ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

        

11 червня 2007 р.

№ 3/148

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Подоляк О.А., Ковтонюк Л.В., Козир Т.П.,

розглянувши  касаційну  скаргу

Дніпропетровської гідрогеолого-меліоративної експедиції

на постанову

від 05.04.2007 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі

№ 3/148

за позовом

Дніпропетровської гідрогеолого-меліоративної експедиції

до	МКВП  “Дніпроводоканал”

про	стягнення 70682,02 грн.

в с т а н о в и в :

Подана Дніпропетровською гідрогеолого-меліоративною експедицією касаційна скарга № 133/12 від 04.05.2007 р. про перегляд в касаційному порядку постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.04.2007 р. не відповідає вимогам розділу ХІІ1 ГПК України з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 46 та ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються докази сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі.

Згідно п. 14 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита”, розробленої на виконання Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.1993 р. № 50, при перерахуванні державного мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту “Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)”. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Проте, додане до касаційної скарги платіжне доручення № 232 від 27.04.2007 р. вищевказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 111 ГПК України касаційна скарга за змістом повинна містити вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Недотримання цих вимог, згідно п. 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК України, є підставою для повернення касаційної скарги.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі, рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в ухвалі, рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на те, що в касаційній скарзі Дніпропетровської гідрогеолого-меліоративної експедиції не зазначено та не обґрунтовано суті порушення або суті неправильного застосування судом норм матеріального чи процесуального права, мотиви оскарження направлені на вирішення питання про достовірність та перевагу доказів, наголошується на невідповідності висновків суду обставинам справи, скарга не дає підстав для перегляду постанови в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню.

В силу ч. 3 ст. 1113 ГПК України після усунення обставин, які стали підставою для повернення касаційної скарги, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу в загальному порядку.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 86, 111, п. п. 4, 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Дніпропетровської гідрогеолого-меліоративної експедиції повернути заявнику.

Судді                                                                                        О. Подоляк

                                                                                         Л. Ковтонюк

 

                                                                                                      Т. Козир