Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

     01 жовтня 2018 р.                                                             Справа№0540/6216/18-а

приміщення суду за адресою:  84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського,  1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області

про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у                            м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2016 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у                               м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.11.2016 року.

                                                        В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у                 м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2016 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.11.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонером за віком. Позивач зазначає, що у зв’язку з проведенням антитерористичної операції в її населеному пункті вона була змушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Краматорськ, де і стала на облік, як внутрішньо переміщена особа, до УПФУ в м. Краматорську Донецької області. Позивач вказує на те, що з 01.11.2016 року відповідач припинив виплату пенсії з підстав не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки вони порушують право на отримання пенсії, а втручання відповідача на мирне володіння майном у вигляді пенсії позивач вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Також, позивач зазначає, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією, а сума пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати  у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу. Крім того, позивача вказує на те, що наявність у неї статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законом щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення. Позивач вважає, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства. Позивач посилається на те, що вона зареєстрована як тимчасово переміщена особа і має право на отримання пенсії, яка є її власністю. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що пенсія позивача, як непрацездатної особи, є єдиним джерелом існування, а відсутність пенсійного забезпечення ставить під загрозу її життя, робить неможливим забезпечення її фізіологічних потреб.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України позивач має право оскаржити рішення органу владних повноважень в адміністративному суді. Відповідач зазначає, що з позовної заяви відповідача не зрозуміло, яке рішення він оскаржує, які дії управління вважає неправомірними. На думку відповідача, якщо позивач не погоджується з припиненням виплати пенсії, то той має право звернутися до управління з заявою про поновлення виплати пенсії і лише в разі отримання від управління відмови в поновленні виплати пенсії, він має право оскаржити цю відмову в судовому порядку. Крім того, відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу була припинена після обміну інформацією з Управлінням праці та соціального захисту населення про внутрішньо переміщених осіб з 01.11.2016 року, а також зазначає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи була скасована з 01.11.2016 року управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради. Відповідач зазначає, що з 14.06.2016 року рішення щодо призначення (відновлення) пенсій органами Пенсійного фонду України можуть прийматися на підставі копії рішення Комісії з питань призначення (відновлення соціальних) виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених виконавчими органами міських рад. В зв’язку з чим, відповідач вказує, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися особисто в органи Пенсійного фонду за місцем реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи та надати оригінали документів, що підтверджують її особистість, підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території, однак на даний час позивач до управління не звертався. Крім того, щодо вимоги позивача сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.11.2016 року відповідач зазначає, що відповідно до п. 15 Постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 рок «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами внесеними Постановою КМУ № 335 від 25.04.2018 року), орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обчислюються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. Відповідач зазначає, що до теперішнього часу окремого порядку Кабінетом Міністрів України не визначено. Відповідач зазначає, що він діяв у межах визначених чинним законодавством, отже підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань (заяв) про розгляд справи без участі представника управління або в порядку письмового провадження суд не надав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2018 року  відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 25 вересня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року закрито підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року поновлено пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з’явились, клопотань (заяв) про розгляд справи без їх участі або в порядку письмового провадження до суду не надходило, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивачу – ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком, що не заперечується сторонами (а.с. 16).

ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Єнакієве Донецької області до АДРЕСА_1,   що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 21.1.2014 року № 1426/8040 (а.с. 17).

Місто Єнакієве Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р та до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.

26.09.2014 року позивач звернувся до УПФУ у м. Краматорську з заявою про запит пенсійної справи та призначення пенсії (а.с. 38).

Розпорядженням 49453 від 13.10.2014 року позивачу призначено пенсію (а.с. 39)

Як зазначає позивач у позовній заяві, в листопаді 2016 року йому відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідного рішення про припинення вплати пенсії.

На адвокатський запит Управлінням Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області надано відповідь від 14.06.2018 року № 11191/02, в якій зазначило, що з 01.11.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено на підставі результатів звірки з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради. Довідка про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України від 21.11.2014 року № НОМЕР_1 скасована. Крім того, зазначалось, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись особисто в органи Пенсійного фонду України за місцем реєстрації в якості переселенця та надати оригінали документів, що підтверджують особу, а також підтвердити своє проживання на підконтрольній Україні території. Після надання необхідних документів та отримання рішення комісії буде прийнято рішення щодо відновлення виплат пенсії (а.с. 13-14).

Доказів скасування довідки про взяття на облік особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України від 21.11.2014 року № НОМЕР_1 суду не надано.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з причини відсутності її за зареєстрованим місцем перебування як внутрішньо переміщеної особи.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов’язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту – Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне  страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.

Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.

Також, суд зазначає, що стаття 49 Закону № 1058 визначає, що виплата пенсії припиняється, а не призупиняється.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання проблем, пов’язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов’язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, в якій встановлений обов’язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених  Законами  щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена, на підставі обміну інформацією з Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, у зв’язку з необхідністю з’ясування фактичного місця проживання позивача, а також зазначає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана позивачу скасована.

Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов’язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Також, стосовно посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365” борг із соціальних виплат за минулий період не виплачується, суд до уваги не приймає, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011р. і № 2-рп-99 від 02.03.1999р. висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Крім того, суд звертає увагу, що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог Конституції України та Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.

В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п’ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 листопада 2016 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені   Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати її пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату їй пенсії з часу припинення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у                            м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.11.2016 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у                               м. Краматорську Донецької області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.11.2016 року.

Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до ухвалення судового рішення .

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд –

                                                       В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України  у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з листопада 2016 року, зобов’язання Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії та виплатити заборгованості за весь період починаючи з листопада 2016 року – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України  у м. Краматорську Донецької області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з листопада  2016 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) пенсії та виплатити заборгованості за весь період починаючи з листопада 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 23346787, 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5) на користь Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 01 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.      

Суддя                                                                                 Олішевська В.В.