ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2018 р.                                                                       Справа № 911/737/18  

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., при секретарі судового засідання Литовці А.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

до: 1. приватного акціонерного товариства «Меліоратор»

2. Бучанської міської ради

про скасування рішення, визнання недійним і скасування свідоцтва про право власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 – предст. за дов. від 01.08.2018 № 13;

відповідача 1: ОСОБА_2 – предст. за дов. від 17.05.2018;

відповідача 2: ОСОБА_3 – предст. за дов. від 03.09.2018 № 04-09/931.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі – позивач) з позовом до приватного акціонерного товариства «Меліоратор» (далі – відповідач 1, ПрАТ «Меліоратор») та Бучанської міської ради (далі – відповідач 2), в якому просить суд:

- скасувати рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 №  162 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за №  88 від 15.02.2007 «Про внесення доповнень до п. 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.2007 «Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності»;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право приватної власності серії САС №  345588 від 11.07.2009, видане на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради № 162 від 20.03.2007;

- витребувати з чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства «Меліоратор» гуртожиток, розташований по вулиці Чкалова, 1, в місті Буча Київської області, та повернути його Державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за актом прийому-передачі.

Позов обґрунтований тим, що на підставі протиправного, на думку позивача, рішення виконкому, відповідачем 2 незаконно оформлено право власності на гуртожиток на 56 чол., розташований по вулиці Чкалова, 1, в місті Буча Київської області, який є власністю держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області. Позивач зазначає, що зазначений об'єкт соціально-побутового призначення не увійшов до статутного фонду при приватизації ВАТ (ПрАТ) «Меліоратор», залившись в державній власності та був лише переданий в безоплатне користування, з огляду на що до ПрАТ «Меліоратор» не перейшло та у нього не виникло право власності на дане нерухоме майно за наслідками такої передачі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.05.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2018.

18.05.2018 через канцелярію суду відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву. За змістом відзиву відповідач 1 вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, зазнаючи, що на підтвердження законності набуття відповідачем 1 права власності на спірне майно свідчить той факт, що зміни до частини 2 статті 24 Закону України № 2163-ХІІ «Про приватизацію», відповідно до яких господарському товариству об'єкти приватизації можуть передаватися безоплатно без права продажу – безоплатна передача законодавцем визначається вже як передача в користування без зміни форми власності, – внесені лише Законом від 19.02.1997 № 89/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств».

Відповідач 1 вважає, що оскільки в даному випадку приватизація відбулась до 1997 року, створене в процесі приватизації підприємство, незалежно від способу приватизації, ставало власником майна підприємства, що приватизувалось, у тому числі, і власником об’єктів соціальної сфери, які передавались їм безоплатно за умови, викладеної у статті 24 Закону України № 2163-ХІІ.

Окрім іншого, відповідач 1 також зауважив, що як добросовісний набувач ПрАТ «Меліоратор» не був обізнаний про незаконність дій з боку органу державної влади при прийнятті рішення про приватизацію гуртожитку, оскільки позивач при прийнятті такого рішення вважав свої дії правомірними, а відповідач 2, приймаючи рішення про надання у власність відповідачу 1 спірного гуртожитку не був обізнаний про наявність юридичних перешкод для передачі вказаного майна у власність ПрАТ «Меліоратор».

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2018 підготовче засідання відкладено на 11.06.2018.

01.06.2018 через канцелярію суду позивач подав відповідь на відзив ПрАТ «Меліоратор», у якому не погоджується з позицією відповідача 1.

На підставі ухвали суду від 11.06.2018 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 23.07.2018.

23.07.2017 через канцелярію суду відповідач 2 подав клопотання про застосування строків позовної давності від 18.07.2018 за № 04-09/1461-1 та відзив на позовну заяву про скасування рішення виконавчого комітету від 18.07.2018 за № 04-09/1461.

Відповідач 2 вважає, що у позові має бути відмовлено, у зв’язку з пропуском позивачем позовної давності. Так Бучанська міська рада зазначає про те, що позивач міг дізнатися про порушене право, а саме про спірне рішення щодо надання у власність відповідачу 1 гуртожитку, ще при проведенні перевірки 2013 року, відтак, на переконання відповідача 2, позивачем пропущено трирічний строк позовної давності.

В підготовчому засіданні 23.07.2018 суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження, внаслідок чого постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.08.2018.

24.07.2018 через канцелярію суду позивач подав письмове повідомлення про зміну адреси місцезнаходження Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, яке судом залучено до матеріалів справи.

27.07.2018 через канцелярію суду позивач подав пояснення щодо строків позовної давності.

07.08.2018 через канцелярію суду позивач подав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів.

В судовому засіданні 13.08.2018 судом оголошено перерву до 27.08.2018 та зобов’язано відповідача 1 подати до суду спірне свідоцтво про право власності.

В судовому засіданні 27.08.2018 судом визнано поважною причину неявки представника позивача та на підставі відповідного письмового клопотання позивача, яке було задоволено судом, розгляд справи відкладено на 10.09.2018.

10.09.2018 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке судом залишено без розгляду у зв’язку з наступним.

За приписами статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч. 2 ст. 207 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів судом враховується, що у відповідності до п. 8 ст. 80 та п. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, подані позивачем після призначення справи до судового розгляду (по суті) докази, без належного обґрунтування неможливості їх подання на стадії підготовчого провадження, не можуть бути прийняті судом до уваги під час розгляду справи.

В судовому засіданні 10.09.2018, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України докази у справі.

Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

Представники сторін виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об’єктивного розгляду спору по суті, в судовому засіданні 10.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

19.03.1993 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області прийнято рішення про приватизацію орендного підприємства «Меліоратор».

Згідно з даними плану приватизації ОП «Меліоратор», що затверджено наказом Регіонального відділення від 15.06.1993 № 3-ВП, приватизація здійснювалась шляхом створення на базі об’єкта приватизації відкритого акціонерного товариства, засновниками якого виступали Регіональне відділення та організація орендарів ОП «Меліоратор».

Розрахунок оціночної вартості майна ОП «Меліоратор», яке підлягало приватизації, здійснено на основі результатів інвентаризації на підставі вимог Методики оцінки вартості об’єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №  522 від 02.09.1992.

Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП «Меліоратор» затверджено розпорядженням Регіонального відділення від 31.05.1993 № 3-ВП.

Згідно параграфу 5 розділу VІІ Плану приватизації, об’єкти соціально-побутової інфраструктури ОП «Меліоратор», згідно рішення міськвиконкому № 107 від 11.05.1993, передаються на баланс підприємства безоплатно, в тому числі:

- гуртожиток на 56 чол., який введено в дію в 1972 році, загальною площею 462,3 кв. м, вартість 684  588,13 крб.;

- гуртожиток сімейного типу на 120 квартир, який введено в дію в 1983 році, загальною площею 3639,1 кв. м, вартість 8  861  681,38 крб.;

- дитячий садок на 280 місць, введений в дію в 1978 році, вартість 4  745  030,85 крб.;

- житловий будинок на 65 квартир, введений в дію в 1993 році, побудований за рахунок державних капіталовкладень, вартість 13  285  248,30 крб.

За даними акту оцінки цілісного майнового комплексу ОП «Меліоратор» від 31.05.1993, вартість майна для якого встановлено пільги (27  577 тис. крб.) виключена з вартості майна, що підлягало приватизації.

12.09.1994 між Регіональним відділенням та ВАТ «Меліоратор» підписано акт прийому-передачі проданого майна, згідно з яким, зазначені гуртожитки та дитячий садок передані на баланс ВАТ «Меліоратор» безоплатно без права відчуження.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 88 від 15.02.2007 «Про внесення доповнень до п. 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.2007 «Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності» вирішено внести доповнення в п. 1 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.07 року «Про анулювання свідоцтва на право власності Про оформлення нового свідоцтва на право власності» та читати в наступній редакції:

«- 1. Ірпінському міському бюро технічної інвентаризації оформити та видати свідоцтво на право власності на нерухоме майно, розташоване по вулиці Чкалова, 1 в місті Буча, а саме: гараж-склад літ. „П”, розміром 47,25м х 6,4м, загальною площею 239,1м2, адмін. будівлю (двоповерхову) літ. ,,В”, розміром 22,15м х 12,9м, загальною площею 463,1м2, гараж-склад літ. ”Ж”, розміром 30,4м х 8,9м+5,5м х 10,1м з добудовою літ. „Ж1”, розміром 8,9м х 7,35м, загальною площею 300,2м2, котельню літ ”Д”, розміром 23,2м х 6,53м, загальною площею 125,5м2, їдальню-гуртожиток (двоповерхову) літ. ,,Е”, розміром 12,72м х 8,67м+22,58м х 11,85м, загальною площею 597,4м2, склад літ. ,,Б”, розміром 30,35 м х 18,7 м, загальною площею 522,2 м2, склад літ. ,,Ч”, розміром 18,4 м х 12,0 м, загальною площею 201,8 м2, майстерню (двоповерхову) літ. „А, а, а1”, розміром 55,0 м х 24,9 м, загальною площею 1490,4м2, майстерню літ. „Л”, розміром 31,2м х 18,5м, загальною площею 506,2м2, склад літ. ,,Л1’’, розміром 29,25м х 18,50м, загальною площею 519,3м2, склад літ ,,М’’, розміром 6,0м х 3,3 м, загальною площею 15,5 м2, склад літ. „Н”, розміром 6,46 м х 4,46 м, загальною площею 20,0м2, майстерня літ. ,,З”, розміром 61,1м х 18,70м, загальною площею 1233,0м2, теплиці літ. „С”, розміром 7,5м х 21,4м, літ., „С1’’, розміром 7,5м х 21,4м, літ. „С2”, розміром 7,5м х 21,4м, літ. ,,С3’’, розміром 7,8м х 21,4м, літ. „С4”, розміром 6,25м х 21,4м, кладову літ. ,,Щ”, розміром 3,5м х 7,8м, загальною площею 21,5м2, гуртожиток ,,Е          1’’ (двоповерховий), розміром 16,52м х 12,8м, загальною площею 318,1м2, пилораму літ. ’’О’’, розміром 23,40м х 8,25м, з добудовою літ. „О1”, розміром 4,00м х 3,75м, загальною площею 187,5м2, склад літ. „Ц”, розміром 8,5м х 6,1м, сарай літ. „У”, розміром 3,35м х 21,7м, загальною площею 48,8м2, вбиральня літ. „Ф”, розміром 3,0м х 2,1м, сарай літ. ”Х”, розміром 2,1м х 3,0м, щитову літ. ,,Ш”, розміром 3,25м х 2,24м, загальною площею 4,7м2, погріб літ. „Т”, підстанція літ. ”И’’, розміром 5,23м х 6,32м, № 1 – пожежне водоймище, №2 – мийка автотранспорту, №3 - №9 огорожа, замощення за ЗАТ „Меліоратор”;

- на нерухоме майно розташоване по вулиці Ярослава Мудрого, 10 в місті Буча, а саме: гараж літ. „Д’’, розміром 37,2м х 18,10м, загальною площею 590,8м2, гараж літ. „Г’’ розміром 20,00м х 9,95м, загальною площею 175,2м2, майстерню літ. ”Л; Л1”, розміром 101,75м х 18,9м+3,02м х 3,53м, загальною площею 1863,5м2, адмін. будівлю літ. ,,А” (двоповерхову), розміром 12,60м х 10,0м, загальною площею 198,0м2, склади літ. „Е,Е1”, розміром 9,2м х 6,60м+10,45м х 3,30м, загальною площею 81,6м2, „Ж”, розміром 27,10м х 6,60м, загальною площею 127,3м2, літ. „З”, розміром 10,40м х 3,30м, літ. „З1”, розміром 2,28м х 1,85м, загальною площею 33,5м2, цех літ. „И”, розміром 15,90м х 6,60м, загальною площею 98,2м2, навіс літ. ,,Б”, розміром 12,6м х 10,0м, цех літ. ,,К”, розміром 9,5м х 6,5м, мийка літ. „М”, розміром 3,3м х 3,0м, вбиральню літ „Н”, навіс літ. ,,Щ”, розміром 12,6м х 6,6м, № 1 – колодязь, №2-№7 огорожа, замощення за ЗАТ ,,Меліоратор’’».

Заявою від 09.02.2018 мешканці гуртожитків повідомили регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області, про те, що на підставі рішень виконавчого комітету Бучанської міської ради, об’єкти нерухомого майна, якими є приміщення двох гуртожитків, які знаходяться за адресою: вул. Чкалова, 1 та вул. Чкалова, 1-а, в м. Буча, Київської області, та є державним майном, незаконно передані у приватну власність ПрАТ «Меліоратор».

Дослідивши матеріали справи та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

В силу статей 15, 16 ЦК України, частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 334 ЦК України, право власності набувача майна за договором виникає з моменту передання майна.

Згідно статті 345 ЦК України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

У відповідності до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно Плану приватизації ОП «Меліоратор» гуртожиток на 56 чол. вартістю 684588,13 крб., який є предметом позову, передавався підприємству на баланс безоплатно.

Згідно частини 1 статті 128 ЦК УРСР (у редакції, що діяла на момент передачі гуртожитку), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

В акті прийому-передачі проданого майна від 12.09.1994 зазначено, що продавець (регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області) передає, а покупець (ВАТ «Меліоратор») приймає продане за станом на 01.04.1993 майно ОП «Меліоратор», згідно із відомостями інвентаризації – вартістю 40890 тис. крб.

Тобто, за вказаним актом прийому-передачі передавалося придбане майно, причому лише те, яке отримане шляхом викупу, а внаслідок безоплатної передачі спірний об'єкт не був викуплений.

В інструктивному листі від 06.03.2003 № 10-25-2822 Фонд державного майна України зазначає, що відповідно до статті 24 Закону України «Про приватизацію державного майна" (далі Закон) із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 18.05.2000, законодавець чітко визначив безоплатну передачу як передачу права користування майном.

Неоднозначне тлумачення норм зазначеної статті стосується переважно редакції, яка діяла до 18.05.2000, оскільки в цій статті були відсутні визначення безоплатної передачі як передачі права користування.

У разі визначення цих норм як таких, які є підставою для передачі прав користування об'єктами, відповідно до статті 24 Закону слід виходити з такого.

Аналізуючи норми Цивільного законодавства України та пункт 2 статті 4 Закону України «Про власність», можна дійти висновку, що термін «безоплатна передача» застосовується в таких правовідносинах: передачі майна в користування (безоплатне користування майном – статті 324 – 331 ЦК України); безоплатному відчуженні цього майна (наприклад – договір дарування).

Отже, конкретизація правовідносин, їх класифікація обумовлюються обсягом прав, які відчужуються чи передаються.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до пункту 7 роз'яснень Вищого арбітражного суду від 02.04.1994 № 02-5/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності» знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності.

Передача саме у власність має бути обумовлена нормативними актами, на підставі яких здійснюють свою діяльність державні органи приватизації відповідно до Конституції України (стаття 19). Ні статтею 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», ні іншими нормативними актами Фонду державного майна України та його регіональним відділенням як суб'єктам цивільних правовідносин не надано право передачі об'єктів, визначених статтею 24, у власність на безоплатній основі.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» тощо приватизація майна державних підприємств України – це відчуження державного майна.

Слід зазначити, що порядок та способи відчуження державного майна, яке здійснюється в процесі приватизації, регламентовано Законом України «Про приватизацію державного майна», Державною програмою приватизації на відповідний рік. Такими способами відповідно до зазначених нормативних актів є: аукціон, конкурс, викуп.

Узагальнюючи способи, передбачені зазначеною статтею, можна дійти висновку про платність будь-якого із способів приватизації. Такі самі положення щодо платності приватизації закріплені і в Державній програмі приватизації на відповідний рік. Тому принцип «платності» приватизації, на думку ФДМУ, унеможливлює визначення «безоплатно передається» як спосіб відчуження державного майна.

Щодо редакції статті 24 (в редакції від 19.02.1997), яка передбачає безоплатну передачу об'єктів соціально-побутового призначення господарським товариствам, також слід враховувати норми статті 12 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої товариство є власником майна, переданого йому засновниками у власність. При цьому у правовідносинах, пов'язаних із створенням господарського товариства, підставою для переходу права власності є певні документи (установчий договір, статут тощо). Отже, ця норма потребує від засновника як суб'єкта правовідносин зазначення у відповідних документах, які саме права та їх обсяг підлягають передачі (право власності, право користування та ін.), а також здійснення певних дій щодо; передачі майна (акт приймання-передачі майна у власність тощо). З огляду на факт відсутності у державних органів приватизації повноважень на здійснення безоплатного відчуження майна в порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», можна дійти висновку про безпідставність такого відчуження в процесі приватизації.

Обґрунтування відчуження майна у разі безоплатної передачі статтею 21 Закону України «Про власність», яка в свою чергу «кореспондується» із статтею 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», є хибним на таких підставах.

Закон України «Про власність» датується 7 лютого 1991 р. Відповідно до статті 21 Закону України «Про власність», в якій перелічені підстави виникнення права колективної власності, однією з підстав зазначена передача майна державного підприємства у власність трудового колективу. З цього приводу слід зазначити, що в Законі України «Про власність» така підстава, як відчуження майна в процесі приватизації, не визначена. Відчуження майна в процесі приватизації (як уже зазначалося) здійснюється в порядку та способами, визначеними Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств», котрий датується 4 березня 1992 р. (прийнятий пізніше, ніж Закон України «Про власність») і встановлює, спеціальні норми щодо порядку та способу відчуження державного майна (платність будь-якого способу приватизації).

Враховуючи ці факти, можна дійти висновку про відсутність будь-якого причинного зв'язку між нормами статті 24 Закону України «Про приватизацію державного майна» та статтею 21 Закону України «Про власність».

Аналіз наведених вище норм дає підстави стверджувати, що безоплатна передача, яка визначена статтею 24 Закону України «Про приватизацію державного майна», не є відчуженням зазначеного майна, а є підставою для передачі об'єктів соціально-побутового призначення в безоплатне користування.

Разом з тим, слід зазначити, що згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна на балансі ПрАТ «Меліоратор» рахується державне майно, а саме гуртожиток на 56 місць за реєстровим номером 01037229.1 за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Лєха Качинського (Чкалова), 1.

Судом, за результатами дослідження умов плану приватизації ВАТ (ПрАТ) «Меліоратор», встановлено, що об’єкт нерухомого майна – гуртожиток на 56 чол., під час приватизації не увійшов ні до складу статутного капіталу, ні до складу майна що підлягало приватизації, ні до майна, яке було власністю зазначеного підприємства.

Таким чином, сукупність встановлених обставин справи та наявних в ній доказів свідчить про те, що об'єкт соціально-побутового призначення – гуртожиток на 56 чол. не увійшов до статутного фонду ВАТ (ПрАТ) «Меліоратор», залишившись в державній власності та був переданий лише у безоплатне користування на баланс товариства, у зв’язку з чим у відповідача 1 не виникло право власності на дане нерухоме майно за результатами такої передачі.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права.

Частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції.

Вказана норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України – у частині 2 статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, у справах щодо оскарження рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування суд повинен перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в роз’ясненнях президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», в пункті 2 яких зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

У відповідності до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими Законами до їх відання.

Статтею 11 вказаного Закону визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які відповідно до статті 5 цього Закону входять в систему органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За приписами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Підставами для визнання акта незаконним (недійсним) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації – позивача у справі.

З огляду на вказане, рішення виконавчого комітету виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 в частині щодо оформлення та видачі свідоцтва на право власності на гуртожиток, розташований по вулиці Чкалова, 1 в місті Буча Київської області, було прийнято без дотримання вимог законодавства, чим порушено права та охоронювані законом інтереси держави України в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області.

При цьому, вимога позивача про скасування вказаного рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради підлягає частковому задоволенню в частині, що стосується оформлення та видачі свідоцтва на право власності лише на спірний гуртожиток, який є предметом спору, оскільки прийняття рішення щодо оформлення та видачі свідоцтва на право власності на решту зазначених у спірному рішенні об’єктів нерухомого майна позивачем не оспорюється.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право приватної власності серії САС № 345588 від 11.07.2009, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради № 162 від 20.03.2007 суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено право звернення юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з правового аналізу вказаних вище норм вбачається, що позивач повинен довести наявність у нього права, яке порушується внаслідок видачі спірного свідоцтва.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно як документа, яким оформлено право власності, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому статтею 16 Цивільного кодексу України, як відновлення становища, що існувало до порушення.

Саме у такий спосіб порушене право власності позивача на спірне майно, в разі його наявності, може бути захищене з метою відновлення становища, що існувало до порушення права.

Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 3-553гс15.

При цьому, судом враховуються положення п. 6 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно з яким державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Оскільки спірне свідоцтво про право власності на нерухоме майно не є правочином чи актом органу місцевого самоврядування, а є документом, яким на підставі рішення органу місцевого самоврядування лише оформлюється (підтверджується) право власності, його наслідком не є виникнення, зміна чи припинення правовідносин, у зв’язку з чим питання правомірності видачі та дії цього свідоцтва безпосередньо залежить від законності такого рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого таке свідоцтво видане.

Таким чином, позовна вимога щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, є похідною від вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради № 162 від 20.03.2007 щодо оформлення та видачі свідоцтва на право власності, оскільки вказане свідоцтво видане на підставі зазначеного рішення та не може відповідати вимогам закону за умови невідповідності вимогам закону самого рішення органу місцевого самоврядування.

Отже, враховуючи встановлення незаконності набуття ВАТ (ПрАТ) «Меліоратор» права власності на об’єкт державного майна, що мало наслідком прийняття в цій частинні виконавчим комітетом Бучанської міської ради незаконного рішення, та противоправного вибуття об’єкта нерухомого майна з власності держави і порушення, у зв’язку з цим, законних інтересів останньої, оскаржуване свідоцтво підлягає визнанню недійсним та скасуванню в частині оформлення права власності на спірний гуртожиток, розташований по вулиці Чкалова, 1, в місті Буча, Київської області.

Щодо позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ПрАТ «Меліоратор» зазначеного гуртожитку та повернення його Державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за актом прийому-передачі, суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Матеріалами справи підтверджено, що спірне майно вибуло поза волею його власника, а саме – держави України в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, що надає підстави для витребування такого майна від ПрАТ «Меліоратор».

Водночас, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання Бучанської міської ради про застосування строків позовної давності, з огляду на наступне.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач стверджує, що регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області дізналося про порушення своїх прав у лютому 2018 року після отримання від мешканців гуртожитків заяви від 09.02.2018 з повідомленням позивача про те, що згідно з рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради, гуртожиток, який знаходяться за адресою: вул. Чкалова, 1 в м. Буча, Київської області, незаконно переданий у приватну власність ПрАТ «Меліоратор».

Бучанська міська рада вважає, що позивач міг довідатися про порушення свого права з моменту проведення позивачем перевірки стану утримання державного майна ПрАТ «Меліоратор», правові підстави використання цього майна, тобто ще у 2013 році. На думку відповідача 2, в процесі такої перевірки позивачем було досліджено свідоцтво про право власності та інші документи, які посвідчують права на користування об’єктами.

Однак, такі твердження відповідача 2 не беруться судом до уваги, у зв’язку з наступним.

По-перше, в матеріалах справи відсутні докази, що при проведенні регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області у 2013 році вказаної перевірки останнім було досліджено свідоцтво на право власності на спірний гуртожиток. Матеріали, оформлені за результатами такої перевірки у справі також відсутні.

По-друге, до матеріалів справи долучено копії листів регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 12.02.2015 № 08-14-659 та від 07.06.2017 № 14-07-2881, за змістом яких повідомляється, що гуртожиток, розташований за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Чкалова, 1, під час приватизації не увійшов до статутного капіталу ПрАТ «Меліоратор» та є державною власністю.

Доказів, які свідчать про обізнаність позивача про порушення його прав до моменту отримання вказаної вище заяви від мешканців гуртожитку, датованої 09.02.2018, матеріали справи не містять.

Вказані обставини свідчать про неможливість у даному випадку застосування презумпції обізнаності особи про стан своїх майнових прав у 2013 році як вважає відповідач  2.

Отже, позивач дізнався про порушення своїх прав лише у лютому 2018 року.

З відбитку штампу для вхідної кореспонденції господарського суду Київської області, проставленого на першій сторінці позовної заяви регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права 11.04.2018, тобто в межах встановленого законом трирічного строку на звернення до суду.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до вимог регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області встановлених законом строків позовної давності.

Як визначає стаття 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.ч. 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене в своїй сукупності, заявлені регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області позовні вимоги є правомірними, обґрунтованим та такими, що підлягають частковому задоволенню судом.

Витрати позивача зі сплати судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів в рівних частинах на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати частково рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 88 від 15.02.2007 «Про внесення доповнень до п. 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.2007 «Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності», а саме: в частині оформлення та видачі свідоцтва на право власності на нерухоме майно, а саме гуртожиток, розташований по вулиці Чкалова, 1, в місті Буча Київської області.

3. Частково визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право приватної власності серії САС № 345588 від 11.07.2009, видане на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради № 162 від 20.03.2007, а саме: в частині оформлення права власності на гуртожиток, розташований по вулиці Чкалова, 1, в місті Буча Київської області.

4. Витребувати з чужого незаконного володіння приватного акціонерного товариства «Меліоратор» (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Леха Качинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 01037229) гуртожиток, розташований по вулиці Чкалова, 1, в місті Буча Київської області, та повернути його Державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 50, код ЄДРПОУ 19028107) за актом приймання-передачі.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Меліоратор» (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Леха Качинського, буд. 7, код ЄДРПОУ 01037229) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 50, код ЄДРПОУ 19028107) 2  643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп. судового збору.

7. Стягнути з Бучанської міської ради (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Енергетиків, будинок 12, код ЄДРПОУ 04360586) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (03039, м. Київ, просп. Голосіївський, буд. 50, код ЄДРПОУ 19028107) 2  643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн. 00 коп. судового збору.

8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення  відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.09.2018.

Суддя                                                                                        О.В. Щоткін