Номер провадження: 22-ц/813/73/23

Справа № 521/17295/15-ц

Головуючий у першій інстанції Целух А.П.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Швець К.О.,

представника ОСОБА_3 - адвоката Шепеля В.С.,

переглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , подану ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Сьома Одеська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович про встановлення факту проживання однією сім`єю, встановлення факту що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за законом, усунення від права на спадкування, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні спадковим майном, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору: ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, усунення від права на спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. про усунення від права на спадкування, в обґрунтування кого вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції в книзі реєстрації смертей 05 березня 2014 року зроблено актовий запис №2551. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року заяву ОСОБА_1 було задоволено, суд встановив факт родинних відносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 і факт того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги після померлої громадянки ОСОБА_5 (справа №521/22717/14-ц). Крім позивача, спадкоємцем померлої ОСОБА_6 є брат померлої ОСОБА_2 .. Однак, на думку позивача, відповідач ОСОБА_2 повинен бути усунутий від права на спадкування, з огляду на те, що він мешкає та постійно проживає в іншій державі і за період хвороби ОСОБА_5 відмовився надавати їй допомогу.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Швець К.О. заперечувала в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_2 є рідним братом померлої ОСОБА_5 , про що свідчить рішення Добрянського районного суду Пермського краю від 21 серпня 2014 року, він спілкувався та допомагав своїй сестрі, сплачував за неї комунальні послуги, займався її похованням. Крім того, ОСОБА_5 ніколи не проживала з ОСОБА_1 і не знаходилась із ним у родинних стосунках - вона проживала з власним чоловіком - ОСОБА_7 .. Також вказала, що ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року (справа №521/22717/14-ц) рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року, на яке посилається в обґрунтування своїх вимог позивач, скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та факту родинних відносин залишено без розгляду.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 вересня 2016 року ОСОБА_3 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, та прийнято до спільного розгляду позовну заяву ОСОБА_3 , в якій він просить встановити факт його спільного проживання з померлою ОСОБА_5 та усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 зазначає, що з листопада 2008 року він проживав спільно із померлою в її квартирі і доглядав за нею, забезпечував її ліками, продуктами, сплачував комунальні платежі, а після смерті ОСОБА_5 він продовжував проживати в її квартирі, сплачувати комунальні платежі та підтримувати квартиру у належному стані.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 заперечували проти позовних вимог ОСОБА_3 , обґрунтовуючи це тим, що останній не надав жодного реального доказу сумісного проживання із ОСОБА_5 на протязі п`яти років до моменту смерті, догляду та матеріального забезпечення, здійснення її поховання та прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 ..

Під час розгляду судової справи позивач ОСОБА_1 неодноразово збільшував свої вимоги, відповідно до останньої редакції яких він просив суд встановити факт його спільного проживання з ОСОБА_5 , факт того що він є спадкоємцем четвертої черги після померлої, визнати за ним право власності на однокімнатну квартиру, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 , усунути ОСОБА_2 від права на спадкування і відмовити ОСОБА_3 у встановленні факту проживання однією сім`єю.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року позов ОСОБА_1 та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_3 залишені без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Сафонов В.В. також звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року задоволено клопотання адвоката Шепеля В.С. в інтересах ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Представник Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса та приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. в судове засідання до апеляційного суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендовані повідомлення про отримання ними судових повісток.

21 листопада 2023 року від завідувача Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 , який просив задовольнити його апеляційну скаргу та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 - адвоката Швець К.О., яка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін та відмовити в задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_1 й ОСОБА_3 , а також представника ОСОБА_3 - адвоката Шепеля В.С., який просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_3 та відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини перша, четверта статті 3 СК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

За змістом пункту 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Крім того, у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

На підставі матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . 09 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 останнє місце проживання якої було: АДРЕСА_1 , також в заяві ОСОБА_1 зазначив, що крім нього інших спадкоємців після померлої немає.

31 липня 2014 року на ім`я ОСОБА_1 приватним нотаріусом Журавель М.В. надана відповідь, що для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 необхідно надати рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 ..

Оскільки, після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_2 , а для прийняття спадщини після померлої потрібно було встановити факт родинних відносин, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та факту родинних відносин з ОСОБА_5 .. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року заяву ОСОБА_1 було задоволено в повному обсязі (справа №521/22717/14-ц).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_2 було задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 березня 2015 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту що має юридичне значення та факту родинних відносин залишено без розгляду, у зв`язку із тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам процесуального та матеріального права - неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які слугували підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із зазначеною заявою, призвело до ухвалення у справі в порядку окремого провадження судового рішення, яке породжує спір про право на квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 є рідним братом померлої ОСОБА_5 , що підтверджується рішенням Добрянського районного суду Пермського краю від 21 серпня 2014 року. ОСОБА_2 стверджує, що підтримував добрі стосунки із рідною сестрою - ОСОБА_5 , допомагав їй, піклувався за станом її здоров`я.

Судом також було встановлено, що ОСОБА_5 з листопада 2007 року проживала з власним чоловіком ОСОБА_7 до дня його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_3 , а з ІНФОРМАЦІЯ_3 до дня власної смерті, ІНФОРМАЦІЯ_4 проживала одна за адресою: квартира АДРЕСА_2 , на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку про те, що твердження позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, щодо їх сумісного проживання з ОСОБА_5 з 2008 та 2009 року спростовуються.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції вірно виходив із того, що суду не було надано належних доказів проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 .. Судом також вірно встановлено, що ні позивачем, ні третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, не було надано доказів безпорадного стану ОСОБА_5 та ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво була у безпорадному стані.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що останні п`ять років перед смертю ОСОБА_5 він проживав разом із нею в належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , купував ліки, харчі, займався ремонтними роботами, надавав кошти на сплату комунальних послуг, тобто повністю утримував її матеріально, а тому позивач вважає, що в нього з ОСОБА_5 дійсно була сім`я зі спільним побутом, бюджетом та обов`язками. Однак, на думку колегії суддів, апеляційна скарга ОСОБА_1 ґрунтується лише на припущеннях, на її підтвердження, як і на підтвердження заявлених позовних вимог не надано жодного належного та допустимого доказу.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21).

Також, в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Посилання ОСОБА_1 на те, що за його кошти було організовано поховання ОСОБА_5 та надані на підтвердження зазначеного докази, в жодній мірі не може підтверджувати факт їх спільного проживання протягом п`яти років в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та наявність спільного побуту, взаємних права й обов`язків.

Інших доказів на підтвердження позовних вимог, які б могли бути оцінені судом, ОСОБА_1 не надано.

З аналогічних підстав, а саме їх недоведеністю належними та допустимими доказами, апеляційний суд також відхиляє твердження ОСОБА_3 про те, що саме він проживав з ОСОБА_5 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з листопада 2008 року по день смерті, забезпечував ОСОБА_5 ліками, продуктами, сплачував комунальні платежі.

Апеляційний суд критично відноситься до того, що ОСОБА_3 сплачував комунальні послуги, які надавались ОСОБА_5 , оскільки дослідивши надані ОСОБА_3 копії квитанцій про оплату комунальних платежів, які надавались за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що в квитанціях, які датуються до 04 березня 2014 року, тобто до смерті ОСОБА_5 , платником таких послуг зазначена особисто ОСОБА_5 , платником таких послуг ОСОБА_3 вказаний лише в копіях квитанцій, які датуються після 04 березня 2014 року.

Вказане на думку апеляційного суду, може підтверджувати той факт, що після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_3 дійсно проживав в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , однак в жодній мірі не може підтверджувати факт їх спільного проживання, ведення спільного побуту, та те, що ОСОБА_3 , за життя ОСОБА_5 забезпечував її ліками, продуктами та сплачував комунальні платежі.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , окрім вищезазначеного також просять усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом щодо спадщини, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , стверджуючи, що відповідач не надавав останній жодної допомоги, жодного разу не приїзжав провідати її, залишив її в безпорадному стані.

Щодо усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини (постанова від 30.08.2019 у справі №589/3209/16-ц, постанова від 22.10.2018 у справі №644/7044/15-ц).

Правове значення при вирішенні спору має доведеність сукупності обставин ухилення спадкоємця (умисні винні дії або бездіяльність) від надання допомоги: при можливості її надання спадкодавцю; який перебуває у безпорадному стані через похилий вік чи хворобу; існує потреба спадкодавця в допомозі саме цього спадкоємця.

Суд повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

При цьому, вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України (постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №206/68/15-ц (провадження №61-2254св18), постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2018 року в справі №441/509/16 (провадження №61-27049св18).

У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі №534/1318/17 (провадження №61-1821св19) зазначено, що: «вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України. Оскільки позивач не довела в установленому законом порядку, що вона є особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, а також не зверталася з позовом про одержання права на спадкування, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про безпідставність такої вимоги».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення зумовлює пов`язані зі спадкуванням права (збільшення частки у спадщині, зміна черговості одержання права на спадкування), одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України; відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, оскільки матеріалами справи не встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є спадкоємцями четвертої черги право на спадкування за законом, тобто особами, які проживали зі спадкодавцем ОСОБА_5 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, то усунення від спадкування спадкоємця за законом другої черги - ОСОБА_2 не породжує ні для ОСОБА_1 , ні для ОСОБА_3 жодних прав пов`язаних зі спадкуванням, та вимоги позовних заяв в цій частині також є безпідставними.

Під час апеляційного перегляд справи, також були спростовані посилання ОСОБА_1 про те, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 , яка була виготовлена в РФ має ознаки фіктивності, а саме виготовлена не послідовно, на що вказують факти перетинання тексту заяви над проставленою печаткою нотаріуса.

Так, ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-технічної та почеркознавчої експертизи. В справі призначено судово-технічну та почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлено наступні питання:

-яка послідовність виконання заяви гр. ОСОБА_2 від 15 липня 2014 року на бланці 59 АА 1426573 нотаріуса РФ Ашурової Н.І., а саме, що виконанно раніше текст документа або печатка нотаріуса в місці перетинання?

-чи виконані рукописні тексти у заяві гр. ОСОБА_2 від 15 липня 2014 року на бланці 59 АА 1426573 нотаріуса РФ Ашурової Н.І., а саме підпис та рукописний текст - гр. ОСОБА_2 ?

-чи виконані рукописні тексти у заяві гр. ОСОБА_2 від 15 липня 2014 року на бланці 59 АА 1426573 нотаріуса РФ Ашурової Н.І., а саме підпис та рукописний текст однією особою, а саме гр. ОСОБА_2 чи різними невідомими особами?

Відповідно до висновку експерта від 12.07.2023 №КСЕ-19/116-23/7227 за результатами комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, експертами встановлено, що у заяві ОСОБА_2 від 15 липня 2014 року на бланку 59 АА 1426573, підписи від імені ОСОБА_2 та рукописні записи, виконані самим ОСОБА_9 ..

За таких обставин, доводи наведені у апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги позовних заяв, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у зв`язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 25 грудня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк