ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2018 р.                                                                   Справа №914/294/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Кравчук Н.М.

суддів                                                                                Гриців В.М.

                                                                                          ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Шкребій А.В.

розглянувши           апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” б/н від 13.06.2018 (вх. №ЛАГС 01-05/1933/18 від 26.06.2018)

на рішення                    Господарського суду Львівської області від 18.05.2018, суддя Стороженко О.Ф., повний текст складено 25.05.2018

у справі                    № 914/294/18

за позовом:                    товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (надалі ТзДВ СК “Альфа-Гарант”), м. Київ

до відповідача:          товариства з обмеженою відповідальністю “Центр ОСОБА_2” (надалі ТзОВ “Центр ОСОБА_2”), м. Львів

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, с. Комарів, Галицький р-н, Івано-Франківська область

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, с. Комарів, Галицький р-н, Івано-Франківська область

про                               стягнення страхового відшкодування у сумі 38   400,00 грн.

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_5 – адвокат (довіреність №   02/861-298 від 18.07.2018)

від відповідача: ОСОБА_6 – адвокат (ордер ЛВ №   138332 від 26.09.2018)

від третіх осіб: не з’явилися

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 ТзДВ СК “Альфа-Гарант” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ “Центр ОСОБА_2” про стягнення сплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 38   400,00грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.05.2018 у справі №   914/294/18 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено суду належними та допустимими докази безпідставності отримання відповідачем спірних коштів.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзДВ СК “Альфа-Гарант” подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що ДТП виникла внаслідок непереборної сили, що відповідно до ч.5 ст. 1187 ЦК України є підставою для звільнення ОСОБА_7 від відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної безпеки.

Також скаржником до апеляційної скарги було долучено клопотання про витребування з Пустомитівського відділення поліції Франківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №   12017140270000695 від 18.04.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України відносно ОСОБА_7 (зареєстроване в канцелярії суду за вх№   01-04/3856/18 від 26.06.2018), які, на думку заявника, можуть слугувати вагомим доказом у даній господарській справі.

Скаржник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю. Крім того, просив суд задовольнити клопотання позивача про витребування доказів.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив в усному порядку. Також заперечив проти задоволення клопотання скаржника про витребування доказів.

Колегія суддів, порадившись на місці,  повідомила, що доцільність задоволення клопотання скаржника про витребування матеріалів кримінального провадження буде вирішено після ґрунтовного вивчення обставин справи та заслуховування доводів представників сторін щодо дійсної необхідності в таких доказах.

Треті особи будь-яких письмових пояснень щодо апеляційної скарги суду не подали, явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд, встановив наступне.

02.11.2016 між ТзДВ СК «Альфа-Гарант» (страховик) та ОСОБА_8 (страхувальник) було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ОСОБА_2 №АК/1946031, відповідно до якого забезпечено транспортний засіб (ТЗ) марки “VOLVO – FH12”, реєстраційний №АІ0661СК (а.с. 24 том І).

18.04.2017 (близько 00 год. 10 хв.) на ділянці дороги “Київ-Чоп” (що у селі Солонка, Пустомитівського району, Львівської області) відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП): автопоїзд, у складі автомобіля-тягача марки “VOLVO – FH12” (реєстраційний №АІ0661СК) із напівпричепом (марки “SHMITZ”, реєстраційний №АІ7808ХР) під керуванням ОСОБА_7 (брата ОСОБА_8) здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9, який від отриманих тілесних ушкоджень помер цього ж дня.

У зв’язку з вищенаведеною дорожньо-транспортною пригодою 18.04.2017 щодо водія транспортного засобу марки “VOLVO – FH12” (реєстраційний №АІ0661СК), який здійснив наїзд на пішохода, було відкрито кримінальне провадження. Однак, 29.06.2017 дане кримінальне провадження було закрите з підстав відсутності в діянні водія складу кримінального правопорушення (а.с. 27-30 том І).

Зі змісту постанови від 29.06.2017 про закриття кримінального провадження, вбачається, що ДТП виникла з вини пішохода, який, у стані середнього ступеня сп’яніння, рухався (вночі) по проїзній частині дороги, порушуючи вимоги п.п.4.4, 4.7, 4.8 Правил дорожнього руху України. За показаннями свідка, потерпілий рухався посередині неосвітленої смуги руху автомобіля, попутно із автомобілем (був обернутий до автомобіля спиною).

Згідно з даними постанови про закриття кримінального провадження, вина водія у виникненні ДТП – відсутня, так як швидкість руху ТЗ не суперечила допустимій; дії водія не суперечили вимогам п.п.12.2, 12.3 Правил дорожнього руху; причиною настання ДТП “став той факт, що об’єктивна видимість пішохода на проїзній частині дороги настає на такій відстані до автопоїзда…, на якій його водій вже був позбавлений технічної можливості уникнути наїзду, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування”.

21.07.2017 ТзОВ “Центр ОСОБА_2” звернувся до ТзДВ СК «Альфа-Гарант» із заявами про страхове відшкодування, а саме відшкодування витрат пов’язаних з шкодою, нанесеною життю та здоров’ю ОСОБА_9 (загинув) (а.с. 25-26 том І).

20.10.2017 ТзДВ СК «Альфа-Гарант» було прийнято рішення щодо затвердження страхових актів №ЦВ/17/1495 і №ЦВ/17/1495/1 та виплату батькам потерпілого (третім особам у справі) страхових відшкодувань по 19   200,00 грн., всього на суму 38   400,00 грн. (а.с. 38-41 том І).

Так, згідно з даними Страхових актів:

- суми страхових відшкодувань визначено на підставі розрахунків (без дати складення), у яких вказано про виплату виключно моральної шкоди;

- підстава для визначення розміру збитків – п.32.1 ст.32 Закону “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, хоча норми зазначеної статті передбачають випадки, коли шкода не відшкодовується;

- одержувачем страхових відшкодувань є ТзОВ “Центр ОСОБА_2”, якого визначено відповідно до заяв від 21.07.2017 про виплату страхових відшкодувань.

Відповідно до рішень позивача про затвердження страхових актів та виплат страхових відшкодувань (про прийняття яких зазначено у страхових актах), Товариством “Альфа-Гарант” 20.10.2017 сплачено відповідачу два страхові відшкодування по 19   200,00грн. (на користь батьків потерпілого – третіх осіб у справі), що підтверджують платіжні доручення №ІД-99490 та №ІД-99491 від 20.10.2017 (а.с. 42-43 том І).

Позивач зазначає, що 09.10.2017 ТзДВ СК «Альфа-Гарант», у відповідь на запит від 02.10.2017, було отримано довідку від слідчого СВ Пустомитівського ВП Франківського ВП ГУ НП у Львівській області, в якій вказано, що ДТП, яка сталася 18.04.2017, виникла внаслідок непереборної сили, під якою слід розуміти невідворотні за даних умов події, а саме: позбавлення ОСОБА_7 технічної можливості  шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування наїзду на винуватця вказаної події, ОСОБА_9, який порушив ПДР України, що призвело до вказаної події (а.с. 31-32 том І). Відтак, на думку позивача, у ТзДВ СК «Альфа-Гарант» не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, оскільки кримінальне провадження відносно водія застрахованого транспортного засобу було закрито за відсутності в його діях складу злочину.

В зв’язку з вищенаведеним, ТзДВ СК «Альфа-Гарант» стверджує про помилковість прийняття рішень про виплату страхових відшкодувань, оскільки дані рішення були прийняті без встановлення всіх обставин справи, а саме: що вина водія транспортного засобу «Volvo» не доведена у встановленому законом порядку. Відповідно вважає, що страхове відшкодування в розмірі 38   400,00 грн. яке було перераховано відповідачу, сплачено безпідставно.

Дані обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 38   400,00 грн. з посиланням на ст.1212 ЦК України.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності вказаний Закон (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

За змістом ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором).

Як стверджує позивач, у ТзДВ СК «Альфа-Гарант» не виникло цивільно-правової відповідальності відповідно до закону, так як обов’язок страховика є похідним від обов’язку водія (особи, відповідальність якої застрахована), а останній не визнавався винним у скоєні ДТП.

Згідно п.32.1 ст. 32 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади АР Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа, яка володіє та використовує транспортний засіб, відповідає за заподіяну шкоду й за відсутності вини, єдиним виключенням із загального правила є доведеність цією особою заподіяння шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності у діях потерпілого, з вини якого виникла дорожньо-транспортна пригода, умислу – не надано.

Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч.1 ст. 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер.

Посилання скаржника на те, що ДТП виникла внаслідок непереборної сили, під якою він вважає слід розуміти невідворотні за даних умов події, а саме відсутність технічної можливості шляхом застосування водієм екстреного гальмування для уникнення наїзду, вважає помилковим.

Підстави для застосування до недоговірних правовідносин, які виникли у зв’язку з ДТП, норми ч.2 ст.14-1 Закону “Про торгово-промислові палати в Україні”, що містить певний, але невичерпний перелік форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), як невідворотних обставин, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань (договірних та інших), - відсутні, так як непереборні сили (об’єктивно невідворотні обставини), що перешкоджають виконанню договірних (чи інших) зобов’язань, не є ідентичними з тими непереборними силами (невідворотними обставинами), які об’єктивно перешкоджають уникненню дорожньо-транспортної пригоди під час руху транспортного засобу, який перебуває, крім іншого, ще й під дією об’єктивних законів фізики.

Крім того, колегія суддів зазначає, що довідка Пустомитівського відділення поліції (Франківського відділу поліції), яку позивач долучив до матеріалів справи як доказ того, що спірна ДТП виникла внаслідок непереборної сили (а.с. 31-32 том І), а також лист Головного управління Національної поліції України у Львівській області №М-75/АЗ/16/06-18 від 10.05.2018 (а.с. 198-199 том І) не є доказами у розумінні статей 73, 76-79 ГПК України, оскільки такі документи видані для роз’яснення обставин дорожньо-транспортної пригоди, що виходить за межі повноважень відповідного органу, а також містять певний аналіз норм права, який для суду не має жодного значення.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено відповідачу (на користь батьків - третіх осіб у справі) спірні кошти на відшкодування моральної шкоди (розрахунок страхового відшкодування а.с. 39, 41 том І), що зумовлює необхідність застосування норми п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України, якою встановлено обов’язок особи, незалежно від вини, відшкодовувати моральну шкоду, завдану пошкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Отже, у позивача не було правових підстав для відмови у здійсненні страхових відшкодувань, спрямованих на відшкодування моральної шкоди.

Також не заслуговує на увагу суду твердження скаржника про те, що дані виплати були здійснені без встановлення всіх обставин справи, оскільки в п.11 страхових актів №   ЦВ/17/1495 та №   ЦВ/17/1495/1 міститься перелік документів, які були фактично надані позивачу (в т.ч. постанова про порушення/закриття/відмову в порушені кримінальної справи) для прийняття рішення про виплату моральної шкоди (а.с. 38, 40 том І).

Тобто, на час прийняття рішення страховиком про виплату страхового відшкодування, позивач був обізнаний про всі обставини зазначеної вище ДТП.

Як зазначалося вище, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 38   400,00 грн. з посиланням на ст.1212 ЦК України.

Приписами ч.1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом п.36.1 ст.36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вбачається, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника.

20.10.2017 ТзДВ СК «Альфа-Гарант» було прийнято рішення щодо затвердження страхових актів №ЦВ/17/1495 і №ЦВ/17/1495/1 та виплату батькам потерпілого (третім особам у справі) страхових відшкодувань по 19   200,00 грн., всього на суму 38   400,00 грн. (а.с. 38-41 том І).

Оскільки, відповідно до даних страхових актів, позивачем прийнято рішення про виплату спірних страхових відшкодувань, тому суд апеляційної інстанції вважає, що спірні кошти відповідачем набуті на правовій підставі. Враховуючи, що станом на момент розгляду даної справи, позивачем не надано суду доказів, що зазначені рішення про виплату скасовано чи визнано недійсними (незаконними), відповідно підстави отримання відповідачем спірних коштів наявні і на даний час (такі підстави  не відпали).

Отже, правових підстав повернення відповідачем спірних коштів, визначених саме по  ст.1212 ЦК України немає.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявленої позовної вимоги, в зв’язку з чим такий позов до задоволення не підлягає.

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в зв’язку з їх безпідставністю, то колегія суддів вважає, що і відсутня потреба у витребуванні матеріалів кримінального провадження, відтак у задоволені клопотання ТзДВ СК «Альфа-Гарант» про витребування доказів також слід відмовити.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

В свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено свої доводи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення Господарського суду Львівської області від 18.05.2018 у справі №   914/294/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4.          Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя                                                            Н.М. Кравчук

судді                                                                                           В.М. Гриців

                                                                                                    ОСОБА_1