АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 641/3130/17 (категорія: житлові)

Провадження № 22-ц/790/2526/18

13 вересня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді                - Кіся П.В.,

суддів:        - ОСОБА_1,

                                       - ОСОБА_2,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 січня 2018 року (суддя – Григор’єв Б.П.)

по цивільній справі (№ 641/3130/17) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка також діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики виконавчого комітету Харківської області

про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

17.05.2017 року ОСОБА_4 звернувся  до суду з позовом  в якому просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном - будинком № 24 по вул. Ньютона  у м. Харкові, визнавши  ОСОБА_6, її неповнолітніх дітей ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2), а також ОСОБА_9, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування зазначеним будинком.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 посилався на те, що він є власником жилого будинку з надвірними будівлями № 24, розташованого по вул. Ньютона в м. Харкові. З 2012 року він дозволив відповідачам мешкати у своєму будинку.

27.09.2012 року він зареєстрував ОСОБА_6, крім того в адресний лист матері ОСОБА_6 вписані її діти ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2.

01.10.2013 року він зареєстрував за вищевказаною адресою ОСОБА_3

15.03.2015 року він уклав з відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_6 договори найму жилого будинку, відповідно до яких він надав відповідачам право тимчасового проживання, право реєстрації, використання житлового будинку та речами, що в ньому знаходяться на строк до 15.08.2015 року. Пролонгація договору можлива лише на строк 5 місяців, не більше чотирьох разів при відсутності претензій у сторін.

На даний час строк дії вищевказаних договорів найму житла від 15.03.2015 року закінчений. Нових договорів найму житла з відповідачами він не укладав.

17.11.2015 року він уклав договір найму житлового приміщення з відповідачем ОСОБА_10, відповідно до якого власник житла надає в найм будинок № 24, що знаходиться по вул. Ньютона в м. Харкові на строк до 17.05.2016 року  наймач повинен до 10-го числа кожного місяця здійснювати оплату за проживання та витрати за використану електроенергію. На даний час трок дії даного договору найму житлового приміщення від 17.11.2015 року закінчений.

Незважаючи на це, відповідач ОСОБА_8 дуже прохав його зареєструвати його за вищевказаною адресою та він погодився і 16.06.2016 року він зареєстрував ОСОБА_8 через ГУ ДМС України в Харківській області.

Направлені відповідача листи з вимогою про розірвання договорів найму, про заборону використання жилого приміщення та зняття їх з реєстраційного обліку залишилися ними без задоволення, з реєстрації відповідачі не знялися, мирно спілкуватися не бажають, обмежили йому доступ до його нерухомого майна, тому він вирішив звернутися з даним позовом до суду.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.  Суд визнав ОСОБА_6, її неповнолітніх дітей ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_2), а також ОСОБА_3, ОСОБА_8 такими, що втратили право користування будинком № 24, що розташований по вулиці Ньютона в місті Харкові., а також вирішив питання про розподіл судових витрат

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати і ухвалити нове яким відмовити у задоволені позову.

Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач є власником кількох об 'єктів житлової нерухомості, а отже питання вселення та використання житла для власного проживання позивачем, є надуманим та формальним.

Фактично відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_3 були зареєстровані та почали проживати у будинку з 2012 року. Таким чином, станом на 2012 рік між позивачем та відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 існував договір найму житла та дозвіл позивача на здійснення реєстрації місця проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем заявлялось, що договір найму частини житла від 15.03.2015 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 ніколи не підписувався. У зв'язку із зазначеним твердження було заявлено клопотання про проведення комплексної експертизи документа та підпису на ньому для встановлення справжності підписів сторін на договорі та справжності самого договору. Однак судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи, що є порушенням прав відповідача на справедливий судовий захист.

Крім того, навіть у разі наявності підстав для визнання доводів позивача про існування між сторонами відносин на підставі договору найму від 15.03.2015 року, то навіть за таких умов необхідно врахувати, що договір укладено 15.03.2015 року до 15.08.2015 року з подальшою пролонгацією строком на п'ять місяців. При цьому пролонгація допускається чотири рази. Таким чином кінцевий строк дії договору 15.04.2017 року. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, 10.03.2017 року позивачем були направлені повідомлення про припинення договору найму частини житлового будинку. Таким чином, позивачем були порушені строки повідомлення про припинення договору найму житла, та відповідно договір найму частини житлового будинку був пролонгований у відповідності до положень ст. 822 ЦК України.

Підсумовуючи стверджує, що суд, визнаючи дійсним договір найму частини житлового будинку від 15.03.2015 року, не надав належної оцінки доказам та тому факту, що у такому випадку вказаний договір є дійсним та чинний до 15.12.2018 року.

У поданому до апеляційного суду 20.07.2018 року відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві щодо права на захист права власності та вказуючи, що відповідачі, які є іноземцями, з зухвалістю і цинізмом продовжують порушувати його право власності на нерухоме майно, проживають у належному йому будинку, користуються його майном, витрачаючи ресурси (газ, електроенергію, воду, інше) на території належного йому домоволодіння на власний розсуд, відмовляються звільняти домоволодіння.

Інші учасники справи письмові відзиві на апеляційну скаргу не надали.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_6, яка також представляє інтереси їх неповнолітніх дітейОСОБА_7 і ОСОБА_8, апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити, вказуючи, що дійсно у 2012 році зі згоди позивача ОСОБА_4 вони вселилися в належний йому житловий будинок №24 по вулиці Ньютона в м.Харкові, а він надав згоду на реєстрацію в цьому будинку їх постійного місця проживання таза усною домовленістю вони зобов’язалися за власні кошти відремонтувати будинок, який знаходився у занедбаному, не придатному для прожитвання стані, з набуттям ними переважного права на його придбання у ОСОБА_4 Свої зобов’язання вони виконали належним чином і за власні кошти відремонтували будинок, користуються ним у відповідності до домовленості з ОСОБА_4 Відповідачі не заперечували ту обставину, що в письмовій формі вказаний ними договір не укладався, однак вважають, що вважають безпідставною та передчасною вимогу ОСОБА_4, просили не позбавляти їх права користування житлом, а відтак і реєстрації за вказаною адресою, хоча би до кінця навчального року їх неповнолітніх дітей.

Заперечуючи проти доводів відповідачів ОСОБА_4 звернувся із заявою у якій, посилаючись на ст.41 Конституції України, ст.ст.150, 155 ЖК України, ст.ст. 1163 та 1164 ЦК України, а також заявляючи про незаконне захоплення іноземцями належного йому на праві приватної власності житлового будинку, вважаючи їх дії загрозою національних інтересів, вказував про необхідність надання пріоритету у захисті його прав, як громадянина України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, а сторонам не оспорюється, що ОСОБА_4, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 12.01.2006 року державним нотаріусом Сьомої Харківської державної нотаріальної контори, є власником житлового будинку №24 жилою площею 53,2 кв.м з надвірними будівлями, розташованого по вулиці Ньютона в місті Харкові.

Звертаючись 12.05.2017 року до суду з позовом про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратили право користування житловим приміщенням по вулиці Ньютона 24 в м. Харкові, ОСОБА_4 посилався як на підставу такої вимоги на закінчення строку дії договору найму вказаного житлового приміщення і у якості доказу, який, на його думку, підтверджує цю обставину, надав фрагмент ксерокопії договору найму житлового приміщення від 17.Х1.2015 року між ним та громадянином ОСОБА_12 ОСОБА_8.

В суді першої інстанції відповідача позов не визнали, заперечуючи існування взагалі вказаного позивачем строкового договору найму житлового приміщення, на який посилається позивач, просили призначити судову експертизу з метою доведення факту фальсифікації позивачем вказаного письмового доказу, однак ухвалою суду відмовлено у задоволення вказаного клопотання.

Постановляючи 22 січня 2018 року рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався на положення ст.41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 321, 386, ЦК України, ст.ст. 150, 158, 168 ЖК України, ст.ст. 7, 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» і вказував, що позивачем доведено викладені у позовній заяві обставини щодо закінчення строку дії договору найму житлового приміщення, а відтак позов підлягає задоволенню.

Однак з таким рішенням колегія суддів погодитися не може у зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права а порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або спорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу, обравши передбачений законом або умовами договору спосіб захисту.

При цьому особа на власний розсуд обирає той чи інший спосіб захисту.

Згідно частини 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у справі, яка розглядається в порядку цивільного судочинства, повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Відповідно до статті 13 ЦПК України учасник справи, на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору, а суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Позивач ОСОБА_4, звертаючись до суду за захистом права власності на житловий будинок на власний розсуд обрав такий спосіб, як вимога про визнання відповідачів таким, що втратили право на проживання в цьому будинку у зв’язку із закінченням строку дії договору найму (оренди).

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд залишив поза увагою ту обставину, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у відповідності із законом на підтвердження вказаної у його позові обставини, за якої у відповідачів виникло право користування житловим приміщенням.

Так, надана позивачем суду ксерокопія фрагменту договору найму житлового приміщення, укладеного, начебто, ним та ОСОБА_8 (інші анкетні дані сторони відсутні) 17.Х1.2015 року на строк до 17.05.2016 року не є належним та допустимим доказом, оскільки письмові докази, згідно ст.95 ЦПК України подаються в оригіналі або належним чином засвідченої копії. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Незважаючи на заперечення відповідача самого факту підписання договору оренди житлового приміщення і клопотання про призначення експертизи, суд відмовив у задоволенні клопотання, не витребувавши у позивача оригіналу та не перевіривши його відповідність наданій копії, а також залишивши поза увагою ненадання позивачем повного тексту цього документу, хоча такий обов’язок випливає з аналізу змісту ст. ст. 12, 77, 78, 79, 81, 82, 83, 89, 95 ЦПК України.

Разом з тим, як з доводів відповідачів, так і з інших матеріалів справи, в тому числі і доводів самої позовної заяви вбачається, що відповідачі у спірному будинку зареєстровані у інший час, який передував даті вказаного позивачем договору і не на певний строк, а безстроково.

Так, згідно відомостей, наданих підрозділом адресно-довідкового відділу ГУДМС, УМВС України у Харківській області ОСОБА_3 Камоєвич ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований 01.10.2013 року, а його дружина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_5 разом з їх невпонолітніми дітьми ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - зареєстровані у спаірному будинку 27 вересня 2012 року. (а.с.2-3,12, 27-34).

З відповіді, наданої суду Головним управлінням державної міграційної служби України у Харківській області вбачається, що підставою постановки на реєстраційний облік громадянина ОСОБА_12 ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_6, була посвідчена нотаріусом заява ОСОБА_4 від 10.11.2015 року про надання згоди постановки відповідача на облік в будинку №24 по вулиці Ньютона в м.Харкові без зазначення строку і строкового договору оренди, як підстави такої реєстрації. (а.с.140).

Згідно відповіді суду начальника Слобідського районного відділу у м.Харкові ГУ ДМС України на адресу вказаного органу реєстрації під час здійснення реєстрації відповідачів у будинку №24 по вулиці Ньютона в м.Харкові оригінал або копія договору найму (строкової оренди) не надходило.(а.с.149-150).

Перелічені докази узгоджуються з доводами відповідачів, які, заперечуючи проти позову, стверджують, що ніяких договорів найму (оренди) із зазначенням певно строку вони не з ОСОБА_4 укладали і не підписували, а згоду на реєстрацію у 2012 року подружжю ОСОБА_14, ОСОБА_3 та їх дітей, а згодом і його батькові, позивач ОСОБА_4 надав на вказаних ними умовах отримання матеріальної вигоди, але свої зобов’язанні відтепер не бажає виконувати.

За таких обставин не можна вважати доведеною вказану позивачем закінчення строку дії договору найму, як підставу задоволення позову позову про визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням у зв’язку із закінченням с року договору найму (оренди).

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 у зазначений ним у позовній заяві від 17.05.2017 року спосіб і підставах.

Колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_4 та його представників щодо гарантованого ст.41 Конституції України та ст.ст.317, 319, 321 ЦК України непорушності права власності.

Разом з тим, захист вказаного права має здійснюватися у передбачений законом спосіб.

Як вбачається з доводів позивача та відповідачів, вони (відповідачі) з дозволу ОСОБА_4 та у передбаченому законом порядку зареєстровані без зазначення строку в будинку №24 по вул.Ньютона в м.Харкові, з його ж дозволу вселилися в цей будинок і проживають в ньому.

З позовом про виселення відповідачів, задоволення якого є безумовною підставою зняття їх з реєстраційного обліку відповідно до ст.ст,7,11 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ОСОБА_4 до суду не звертався, хоча перешкод для цього у нього немає.

Колегія суддів відхиляє викладені в заяві ОСОБА_4 посилання на його переважне право у вирішенні судом спору з іноземцями, оскільки відповідно до статті 6 ЦПК України суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Згідно ст.2 ЦПК України серед основних засад цивільного судочинства є також і рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.п.3, 4 ч.1, ч.2 ст.376, ст.ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 січня 2018 року скасувати і ухвалити нове.

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка також діє в інтересах своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики виконавчого комітету Харківської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий –                                                                П.В. Кісь

Судді:                                                                        І.О. Бровченко

                                                                                       ОСОБА_2