Справа № 408/7128/16-ц

Провадження № 22ц/782/278/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       02 серпня 2018 року                         місто Сєвєродонецьк

       Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

       головуючого - Авалян Н.М. (суддя-доповідач)

       суддів - Кострицького В.В., Орлова І.В.

       за участю секретаря судового засідання – Єгорової О.П.

       представника позивача – ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області

       апеляційну скаргу ОСОБА_2

       на рішення Біловодського районного суду Луганської області (суддя Соболєв Е.О.)

       від 03 жовтня 2017 року

       у справі про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

       учасники справи

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»

1-й відповідач - ОСОБА_2

2-й відповідач - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ :

27 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 2 від 04 травня 2016 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Обґрунтовуючи свій позов, позивач вказав, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначений вище договір, згідно умов якого первісний кредитор – відповідач ОСОБА_2 передала, а новий кредитор – ОСОБА_3 прийняв на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і став кредитором за вкладом «Стандарт» на підставі договору № SAMDN80000797984878 від 25 вересня 2013 року, укладеним між первісним кредитором та ПАТ КБ «Приватбанк», є недійсним, оскільки право вимоги згідно чинного законодавства може здійснюватися відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Натомість новий кредитор з вимогою до банку про виплату грошових коштів за договором банківського вкладу № SAMDN80000797984878 від 25 вересня 2013 року, що був укладений на території Автономної республіки Крим, не надав документів, які за своєю формою можуть вважатись достатніми для підтвердження існування правовідносин, зокрема, копії договору банківського вкладу, яка посвідчена уповноваженою особою ПАТ КБ «Приватбанк», та документи, які б свідчили про внесення коштів за цим договором, а він, позивач, позбавлений можливості надати суду банківські екземпляри вказаних документів у зв’язку з окупацією АРК та вилученням окупаційною владою усіх банківських документів Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 03 жовтня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги № 2 від 04 травня 2016 року, що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі відповідачка просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють правовідносини відступлення права вимоги.

В судове відповідачі не з’явились. Про час та місце розгляду справи належним чином завчасно повідомлені, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Неявка учасників справи в судове засідання відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши законність й обґрунтованість судового рішення, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

До правовідносин сторін суд застосував наступні норми матеріального права.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином с дія особи, спрямована на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Частина 3 ст. 215 ЦК України визначає, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язані може відбуватись, у тому числі, на підставі відступлення права вимоги.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, шо існувала на момент переходу цих прав (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 02.10.2012 у справі №23/236).

Крім цього, частиною 1 ст. 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-111 «Про банки і банківську діяльність».

За змістом ст.1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листоопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8 Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9 Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред’явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, шо її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Проаналізувавши зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції дішов висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями лілового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Із матеріалів справи вбачається, що до позивача з заявою від 05 травня 2016 року звернулась відповідач ОСОБА_2, в якій повідомила, що 25 вересня 2013 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Кримського регіонального управління було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000797984878, відповідно до умов якого сума вкладу складає 10000,00 доларів США, строком до 25 березня 2014 року, з виплатою 7,00 % річних (договір «Стандарт»), у зв’язку з чим був відкритий депозитний рахунок № 26356622025916 на ім’я ОСОБА_2. 04 травня 2016 року нею було укладено договір відступлення боргу з ОСОБА_3, згідно якого вона частково уступила право вимоги за вказаним вище договором банківського вкладу, що станом на 25 березня 2014 року становив 10352,12 доларів США, передавши ОСОБА_3 право вимоги ? частини банківського вкладу і відсотки, з якої суми вони б не складались.

З цієї ж заяви також вбачається, що ОСОБА_2 до неї додала договір про відступлення права вимоги № 2 від 04 травня 2014 року, що був укладений між нею та ОСОБА_3, інших документів нею до банку не надсилалось, зокрема, засвідченої належним чином копії договору банківського вкладу та документів, які свідчать про внесення коштів на рахунок позивача. Ці документи, а також свої заперечення проти позову позивача не надала до суду як відповідач ОСОБА_2, так і відповідач ОСОБА_3

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності існування зобов’язання банка перед відповідачкою ОСОБА_2 за договором банківського вкладу (депозиту).

       Цей висновок відповідає встановленим обставинам справи та правильно застосованим до правовідносин сторін приписам норм матеріального права.

Відступлення права вимоги — це одна з підстав заміни кредитора в зобов’язанні, який здійснюється на підставі письмового правочину, на підставі якоко старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов’язується або не зобов’язується їх оплатити.

Договір відступлення права вимоги є одним із засобів реалізації кредитором своїх прав та захисту його інтересів. У зв’язку з цим у разі виникнення спору з приводу дійсності такого договору відповідачі зобов’язані були довести реальну наявність у ОСОБА_4 права вимоги до банку на момент укладення договору відступлення право вимоги.

В тексті договору сторони не обумовили, чим підтверджується невиконане банком зобов’язання за договором банківського вкладу (депозиту). Докази наявності такого зобов’язання не були надані відповідачами суду першої інстанції.

До апеляційної скарги відповідачка надала нові докази, які не були надані суду першої інстанції, але проти дослідження яких не заперечував представник позивача. Однак надані додаткові докази правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, виходячи з наступного.

Копія договору «стандарт», оформленого 25 вересня 2013 року ОСОБА_4 в м.Ялта належним чином не завірена, має не виправдані розриви в тексті, чим порушуються цілісність документу. Крім того, в копії договору відсутній підпис посадової особи банку, який оформив договір.

Надана копія квитанції не містить інформації про те, яка саме операція була здійснена 25 вересня 2013 року на суму 10 000 доларів США, а також не містить підпису платника та печатки банку, тобто не відповідає вимогам платіжного документу. Такі докази відповідно до ст.78 ЦПК України є недопустимими.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків судів і не дають підстав вважати неправильним застосування судом норм матеріального права при вирішенні справи.                

       Підсумовуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам законності та обґрунтованості, у зв’язку з чим відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

       Керуючись статтями 367, 374, 375, 388, 390, 391 Цивільного процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ :

       Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

       Рішення Біловодського районного суду Луганської області від 03 жовтня 2017 року залишити без змін.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

            Дата складення повного тексту постанови – 07 серпня 2018 року.    

Судді: