АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/3901/15 Справа № 206/8180/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пономарь З.М.
Категорія 57
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Пономарь З.М., суддів Глущенко Н.Г., Петешенковій М.Ю., при секретареві Яловій Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровськ від 9 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про захист прав споживача, стягнення грошової суми,-
в с т а н о в и л а :
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з позовом про стягнення авансу за договором підряду у сумі 1000грн. з врахуванням передбачених ч.2 ст.625 ЦК України індексу інфляції та 3% річних з посиланням на неналежне виконання зобов’язання по виготовленню ПВХ конструкцій (вікна).
Рішенням Самарського райсуду м.Дніпропетровськ від 9.02.2015р. частково задоволено позов ОСОБА_2, на її користь з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 стягнуто 1000грн. та відмовлено у стягненні інших грошових сум.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилалась на незаконність відмови судом у задоволенні її інших позовних вимог та присудженні судових витрат. Просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суми інфляції, 3% річних та 733грн.50коп. судових витрат.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування у цій частині.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
25.07.2014р. між замовницею ОСОБА_2 та виконавцем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір, за умовами якого остання зобов’язалась організувати роботи по виготовленню та передачі у власність замовниці ПВХ конструкції – виробу розміром 1080х1460 з профілю “LIDER”, зі склопакетом 4-16-4, відливом, підвіконням, сіткою москітною. Загальна вартість замовлення склала 2770грн., до якої включено демонтаж, доставку та монтаж. За положеннями п.3.2 договору виконавець зобов’язалась передати замовниці виріб протягом 21 робочих днів. В день укладення договору ОСОБА_2 сплачено завдаток у сумі 1000грн. від загальної вартості замовлення (а.с.19-22). У вказаний строк замовлення належним чином не виконано і ОСОБА_2 від нього відмовилась.
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції ухвалив рішення про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000грн., які були сплачені останньою у момент укладення договору. Рішення суду у вказаній частині в апеляційному порядку не оскаржувалось. Оскільки підстав для стягнення у передбаченому ч.2 ст.625 ЦК України порядку сум інфляції, 3% річних, а також у якості понесених по справі витрат не малось, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідних вимог ОСОБА_2 про їх стягнення.
Твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неправильність судового рішення в частині відмови у задоволенні її позовних вимог безпідставні. Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вимагаючи до стягнення авансової суми 1000грн. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, ОСОБА_2 посилалась саме на вказану правову норму. Однак вказана правова норма регулює відносини щодо прострочення виконання грошового зобов’язання, якого фізична особа-підприємець ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 фактично не мала. Зобов’язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 згідно укладеного договору стосувались організації роботи по виготовленню та передачі у власність замовниці ПВХ конструкції. Тобто, фактично правові відносини сторін склались відносно виконання умов договору підряду. Відповідальність виконавця за невиконання умов договору прямо передбачена сторонами у його п.4.2. Проте відповідна вимога ОСОБА_2 не заявлялась. Оскільки зобов’язання виконавця не мали характеру грошового зобов’язання, то суд першої інстанції правильно не застосував положення ч.2 ст.625 ЦК України. Статусу грошового зобов’язання сума 1000грн. набула лише після ухвалення судового рішення про її стягнення у якості повернення авансу, проте цей статус не поширюється на час до її стягнення. Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про неправильність відмови у поверненні понесених нею витрат по справі не можуть бути прийняті до уваги. Вимога ОСОБА_2 про стягнення у якості судових витрат стосувалась понесених нею витрат на оплату послуг нотаріуса, послуг перевізника по її доставці до нотаріуса, послуг копіювання матеріалів справи, послуг набору тексту клопотання. Однак вказані витрати не відносяться до судових витрат, види яких безпосередньо передбачені ст.79 ЦПК України. А тому суд обґрунтовано відмовив у їх присудженні до стягнення з відповідачки.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК України, колегія суддів ,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровськ від 9 лютого 2015 року в оскарженій частині залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Судді: Пономарь З.М.
ОСОБА_4
ОСОБА_5