Справа 2-957/2008 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2008 року. Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді Смирнової Є.П.,
при секретарях Білоус О., Найда О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві
справу за позовом
ОСОБА_1 до
ОСОБА_2,
3-ї особи: ЖБК «Хімік-10»,
Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації
Права власності на об'єкти нерухомого майна, -
Про визнання частково недійсним свідоцтва про
Право власності на квартиру та реєстрацію БТІ
права власності на квартиру, визнання права власності
на 1/2 частину квартири та визначення порядку
користування квартирою, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, просить розділити кооперативну квартиру АДРЕСА_1 і визнати за ним та відповідачкою право власності, за кожним, на 1/2 частину вказаної квартири, посилаючись на те, що кооперативні внески за квартиру сплачувались за спільні кошти подружжя.
Під час розгляду справи позивач та його представник ОСОБА_3 неодноразово уточнювали позовні вимоги. В своїх доповненнях від 07.11.2008 року позивач просить визнати частково недійсним Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсною реєстрацію БТІ та реєстрації права власності на нерухоме майно м.Києва квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2, зареєстровану за № 657 від 04.04.2001 року. Крім того, позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частину спільної сумісної власності - квартири АДРЕСА_1 та визначити порядок користування нею, а саме: визнати за ним право користування кімнатою 13,9 кв.м. та прилеглим до неї балконом. Місця загального користування квартири: вхідні двері, коридор, ванну, туалет, кухню, ОСОБА_1 та його представник просять залишити в спільному користуванні.
При цьому позивач та його представник вказують на те, що ОСОБА_1 перебував з відповідачкою у шлюбі і проживав з нею з 30.08.1975 року по 13.11.2003 року. Під час шлюбу у 1982 році вони з відповідачкою отримали кооперативну квартиру АДРЕСА_1 в ЖБК «Хімік-10», ч.1еном якого була дружина позивача. На той час сума пайового внеску за квартиру складала 10.867,08 радянських карбованців, які ними було сплачено 15.12.1991 року, що підтверджується довідкою ЖКБ. На теперішній час в спірній квартирі зареєстровані він з відповідачкою, їх діти та дві онуки. Квартира складається з трьох ізольованих кімнат житловою площею 13,9 кв.м., 17,95 кв.м., 12,7 кв.м. За порядком користуванням, встановленим між ними, він займає кімнату, площею 13,9 кв.м.
Як вказує позивач, у 2007 році він вирішив визначити їх з відповідачкою права на спірну квартиру, у зв'язку з чим звернувся з заявою до Деснянського районного суду м.Києва. Під час розгляду справи йому стало відомо, що ОСОБА_2, ще в період
перебування з ним у шлюбі - 22.03.2001 року, отримала Свідоцтво про право власності на спірну квартиру, в якому зазначено, що лише вона є одноособовою власницею квартири.
Посилаючись на те, що квартира була придбана ним і відповідачкою за спільні кошти подружжя, позивач вважає, що має право власності на 1/2 частину спірної квартири. Як стверджує позивач, про порушення його права йому стало відомо у 2007 році під час розгляду справи в суді, коли відповідачка надала суду Свідоцтво про право власності на квартиру.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просить визнати недійсною реєстрацію в БТІ права власності спірної квартири лише на ім'я відповідачки від 04.04.2001 року.
Крім того, виходячи з того, що йому належить в спірній квартирі У2 її частина, позивач просить виділити йому в користування кімнату 13,9 кв.м., місця загального користування в квартирі залишити в спільному користуванні.
В судовому засіданні позивач уточнив, що розмір кімнати з балконом, яку він займає за встановленим порядком користування квартирою та просить виділити в своє користування, становить 12,7 кв.м.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 проти позову заперечують. Звернулися до суду з заявою про відмову в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності. При цьому вказують на те, що на підставі спільного волевиявлення подружжя і зібраних ними документів, Головним управління житлового забезпечення КМДА згідно наказу № 158-С від 19.02.2001 року, було визнано право власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 за дружиною позивача - ОСОБА_2 Ця домовленість була досягнута ними після фактичного припинення шлюбних відносин подружжя у 2000 році і подачею відповідачкою першого позову про розірвання шлюбу у березні 2000 року. Тоді шлюб розірваний не був, але подружжя вирішило оформити право власності на квартиру за дружиною, оскільки чоловік отримав право на інше майно, що не є предметом спору. Після другого звернення відповідачки до суду з аналогічним позовом шлюб між сторонами 13.11.2003 року був розірваний, тому відповідачка та її представник вважають, що відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України, ст. 268 ЦК України, строк позовної давності щодо розподілу майна сплинув 14.11.2006 року. Посилаючись на викладені обставини, просять відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1
Представник третьої особи - Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, просить розглядати справу у його відсутність ( а.с. 28- 29).
Представник третьої особи - ЖБК «Хімік-10» просить розглядати справу у його відсутність (а.с. 81).
Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, оглянувши матеріали справи про розірвання шлюбу № 2-5219 за 2003 рік, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до слідуючого.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку, доходу. Вважається що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 30.08.1975 року, який розірвано між ними 13.11.2003 року (а.с. 6-7).
У 1984 році, відповідачка, як ч.1ен ЖБК «Хімік - 10», отримала кооперативну трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім'ю з чотирьох осіб: на себе, чоловіка (позивача по справі), та двох дітей.
На теперішній час в квартирі зареєстровано шість осіб: сторони по справі, їх діти та двоє онуків (а. с. 10).
Як вбачається зі свідоцтва про право власності на квартиру від 22.03.2001 року, власником спірної квартири є відповідачка ОСОБА_2 Квартира на її ім'я зареєстрована в БТІ на праві приватної власності за реєстровим № 657 від 04.04.2001 року.( а.с. 58).
Позивач просить визнати частково недійсним вказане свідоцтво, посилаючись на те, що спірна квартира виплачена ним та відповідачкою за спільні кошти під час шлюбу. Проти вказаних доводів не заперечують відповідачка та її представник ОСОБА_4 Дані обставини підтверджуються також довідкою ЖБК «Хімік-10» від 15.02.2001 року № 31, яка надавалася відповідачці для отримання нею свідоцтва про право власності на спірну квартиру та довідкою ЖБК від 18.06.2008 року № 6/18, згідно яких сума пайового внеску за квартиру , в розмірі 10.874, 00 крб. сплачена 15.12.1991 року у повному обсязі, що складає суму паєнакопичення. (а.с 61, 75).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає доведеним факт виплати пайового внеску за кооперативну спірну квартиру за спільні кошти сторін, як подружжя під час спільного проживання. Тому, відповідно до вимог, ст.ст. 60, 70, 71 СК України, відповідач має право на 1А частину квартири АДРЕСА_1.
Що стосується вимог відповідачки та її представника ОСОБА_4 про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку зі спливом строку позовної давності, то суд дійшов до слідуючого.
Як стверджує представник відповідачки ОСОБА_4, в змісті першої позовної заяви про розірвання шлюбу, розгляд якої призначався судом на 10.04.2000 року, зазначено про припинення сімейних стосунків між сторонами з 2000 року. В перший раз шлюб розірвано не було. Однак, при вирішенні питання про поділ майна в 2001 році позивач добровільно погодився визнати право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2, що підтверджується наказом Головного управління житлового забезпечення КМДА від 19.02.2001 року № 158-С, на підставі якого було видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
В другій позовній заяві про розірвання шлюбу від 05.09.2003 року, ОСОБА_2 зазначала, що спору про розподіл майна не виникає, оскільки воно на той час було поділено. До того ж , на протязі трьох років після розірвання шлюбу, позивач не вимагав іншого, ніж було раніше визначено між сторонами, перерозподілу права власності. Крім того, ОСОБА_4 вважає, що під час розгляду справи не виявлено поважних причин пропущення позовної давності позивачем.
Вказані доводи суд оцінює критично і не приймає до уваги, оскільки звернення ОСОБА_2 з позовною заявою про розірвання шлюбу у 2000 році ще не свідчить про припинення сторонами шлюбно-сімейних відносин. До того ж суд враховує, що в змісті позовної заяви не зазначено, що на час її подання сторони припинили сімейні стосунки (а.с. 72).
Суд вважає недоведеними твердження представника відповідачки ОСОБА_4, що позивач у 2001 році добровільно погодився визнати за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру. Крім того, суд враховує, що законодавством визначений порядок отримання свідоцтва про право власності ч.1енами ЖБК, для чого згоди чоловіка або дружини не потребується.
Що стосується доводів представника відповідачки ОСОБА_4 про те, що при розгляді справи про розірвання шлюбу у 2003 році питання про розподіл майна не виникало, оскільки воно на той час було поділено, то суд враховує, що позовна заява подавалась до суду дружиною позивача, яка на той час отримала свідоцтво про право власності на квартиру, тому і зазначила в своїй заяві, що у неї спору про розподіл майна не виникає.
Судом оглядалася справа про розірвання шлюбу № 2-5219 за 2003 рік, де, як вбачається з пояснень позивачки, сім'я розпалась ще 10 років тому, вони не ведуть
спільного господарства, кожен живе своїм життям. З цими поясненнями погодився і відповідач ОСОБА_1 Однак, як вбачається з протоколу судового засідання, під час розгляду справи мова про поділ майна між сторонами не йшла. Тому суд вважає, що на час розірвання шлюбу у 2003 році, відповідач не міг знати про отримання його дружиною свідоцтва про право власності на квартиру.
Пояснення свідка ОСОБА_5, яка є кумою сторін і має дуже гарні відносини з відповідачкою ОСОБА_2, суд оцінює критично, оскільки вважає її зацікавленої стороною по справі. Також пояснення свідка не підтверджуються іншими доказами по справі.
Інших доводів в обґрунтування своїх вимог, відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 суду не надали.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що строк позовної давності для вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна - квартири АДРЕСА_1, слід обчислювати не з часу розірвання шлюбу, а з часу, коли позивач дізнався про порушення його майнового права.
Як стверджує позивач і це вбачається зі змісту його позовних вимог разом з доповненнями, а також з заяви ОСОБА_2 у 2000 році про розірвання шлюбу (а.с.72), ще до розірвання шлюбу у 2003 році між сторонами склалися неприязні, конфліктні стосунки. З цих підстав, суд вважає, що на початку 2001 року у відповідачки не було бажання повідомляти позивача про намір оформлення права власності на спірну квартиру на своє ім»я. Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що до часу звернення до суду з даним позовом позивач не знав про порушення свого майнового права, а тому ним не було пропущено строк позовної давності.
При таких обставинах, суд вважає вимоги позивача в частині визнання частково недійсним Свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнання за ним право власності на 1/2 частину вказаної квартири обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
В той же час суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання недійсною реєстрацію в БТІ права власності на спірну квартиру на ім»я ОСОБА_2 від 04.04.2001 року за № 657, оскільки реєстрація проведена на підставі правовстановлюючих документів відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 .
Що стосується позовних вимог в частині визначення порядку користування спірною квартирою та виділення в користування позивача кімнати площею 12,7 кв.м. з балконом, то як вбачається з технічного паспорту, виданого БТІ на ім'я ОСОБА_2 та технічної характеристики, квартира АДРЕСА_1 складається з трьох ізольованих кімнат, площею 13,9 кв.м., 17,9 кв.м. та 12,7 кв.м. ( а.с. 59 - 60, 62).
Як встановлено судом, і це підтвердила допитана в якості свідка дочка сторін ОСОБА_6, протягом тривалого часу між сторонами та іншими ч.1енами їх родини склався певний порядок користування квартирою, за згодою яких позивачу виділена у користування кімната площею 12,7 кв. з балконом.
Суд також враховує родинні стосунки, наявні між сторонами та ч.1енами їх сім»ї, взаємовідносини між ними, тому вважає, що виділення в користування позивача окремої кімнати житловою площею 12,7 кв.м. найбільш відповідає його інтересам і не буде порушувати інтереси відповідачки ОСОБА_2 та іншим ч.1енам їх родини. При цьому суд вважає доцільним місця загального користування: коридор, ванну кімнату, туалет, кухню, - залишити в спільному користуванні сторін.
Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги, то відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стягує з ОСОБА_2 на користь позивача витрати по сплаті держмита в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн. та витрати на юридичну допомогу - 2500 грн., всього - 4230 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,10,57-60, 79,88,213-214, 218 ЦПК України, ст.ст. 60,71,72 Сімейного Кодексу України, ст.. 10,22,28,29 КЗпІІІС України, ст.267,358 ЦК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати частково недійсним Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 22.03.2001 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на ім'я ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1А частину квартири АДРЕСА_1.
Визначити за ОСОБА_1 право користування кімнатою площею 12,7 кв.м. з балконом у вказаній квартирі. Місця загального користування: коридор, ванну кімнату, туалет, кухню, - залишити в спільному користуванні сторін.
В решті позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті держмита в сумі 1700 грн., на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн. та витрати на юридичну допомогу - 2500 грн., всього - 4230 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання протягом 10 днів до Деснянського районного суду м.Києва заяви про апеляційне оскарження та наступним поданням протягом 20 днів апеляційної скарги.