем, та наявних у матеріалах справи письмових доказів, судом встановлено, що ТОВ «НАВЕКАСТРОЙ», відповідно до принципу змагальності, у повному обсязі спростовано доводи контролюючого органу щодо порушення платником податків приписів податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначено Європейським судом у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків («Лелас проти Хорватії», п. 74).

Отже, відійшовши від офіційної позиції центрального фіскального органу, суб'єктом владних повноважень порушено низку принципів, на яких ґрунтується податкове законодавства, що призвело до необґрунтованого податкового навантаження та нарахування штрафних санкцій платнику податків за відсутності законодавчо передбачених підстав.

Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відтак, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ», та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 19.02.2018р. №0006591401.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВЕКАСТРОЙ" правомірні, документально підтверджені, та обґрунтовані, базуються на положеннях чинного податкового законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВЕКАСТРОЙ" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018р. №0006591401, задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 19.02.2018р. №0006591401.

3. Стягнути за рахунок бзюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська,5, код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВЕКАСТРОЙ» (65114, м.Одеса, вул.Левітана,62, офіс 6/1, код ЄДРПОУ 38721674) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 21239(двадцять одна тисяча двісті тридцять дев'ять)грн. 41коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.