АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4074/18 Справа № 203/5199/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року                                                                  м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання права власності, визнання договорів недійсними, скасування реєстраційних дій, зобов'язання зареєструвати право власності, -

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 06 травня 2015 року між позивачем та померлим ОСОБА_6 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_6 передав у власність позивача квартиру №5 в будинку №35 “а” по вул. Шмідта в м. Дніпрі, а ОСОБА_2 зобов’язався довічно утримувати ОСОБА_6 Водночас, після смерті ОСОБА_6 згідно заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року (справа № 175/3345/15) було визнано право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру. Згодом, вказане рішення було скасовано, а справу направлено за підсудністю до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська, рішенням якого від 21 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено. Проте, ОСОБА_4 на підставі судового рішення встигнув здійснити реєстрацію за собою права власності на спірну квартиру та згідно договору від 16 жовтня 2015 року відчужити її шляхом дарування ОСОБА_5 В свою чергу, ОСОБА_5 згідно договору від 18 листопада 2015 року здійснив продаж квартири ОСОБА_3

У зв’язку з викладеним, ОСОБА_2 просив суд визнати дійсним договір довічного утримання від 06 травня 2015 року, укладений між ним та померлим ОСОБА_6, визнати за позивачем право власності на квартиру №5 в будинку №35 “а” по вул. Шмідта в м. Дніпрі та зобов’язати відповідні органи зареєструвати за ним це право, визнати недійсними договори дарування спірної квартири від 16 жовтня 2015 року та купівлі-продажу від 18 листопада 2015 року та скасувати реєстраційні записи про право власності на квартиру на підставі цих договорів.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено, з чим останній не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Інші учасники справи своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористались.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Тож, до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження та переглядати рішення судів перших інстанцій.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1, яка була придбана ним у ОСОБА_7 від імені якого діяла ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 червня 2006 року, посвідченого ПН ДМНО ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за №3930.

10 липня 2015 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого 10 липня 2015 року відділом державної реєстрації сперті реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, відповідний актовий запис №5432.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року (справа № 175/3345/15) позов ОСОБА_4 до ОСОБА_10 про визнання договору дійсним та визнання права власності було частково задоволено: визнано дійсним договір довічного утримання (догляду) від 06 травня 2013 року укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру №5 в м. Дніпро, по вул. Шмідта, буд. 35а, загальною площею 43,0 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м. В решті позову — було відмовлено.

За заявою ОСОБА_10 заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року по справі № 175/3345/15-ц, ухвалою суду від 15 грудня 2015 року скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

22 лютого 2016 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_10, третя особа – ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності було передано за підсудністю на розгляд до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

Повторним заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_10 було відмовлено.

Разом з тим, 28 вересня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано на підставі заочного рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року за ОСОБА_4, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 жовтня 2015 року № 44957941.

16 жовтня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування квартири, посвідчений ПН ДМНО ОСОБА_11, за реєстром №1165. Згідно вказаного договору ОСОБА_4 подарував спірну квартиру ОСОБА_5

18 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений ПН ДМНО ОСОБА_12, за реєстром №2127. Згідно вказаного договору ОСОБА_5 здійснив продаж спірної квартири ОСОБА_3 за 99960,00 грн.

18 листопада 2015 року право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру було зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 листопада 2015 року № 47873831.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2016 року було здійснено поворот виконання за заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2015 року у зв’язку з його скасуванням та ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд ухвалив визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_4 на підставі судового рішення, що було в подальшому скасоване.

Водночас, в матеріалах справи наявний примірник договору довічного утримання між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі.

Згідно ч. 1 ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 220 ЦК України передбачені правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, де в частині першій визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки за формою договір довічного утримання був оформлений з недодержанням вимог, а саме без нотаріально посвідчення, то він є нікчемним.

Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору довічного утримання дійсним із подальшою реєстрацією права власності за ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано жодних належних доказів в підтвердження факту підписання примірника договору від 06 травня 2015 року саме померлим ОСОБА_6

Щодо позовних вимог про визнання недійсними подальших договорів дарування та купівлі-продажу спірної квартири, то суд першої інстанції враховуючи положення ст. ст. 203, 204, 215 ЦК України, дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 не було доведено наявність у нього речових прав на нерухоме майно щодо якого він просить визнати правочини недійсним, позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири №5 в будинку №35 “а” по вул. Шмідта в м. Дніпро задоволенню не підлягають.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що договір довічного утримання від 06 травня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_6, не був нотаріально посвідчений у зв'язку із різким погіршенням стану здорова ОСОБА_6, хоча сторони двічі звертались до нотаріусів ДМНО з метою нотаріального посвідчення вказаного договору, що на думку апелянта свідчить про реальний намір померлого передати йому в подальшому квартиру №5 в будинку №35 “а” по вул. Шмідта в м. Дніпрі.

ОСОБА_3 погіршення стану здоров'я ОСОБА_6 такий договір був підписаний сторонами вдома, але з наміром в подальшому його нотаріально посвідчити.

10 липня 2015 року ОСОБА_6 помер, а його поховання було здійснено повністю за рахунок ОСОБА_2, що підтверджується копією накладної №18/12 від 10 липня 2015 року.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, оскільки ним не було надано належних доказів в підтвердження, що померлий ОСОБА_6 ухилився від нотаріального посвідчення договору довічного утримання, а факт поховання померлого за рахунок позивача не є достатньою підставою, щоб вважати, що ОСОБА_2 здійснював утримання померлого.

Таким чином, позивачем не був доведений ні сам факт укладання договору, хоча б і у простій письмовій формі, ні ті обставини, які є підставою для визнання такого договору дійсним.

Окрім цього в матеріалах справи наявні дві копії договорів довічного утримання від 06 травня 2015 року, які різняться між собою ( в одному з них наявний підпис відчужувача, в іншому — відсутній т.1 а.с.4-5, т.2 а.с.5-6), що викликає сумнів в доводах на які посилається апелянт.

Щодо посилань апелянта на недійсність договір дарування та купівлі-продажу, сторонами яких є відповідачі по справі, то колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання їх недійсними, так як, по-перше, ОСОБА_2 не є стороною вказаних правочинів, а, по-друге, апелянтом ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної не було надано доказів в підтвердження наявності в нього якихось речових прав на квартиру №5 в будинку №35 “а” по вул. Шмідта в м. Дніпрі.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

       Головуючий:                                                 В.С. Городнича

Судді:                                                                 О.П. Варенко

                                                                                         ОСОБА_13