Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 237/3738/16-ц

провадження № 61-27572 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року у складі судді Ліпчанського С. М. та рішення апеляційного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Осипчук О. В., Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 3 березня 1979 року по 18 березня 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 18 березня 2011 року шлюб між ними було розірвано.

За час зареєстрованого шлюбу вони побудували житловий будинок АДРЕСА_1 право власності на який було зареєстровано за ним на підставі свідоцтва про право власності від 14 квітня 2009 року. Крім того, за спільні кошти ними було придбано телевізор, тумбочку під телевізор, пральну машину-автомат, холодильник.

31 серпня 2016 року він довідався про те, що відповідачка без його відома готує документи для відчуження зазначеного домоволодіння на користь їх дочки ОСОБА_6

Таким чином, у добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо поділу вищевказаного майна, набутого ними за час зареєстрованого шлюбу, яке є їх спільною сумісною власністю.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив суд виділити йому у власність ? частку житлового будинку АДРЕСА_1 телевізор і холодильник. Також просив витребувати у відповідачки правовстановлюючі документи на зазначений житловий будинок.

Рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року, з урахуванням додаткового рішення та ухвали цього ж суду про виправлення описки від 11 липня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку домоволодіння, що складається з: «А-1» житловий будинок з тамбуром «а-1» загальною площею 83,0 кв. м, у тому числі житловою 48,3 кв. м та господарський блок Г-1 у складі: гараж, сарай, «П-1» погріб, «Б-1» літня кухня, «б-1» прибудова до літньої кухні, «В-1», «Д-1» сараї, «Л-1» сарай, «У-1» вбиральня, «к» свердловина, «н» вигріб, що знаходиться по АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку домоволодіння, що складається з: «А-1» житловий будинок з тамбуром «а-1» загальною площею 83,0 кв. м, у тому числі житловою 48,3 кв. м та господарський блок Г-1 у складі: гараж, сарай, «П-1» погріб, «Б-1» літня кухня, «б-1» прибудова до літньої кухні, «В-1», «Д-1» сараї, «Л-1» сарай, «У-1» вбиральня, «к» свердловина, «н» вигріб, № 1 ворота, №2, №3 паркан, що знаходиться по АДРЕСА_1 У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок був набутий сторонами за час зареєстрованого шлюбу, унаслідок чого таке нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить їм у рівних частках, тому слід визнати за ними право власності за кожним на 1/2 його частку.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права власності за кожним на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами змінено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку домоволодіння загальною площею 83 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, та яке складається з: житлового будинку - 1, А; тамбура - 1, а; гаража - 1, Г; погріба - 1, П; літньої кухні з прибудовою - 1, Б; сарая - 1, В; вбиральні - 1, У; сараю - 1, Д; сараю - 1, Л; свердловини - к; воріт - № 1; паркану - № 2. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку домоволодіння загальною площею 83 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, та яке складається з: житлового будинку - 1, А; тамбура - 1, а; гаража - 1, Г; погріба - 1, П; літньої кухні з прибудовою - 1, Б; сарая - 1, В; вбиральні - 1, У; сараю - 1, Д; сараю - 1, Л; свердловини - к; воріт - № 1; паркану - № 2.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки спірний житловий будинок набуто у власність ОСОБА_4 за час зареєстрованого шлюбу, то таке нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя й належить їм на праві власності у рівних частках, тому слід визнати за ними право власності за кожним на 1/2 частку будинку. Проте суд першої інстанції, визнаючи за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку будинку та зазначаючи складові його частки, визнав за ОСОБА_5 право власності на ворота та паркан і не зазначив вказані складові частки при визнанні права власності позивача на 1/2 частку цього ж домоволодіння. Крім того, у переліку складових частин домоволодіння судом зазначено вигріб «н», який не вказаний в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як складова частина спірного будинку. Позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки як зазначала відповідачка, питання щодо відчуження спірного житлового будинку їх спільній дочці виникло у 2016 році, тобто саме в цей момент позивач довідався про порушення свого права і у жовтні 2016 року звернувся до суду з позовом.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким визнати право власності на спірне майно за їхньою дочкою - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що належним відповідачем у справі повинна бути їх спільна з позивачем дочка - ОСОБА_6, оскільки на підставі рішення суду за нею було визнано право власності на спірний житловий будинок. Крім того, за час зареєстрованого шлюбу з позивачем ними було набуто у власність й інше майно, яке останній залишив собі, чим порушив її права.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірний житловий будинок набуто сторонами за час зареєстрованого шлюбу, унаслідок чого таке нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя та належить їм у рівних частках, тому слід визнати за ними право власності за кожним на 1/2 його частку.

Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що суд першої інстанції, визнаючи за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку спірного будинку та зазначаючи складові його частки, визнав за ОСОБА_5 право власності на ворота та паркан і не зазначив вказані складові частки при визнані права власності позивача на 1/2 частку цього ж домоволодіння. Крім того, у переліку складових частин домоволодіння судом зазначено вигріб «н», який не вказаний в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як складова частина спірного будинку.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки як зазначала відповідачка питання щодо відчуження спірного житлового будинку їх спільній дочці виникло у 2016 році, тобто саме в цей момент він довідався про порушення свого права і у жовтні 2016 року звернувся до суду з позовом, що узгоджується зі статтею 261 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що належним відповідачем у справі повинна бути їх спільна з позивачем дочка - ОСОБА_6, оскільки рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року було визнано за нею право власності на спірний житловий будинок, безпідставні, так як рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 17 листопада 2016 року, що набрало законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Марїнського районного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору дійсним та визнання права власності на спірний житловий будинок.

Посилання касаційної скарги на те, що за час зареєстрованого шлюбу з позивачем ними було набуто у власність й інше майно, яке останній залишив собі, чим порушує її права, безпідставні, оскільки позовні вимоги щодо поділу такого майна нею не заявлялися, а згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року такі вимоги можуть бути розглянуті лише при пред'явленні позову.

Безпідставними є прохання касаційної скарги про визнання права власності на спірне майно за їхньою дочкою - ОСОБА_6, так як згідно із сімейним законодавством майно ділиться між подружжям (стаття 173 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 21 грудня 2016 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Донецької області від 11 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк