Справа № 751/7635/17 Провадження № 22-ц/795/883/2018 Головуючий у I інстанції – ОСОБА_1 Доповідач - Губар В. С.

Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

       головуючого судді  - Губар В.С.,

        суддів  - Кузюри Л.В., Онищенко О.І.       

         із секретарем судового засідання – Шапко В.М.

Позивач – ОСОБА_2

Відповідач – фізична особа – підприємець ОСОБА_3

Третя особа – Товариство з  обмеженою відповідальністю «Компанія «Фреш»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фреш» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фреш», про захист порушеного авторського права,

місце ухвалення судового рішення – м. Чернігів

дата складання повного тексту судового рішення – 18 травня 2018 року

                                        В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила захистити порушені фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 її авторські права на твори образотворчого мистецтва – картину «Город спит» шляхом стягнення з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 суму компенсації в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (32000 грн.) та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що  2012 року вона своєю творчою працею створила твір образотворчого мистецтва - картину під назвою «Город спит», авторство на який підтверджуєтеся підписом на картині, в подальшому вона зареєструвала своє авторське право у Державному департаменті інтелектуальної власності, про що їй видано Свідоцтво про реєстрацію авторського права 73811 від 12 вересня 2017 року.

Проте, як зазначає позивач, у вересні 2017 року в магазині «ВіВат, канцелярія!», господарську діяльність в якому здійснює фізична особа – підприємець ОСОБА_3, було продано «Блокнот для ескізів» на лицевій та зворотній сторонах якого використано її твір, а саме частину картини під назвою «Город спит», чим вважає порушені її права як автора твору, оскільки дозволу на його використання вона фізичній особі – підприємцю ОСОБА_3  не надавала.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 грудня 2017 року ТОВ «Компанія «Фреш» залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова  від 17 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2  компенсацію за порушення авторських прав в сумі 16000 грн., 320 грн. витрат по сплаті судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Компанія «Фреш», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом першої інстанції залишено поза увагою недоведеність факту існування у позивача авторського права на момент виготовлення зошиту, оскільки Свідоцтво було видане лише в 2017 році, а відповідно до наданого позивачем примірнику товару, останній виготовлено в 2016 році.

Апелянт зазначає, що висновок суду про порушення авторського права є помилковим, оскільки позивачем не надано експертного висновку та не заявлено клопотання про призначення експертизи для встановлення факту тотожності малюнку, відтвореного на зошиті та твором образотворчого мистецтва позивача, оскільки  для визначення зазначеної обставини необхідні спеціальні знання в галузі авторського права.

Вказує, що позивач не надав суду доказів, які б свідчили про кількість потерпілих осіб внаслідок реалізації спірного товару з розміщеннями на його упаковці твору позивача, а також на відсутність у відповідача намірів порушувати авторські права позивача, йому не було відомо про наявність виключних прав на твір, позивач не надав суду доказів наявності раніше вчинених відповідачем порушень виключного права позивача на твір та доказів щодо можливостей відновлення попереднього стану, який існував до реалізації відповідачем товару та переліку необхідних для цього зусиль.

На думку апелянта, позивачем не доведено факту  реалізації відповідачем одного блокноту вартістю 60 грн. 05 коп. та не доведено вину відповідача  у реалізації блокноту, а стягнута компенсація  є необґрунтованою та неспівмірною завданій шкоді.

Апелянт не погоджується з розміром стягнутих витрат на правову допомогу, оскільки заява про компенсацію витрат не була направлена третій особі, що є порушенням ЦПК України; не було подано попереднього розрахунку суми судових витрат; ОСОБА_4 не мав права підписувати договір про надання правової допомоги з АО «Фіделіум», тобто між ОСОБА_2 та АО «Фіделіум» не виникло жодних прав та обов'язків; не погоджується з описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, вважає, що АО «Фіделіум» не надавались консультації, підготовка та допомога при здійсненні фіксації та купівлі контрафактного товару, формування правової позиції по справі, підготовка претензії та додатків до неї; вважає, що в діях ОСОБА_2, ОСОБА_4 та АО «Фіделіум» наявне зловживання процесуальними правами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_5 просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Фреш» без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2018 року – без змін. Зазначає, що юридичним фактом для виникнення та надання твору правової охорони є саме момент його створення, а не реєстрації авторського права та отримання свідоцтва про його реєстрацію. На кожному зі спірних творів зазначено автора – «Мар’яна», що свідчить про дотримання положення щодо зазначення автора на примірнику твору, а тому в даному випадку застосовується презумпція авторства. Факт розповсюдження відповідачем контрафактної продукції підтверджується товарним та банківськими чеками, а також відеозаписом і листом- відповіддю на претензію-вимогу. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, тобто її мінімальний розмір який може бути стягнутий за рішенням суду, а тому розмір збитків ніяким чином не впливає на розмір компенсації.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що 12 вересня 2017 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір за № 73811 «Збірник творів образотворчого мистецтва художниці Мар’яни ОСОБА_2», в тому числі картини під назвою «Город спит» (а.с.7-9).

05 вересня 2017 року в магазині «ВіВат, канцелярія!», господарську діяльність в якому здійснює ФОП ОСОБА_3, за адресою: м. Харків, Стадіонний проїзд, буд. 5-А, придбано блокнот для ескізів, на якому зображено частину твору позивача «Город спит» на суму 60 грн. 10 коп. Дозволу на використання вказаного твору ОСОБА_2 ФОП ОСОБА_3 не надавала (а.с.11-13, 47).

Як убачається з матеріалів справи, 21 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до ФОП ОСОБА_3  з претензією-вимогою про припинення розповсюдження продукції з використанням творів ОСОБА_2 та врегулювання матеріально-правової претензії (а.с. 16-19).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив її авторські права щодо використання створеного нею твору, що відповідно до вимог ст.52 ч.2 п. «г» Закону України «Про авторське право і суміжні права» суд має право постановити рішення про виплату компенсації, яка визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу, також, врахувавши аналогію закону щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини застосував компенсацію, виходячи з розміру обрахування 1600 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції,  з огляду на таке.

Згідно до ч. 1 ст. 437 ЦК України, ст.. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право виникає з моменту створення твору. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

За змістом статей 440, 441 ЦК України та статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора належить виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, а саме: дозволяти або забороняти, зокрема, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом, а також подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами надає йому право дозволяти або забороняти подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором.

Апеляційний суд приймає до уваги, що у пункті 12 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_4 України від 4 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», судам роз’яснено, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.

Факт відсутності у відповідача правової підстави на використання об’єктів інтелектуальної власності, зокрема частини твору «Город спит», від позивача, як суб'єкта, що має виключне право на дозвіл чи заборону використання таких творів іншими особами відповідно до ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, вважається судом встановленим, оскільки доказів іншого суду не надано.

Відтак, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним порушення відповідачем виключних майнових авторських прав на твір образотворчого мистецтва, а саме частини твору «Город спит», яка отримує правову охорону нарівні з твором, за відсутності у відповідача правової підстави на використання твору або його окремих частин.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

ТОВ «Компанія «Фреш», заперечуючи проти тотожності малюнку, відтвореного на зошиті, та твором образотворчого мистецтва «Город спит» не надано на підтвердження такого заперечення будь-яких належних та допустимих доказів а згідно  до  ч. 6 ст. 81 ЦПК України  доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині  на висновки оскаржуваного судового рішення вплинути не можуть.

Аргументи скарги щодо недоведеності факту існування у позивача авторського права на момент виготовлення блокноту в 2016 році, не заслуговують на увагу, оскільки наявна матеріально-правова презумпція авторства (ч.1 ст.435 ЦК України, ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»), яка зазначена вище, відповідачем та третьою особою не спростована.

Посилання апелянта на помилковість встановлення  порушення авторського права  позивача відповідачем на твір «Город спит» апеляційний суд відхиляє, оскільки  особа, яка розповсюджує  об»єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу  суб»єкта такого права, несе відповідальність  за порушення виключних прав  на цей твір і у тому випадку, коли контрафактна продукція  отримана нею  за договорами з третіми особами.

Щодо невірного розрахунку збитків та застосування положень ст.3 ЦК України та п.49 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» слід зазначити, що розрахунок компенсації за порушення авторських прав ОСОБА_2 здійснений з урахуванням обставин справи, наданих доказів та вимог статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» і ці обставини  іншого дослідження не потребують.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року та лист Вищого господарського суду України від 22 січня 2007 року, які підлягають, на його думку, застосуванню при розрахунку компенсації, також не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку розглядається цивільна справа та має застосовуватись положення постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», які й були застосовані судом першої інстанції. Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_2 звернулася з позовом не в порядку ГПК, а саме з цивільним позовом, а цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст.3 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено вину відповідача та не спростовано твердження про добросовісність відповідача, ґрунтуються на невірному тлумаченню норм права відповідачем. Зокрема, відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» визначено, що відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК (що діяв на момент подання позову) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача.

Сукупність  досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить апеляційний суд до переконання, що ОСОБА_2 довела своє авторство на твір «Город спит», а іншого судом не встановлено.  Разом з тим, відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону N3792-XII при використанні ним об'єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (ст.614 та 1166 ЦК України). Тобто, саме відповідач мав би довести відсутність авторського права на твір та, відповідно, відсутність його вини у розповсюдженні цього твору без згоди позивача. Проте, таких доказів не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду ні відповідачем, який  не оскаржував рішення суду першої інстанції у цій справі,  і не надано також апелянтом -  третьою особою  у справі ТОВ «Компанія Фреш», яка як пояснила у апеляційному суді представник компанії, не має ніяких відносин із відповідачем ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги щодо витрат на правову допомогу, стягнутих з відповідача на користь позивача, також не заслуговують на увагу. Так, відповідно до ЦПК України, який діяв на час подання позову ОСОБА_2 не було передбачено, що позивач мав би подати попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, тому доводи в цій частині не можуть бути прийняти до уваги апеляційним судоми.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, який діяв на час ухвалення рішення судом першої інстанції, витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.  При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що,  висловлюючи незгоду з розрахунком  витрат на правничу допомогу, стягнутих судом  з ФОП ОСОБА_3, апелянтом не доведено,  які його права або законні інтереси порушені. Розрахунок витрат було направлено відповідачу ФОП ОСОБА_3, чого не заперечує апелянт, який і мав би довести не співмірність витрат. Однак, відповідачем не було подано клопотання про не співмірність, тому судом було правомірно стягнуто з відповідача заявлені представником ОСОБА_2 витрати на правову допомогу. Щодо відсутності права підпису у ОСОБА_4 слід зазначити, що довіреність, видана ОСОБА_2 ОСОБА_4 нотаріально засвідчена та надає право представляти її інтереси перед будь-якими фізичними особами, юридичними особами, незалежно від їх форм власності чи підпорядкування, органах державної влади, у тому числі в судових органах всіх інстанцій, правоохоронних органах, органах державної виконавчої служби України, інших підприємствах, установах, організаціях України з метою захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, що належать позивачу.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції належним чином досліджені обставини справи, надана оцінка доказам та  суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 є автором твору образотворчого мистецтва – картини під назвою «Город спит», що також на даний час встановлено преюдиційним рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 10 травня 2018 року, докази іншого авторства відсутні, ОСОБА_2 згоди відповідачу на використання та розповсюдження творів образотворчого мистецтва, авторські права на які належать їй, не надавала, а відтак, здійснивши продаж товарів із мальованими зображеннями, автором яких є позивач, відповідач порушив її авторські права, тому апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Фреш» слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд

                                      П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фреш» залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:Судді:

Повний текст постанови складено 27 вересня 2018 р.