Справа №  2-а-1162/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(в скороченому провадженні)

07 жовтня 2011 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

в особі головуючого судді          Федорова  Л.П.

розглянувши у скороченому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі Рівненській області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «дитині війни»,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка покликається на те, що вона відповідно до ст.1 Закону України №2195 –ІV від 18 листопада 2004 року "Про соціальний захист дітей війни" є дитиною війни. Відповідно до ст.6 зазначеного Закону з 1 січня 2006 року їй повинна  виплачуватись щомісячна державна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак вищевказане підвищення до пенсії їй не нараховувалось та не виплачувалось.

Конституційний суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 року визнав положення ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» - п.12 ст.71, яким призупинено дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,таким, що не відповідають Конституції України. Відповідно до ч.2 ст. 3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахування компенсації втрати частини доходів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у осіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач просить зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі здійснити нарахування та виплату недоплаченої їй щомісячної соціальної допомоги як «дитині війни»  з 01.03.2011 року.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого висновку. Положення щодо реалізації конституційного права громадян, що набули статусу дітей війни, основи їх соціального захисту і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

Так ст.6 цього Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом встановлено, що позивачка є дитиною війни, зазначені обставини відповідачем не оспорюються та підтверджуються наявними в матеріалах справи паспортними даними позивача, копією пенсійного посвідчення та довідкою управління праці та соціального захисту населення.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуєтеся на 30 відсотків пенсії за віком.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було призупинено.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року в справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» у тому числі і цю норму Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою було призупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни " було визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Зазначене рішення Конституційного Суду України в цій справі має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів України.

Аналогічне положення містить і рішення Конституційного суду України 22.05.2008 року у справі зa конституційними поданнями Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу ІІ, пункту 3 розділу III Закону України «Про Держаний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності  Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу П Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визначено, що ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України. Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей   4, 27, частини другої статті 38 Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: стаття 38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої статті 95 Конституції України щодо змісту  закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституції України визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет - встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзаци четвертий, п'ятий, шостий, восьмий пункту 4 мотивувальної частини). У зв'язку з цим. Конституційний Суд України дійшов висновку, що « зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено - законами України, не відповідає статтям І. 3. частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України»  (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

У 2009-2010 роках в законодавчому порядку обмеження щодо надбавки дітям війни не встановлювались. Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, є протиправними.  

Посилання відповідача на те, що законом не визначено, які органи повинні здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії дітям війни не можуть бути прийняті судом. Так відповідно до підпункту 7 п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах управління відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати) відповідно до чинного законодавства. Щодо Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 р. № 3491-VІ, то зазначені положення не звільняють управління Пенсійного фонду України від покладених на нього завдань.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач не діяв відповідно до чинного законодавства і не нараховував позивачці належну їй доплату до пенсії як дитині війни, у зв’язку з чим порушене право позивачки підлягає захисту.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст.73 Закону України "Про Конституційний Суд України", „Про Державний бюджет України на 2010 рік”,ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", ст.ст.3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", п.10 ст.3, ст.ст.8, 11, 94, ч.3 ст.122, ст.ст.160-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі про стягнення невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни  задоволити.

Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі по не нарахуванню ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» неправомірними.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Дубенському районі нарахувати ОСОБА_1 державну соціальну допомогу за період з березня 2011 року серпень 2011 року включно  в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі прийняття постанови у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя: