Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1  

Доповідач -Лозко Ю.П.

Справа № 409/2471/15-ц

Провадження № 22ц/782/601/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року                         місто Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Лозко Ю.П.,

суддів: Єрмакова Ю.В., Назарової М.В.

за участю секретаря судового засідання: Подрябінкіна Я.Г.,

представника позивача : ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області

апеляційну скаргуОСОБА_3

на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 жовтня 2015 року (суддя Тімінський В.В.)

у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»

відповідач: ОСОБА_3

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс»

В С Т А Н О В И В:

23 липня 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, в обґрунтування якого вказав, що 11 жовтня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс» укладено кредитний договір № 61113V10, відповідно до умов якого банк надав позичальнику овердрафт  з лімітом 750000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом 16 % відсотків річних, зі сплатою комісії за управління кредитом у розмірі 0,1 від ліміту у кожному календарному місяці, з кінцевим терміном погашення 10 жовтня 2014 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором 11 жовтня 2013 року між позивачем та відповідачем у справі  ОСОБА_3 укладено договір поруки № 61113Р15, відповідно до умов якого останній зобов’язався відповідати перед банком за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов’язання, як солідарні боржники.

Строк користування кредитними коштами сплинув 07 жовтня 2014 року.

В наслідок неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань по вказаному вище кредитному договору від 11 жовтня 2013 року утворилась заборгованість, яка станом на 10 липня 2014 року становить 1315793,44 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на його користь і складається з:

- 650529,44 грн. – заборгованості за кредитом (основним боргом);

- 108529,86 грн. – прострочених процентів за користування кредитом;

- 2419,35 грн. – простроченої комісії за управляння кредитом;

- 117438,63 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту;

- 16057,98грн. – пені за несвоєчасну оплату процентів;

- 558,06 грн. - пені за несвоєчасну сплату комісії;

- 15749,91 грн. – 3% річних згідно ст. 625 ЦК України;

- 357335,27 грн. – витрат від інфляції;

- 47175 грн. – штрафних санкцій.

Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 жовтня 2015 року  позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»  заборгованість за кредитним договором у сумі 1151179,87 грн.

Вирішено питання стосовно судових витрат.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржувалось банком в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасне погашення кредиту та штрафних санкцій.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року  апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідач ОСОБА_3 звертався до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення суду першої інстанції, яка ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 січня 2016 року  залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на відповідність висновків суду щодо наявності законних підстав для стягнення з відповідача як поручителя на користь банку заборгованості за кредитним договором від 11 жовтня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення та доводи учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до  ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вище вимогам, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позовні вимоги ґрунтуються на кредитному договорі від 11 жовтня 2013 року №  61113V10 із змінами та  доповненнями укладеного між публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та товариством з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс».

Сторонами визначено кінцевий термін погашення кредитних коштів 10 жовтня 2014 року.

Відповідач ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання відповідати перед банком за своєчасне та повне викання позичальником основного зобов’язаннями, як солідарні боржники, про що свідчить договір поруки від 11 жовтня 2013 року.

В результаті неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, станом на 10 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 1315793,44 грн., яка складається з: 650529,44 грн. – заборгованість за кредитом (основним боргом), 108529,86 грн. – прострочені проценти за користування кредитом, 2419,35 грн. – прострочена комісія за управляння кредитом,  117438,63 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 16057,98 грн.  – пеня за несвоєчасну оплату процентів, 558,06 грн. – пеня за несвоєчасну сплату комісії, 15749,91 грн. – 3% річних згідно ст. 625 ЦК України, 357335,27 грн. – витрати від інфляції, 47175 грн. – штрафні санкції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд керувався вимогами ст.ст. 526, 1054 ЦК України та дійшов висновку, що з відповідача як поручителя підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у сумі 1151179,87 грн.

Такий висновок суду не відповідає вимогам закону та обставин справи, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки зазначені у пункті 7.4 про його дію до повного виконання Основного зобов'язання за кредитним договором не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до умов договору поруки №  61113Р15 від 11 жовтня 2013 року, відповідач ОСОБА_3 зобов’язався відповідати перед позивачем за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов’язання, як солідарні боржники, а саме: повернення суми усіх зобов’язань позичальника за кредитним договором (відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов’язаних з наданням та обслуговуванням кредиту) (стаття 1 договору поруки). 

Станом на 10 липня 2015 року заборгованість складає - 1315793,44 грн.

Договором поруки не встановлено строк припинення поруки.

Кінцевий термін погашення овердрафту 10 жовтня 2014 року.

Отже, кредитним договором від 11 жовтня 2013 року строк виконання зобов’язання сторонами визначений конкретною датою.

Таким чином, у банку право пред’явити вимогу до поручителя ОСОБА_3 про виконання порушеного зобов’язання боржника - товариства з обмеженою відповідальністю «Млін-Сервіс» щодо повернення кредиту, виникло з 11 жовтня 2014 року та протягом наступних 6 місяців, тобто до 11квітня 2015 року.

Вказану вимогу до поручителя банком пред’явлено 23 липня 2015 шляхом звернення до суду з даним позовом, що підтверджується штампом на поштовому конверті, тобто після спливу встановленого ч. 4 статті 559 ЦК України шестимісячного строку.

За таких обставин враховуючи, що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який встановлений п. 2.2.1. кредитного договору № 61113V10 від 11 жовтня 2013 року не пред’явив вимоги до поручителя ОСОБА_3, тому порука на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України припинена.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не встановив фактичних обставин, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому суд зауважує, що посилання банку у відзиві на апеляційну скаргу про те, що припинення з 01.12.2014 року діяльності УДППЗ «Укрпошта» об’єктів поштового зв’язку, зокрема, у м. Луганськ за місцем реєстрації поручителя унеможливило звернення банку до поручителя саме з вимогою про виконання порушеного зобов’язання у встановлений законом строк, що передбачено ч.4 статті 559 ЦК України, суд не приймає, оскільки позивач не був обмежений у праві пред’явлення вимоги до поручителя шляхом звернення до суду з даним позовом.

Крім того, суд зазначає, що позивачем ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» дане заочне рішення суду від 27 жовтня 2015 року оскаржувалось лише в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасне погашення кредиту та штрафних санкцій.

Отже, доводи викладені відповідачем ОСОБА_4 не пов’язані із доводами апеляційної скарги банку, за результатами розгляду якої ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року  апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин, суд вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а заочне рішення суду від 27 жовтня 2015 року скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову ПАТ «Державний експортно – імпортний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за необґрунтованістю.

Згідно вимог частини 3 статті 370 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд вважає в даному випадку слід скасувати і ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року.

Керуючись ст.ст. 367, 370, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 18 лютого 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складання повного тексту постанови – 11 вересня 2018 року.

Головуючий                                                         Ю.П. Лозко

Судді:                                                                 Ю.В. Єрмаков

                                                                        ОСОБА_5