Справа № 2-а-1693/09р./0121.
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 вересня 2009 року. м. Феодосія.
Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Хожаінової О.В., при секретарі судового засідання Бозоєвій М.З.,
за участю позивача - не з’явився,
від відповідача – не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про визнання дій протиправними, зобов’язання донарахування щомісячної соціальної допомоги,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про визнання дій неправомірними, зобов’язання нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 р.р. в сумі 3891,30 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зазначає, що позивач має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Також позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.
Ухвалою Феодосійського міського суду АР Крим від 28.08.09р. відкрито провадження по справі.
Позивач у судове засідання не з’явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Відповідач у судове засідання не з’явився, надіслав заперечення на адміністративний позов, згідно з яким вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. ОСОБА_1 є військовим пенсіонером та отримувачем пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», стоїть на обліку в ГУ ПФУ в АР Крим. В 2008 році отримав державну соціальну допомогу в сумі 579,30 грн., в 2009 році – 448,20 грн. Також наполягає на застосуванні судом наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду. Заявив про розгляд справи без участі його представника в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача – суб’єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Приймаючи до уваги, що позивач та відповідач надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю, суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю сторін на підставі наявних у справі доказів в порядку письмового провадження згідно ч.3 ст.122 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004р. № 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є військовим пенсіонером, має статус дитини війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що відповідачем не спростовується. Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.
Пунктом 17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005р. дія відповідної норми була зупинена на 2006 рік. Згідно зі статтею 110 Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до п. 17 ст. 77 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Але судом встановлено, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена.
Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. № 489-V у 2007 році були внесені зміни, згідно яким підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Пунктом 12 ст.71 Закону № 489-V зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Положення ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. № 489-V, а також зупинення дії статті 6 на 2007рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України від 19.12.2006р. № 489-V визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
Відповідно до п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 положення п. 12 статті 71, а також ст.111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09.07.2007р.
Таким чином, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" є діючою.
Розмір підвищення, який щомісячно сплачується дітям війни згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений ч. 1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. ОСОБА_2 норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-IV.
Але, приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 статті 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно з ч. 1 ст.62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 грн., з 1 квітня - 406 грн., з 1 жовтня - 411 грн.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
На підставі викладеного, суд не може визнати обґрунтованими доводи відповідача, що позов не може бути задоволеним у зв’язку з невизначеністю мінімального розміру пенсії за віком, яка має бути підставою для розрахунку щорічної грошової допомоги.
Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:
з жовтня по грудень 2007р. (415,11грн.х30%)=124,53грн. щомісячно.
Що стосується дії у 2008 р. статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, № 2195-IV, то Законом України "Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. передбачена інша редакція наведеної статті, а саме: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Але положення пункту 41 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008.
Суд враховує, що відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначенні розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006, 2007 та 2008 роках необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" які визнані неконституційними, та положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”, які фактично позбавили осіб отримувати зазначену соціальну допомогу.
Згідно статті 9 КАС України Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Судом встановлено, що доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строків звернення з позовом до суду знайшли своє часткове підтвердження у судовому засіданні. Перевіряючи зазначені факти судом встановлено наступне.
Статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В позовній заяві позивач просив відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 до 31.12.2008 року. Причиною пропуску строку позивач зазначив той факт, що він дізнався, що його права порушені відповідачами лише після оприлюднення ухвалення Рішення Конституційного Суду України (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 року.
Судом встановлено, що Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2008 року.
Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги за 2007 рік порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 року.
Судом встановлено, що пункт 17 статті 77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” був виключений на підставі Закону України від 19.01.2006 року № 3367-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.
ОСОБА_2 набрав чинності через 10 днів з дня опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України, 2006 № 10 22.03.2006 року, а в Відомостях Верховної Ради України, 2006, № 19-20 19.05.2006 року. Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його права на нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше 29.05.2006 року, навіть якщо суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону.
Таким чином, встановлений статтею 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду за захистом права на нарахування допомоги за січень-квітень 2006 року закінчився для позивача 29.05.2007 року, а відповідно за весь 2006 рік –31 грудня 2007 року, за весь 2007 рік – 31 грудня 2008 року.
Позивач звернувся з позовом до суду 28.08.2009 року, тобто з пропуском встановленого статтею 99 КАС України річного строку. Доказів поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог про нарахування щомісячної державної допомоги за 2006р. та 2007р., позивач суду не надав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовим пенсіонером та отримувачем пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», стоїть на обліку в ГУ ПФУ в АР Крим. В 2008 році отримав державну соціальну допомогу в сумі 579,30 грн., в 2009 році – 448,20 грн. Враховуючи зазначене, позов задоволенню не підлягає.
У зв’язку зі складністю справи у судовому засіданні 28 вересня 2009 року судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 02 жовтня 2009р.
Керуючись ст.ст.9,11,17,69,71,94,99,ч.3ст.122,128,159,160-163,186 КАС України, ст.ст.1,6,7,10 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим про визнання дій протиправними, зобов’язання донарахування щомісячної соціальної допомоги, відмовити.
На постанову може бути подана апеляція до Севастопольського адміністративного апеляційного суду через Феодосійський міський суд у порядку ст.186 КАС України шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів із дня проголошення рішення і надання апеляційної скарги протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом: Суддя- Секретар-