Справа № 22-Ц-25/2007 року Категорія - житлове

Головуючий 1 інстанції -Клименко A.M. Доповідач - Кругова С.С

УХВАЛА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

11 січня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого-судді - Кругової С.С.,

Суддів-  Пономаренко Ю.А. Пилипчук Н.П., при секретарі - Соколовій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2006 року

по цивільній справі за позовом ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод» до ОСОБА_1 про визнання ордерів недійсними та виселення без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2006 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2006 року позов ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод» задоволений. Судом вирішено визнати , .   недійсними ордери НОМЕР_1 (без дати видачі) та НОМЕР_1 від 03.11.1997 року на імя ОСОБА_1 про   надання   їй   в   користування   кімнати  НОМЕР_2    гуртожитку   ВАТ   «Роганський м'ясопереробний завод» , розташованого за адресою АДРЕСА_1.

Виселити ОСОБА_1 з кімнати НОМЕР_2 гуртожитку ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод» , розташованого за адресою АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_1 8, 50 грн. сплаченого судового збору та 7, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод».

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що на підприємстві «Харківський м'ясопереробний завод», яке згодом стало ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод» вона працювала з 1988 року, в спірній кімнаті мешкає з 1986 року.

Зауважує, що на підприємстві позивача працювала її мати, яка і отримала у користування спірну кімнату на законних підставах, в 1986 році видали ордер на кімнату, в якому окрім матері була також вписана і вона. В 1997 році адміністрацією підприємства та профспілкою їй був виданий ще ордер на цю кімнату, з яких міркувань їй не відомо.

2

Крім того, згідно протоколу НОМЕР_3 на підставі рішення адміністрації ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод» їй знов був виданий ордер на право заняття кімнати НОМЕР_2 гуртожитку ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод». Цей ордер був підписаний керівником ВАТ «Роганський м'ясопереробний завод» ОСОБА_2 та нею щодо отримання цього ордеру. У зв'язку з чим, вважає посилання позивача на те, що в ордері відсутній підпис про його отримання та те, що вона взагалі ордер не отримувала, безпідставними та некоректними.

Звертає увагу, що неодноразово зверталася до суду з клопотаннями про виклик голови профкому в судове засідання та допит його у якості свідка для підтвердження видачі ордеру її матері, а потім і їй на право заняття спірної кімнати, які були відхилені.

На думку апелянта, факт її реєстрації в іншому житловому приміщенні не є підставою для її виселення, оскільки ордер на вселення в кімнату гуртожитку отриманий нею законно у зв'язку із працею на підприємстві позивача її матері , а потім і її самої.

Посилається, що на даний час проходить процедура ліквідації підприємства позивача, призначений ліквідатор, який у відповідності з Законом України від 03.03.2005 року зобов'язаний виключити гуртожиток з ліквідної маси і передати його в комунальну власність в установленому порядку. Вважає , що ліквідатор не мав законних підстав для звернення до суду, позовна давність на звернення до суду пройшла.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на Законність вселення її в гуртожиток позивача і зазначає, що в 1986 році її мати працювала на підприємстві і отримала спірну кімнату на підставі ордеру в який було включено і її.

Матеріали справи не містять доказів тих фактів на які посилається відповідачка як на підставу своїх заперечень.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідач не надала суду доказів щодо законності вселення в гуртожиток разом з матір'ю в 1986 році.

Що стосується видачі двох оспорюваних ордерів НОМЕР_1 (без дати) та НОМЕР_1 від 03 листопада 1997 року на ім'я відповідачки, то судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про визнання їх недійсними.

Так, відповідно до ст. 129 ЖК України ордер на вселення до гуртожитку видається на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку. Згідно ст. 128

3

ЖК  України     жила  площа  в   гуртожитку  надається  за  сумісним  рішенням адміністрації підприємства і відповідного профсоюзного комітету.

Крім цього, в ст. 127 ЖК України законодавець наводить загальні положення призначення гуртожитків, де зазначено , що вони використовуються для проживання робочих, службовців, учнів, а також інших громадян в період роботи або навчання.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач на момент отримання ордерів не працювала у позивача і рішення про надання жилої площі в гуртожитку не приймалося.

За таких обставин, не можна вважати вселення відповідачки на підставі недійсних ордерів - законним.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині виселення відповідачки, судова колегія виходить з того, що був порушений встановлений законом порядок вселення ОСОБА_1 в гуртожиток.

Доводи відповідачки та її представника відносно пропуску позивачем строку позовної давності звернення до суду , не можуть бути визнані обгрунтованими та бути правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в даній частині, оскільки гуртожиток відноситься до тимчасового житла, правовий режим якого порівняно з постійним житлом інший.

Вселення відповідачки в кімнату НОМЕР_2 гуртожитку по АДРЕСА_1 з порушенням встановленого порядку не породжує для неї право на користування цим житлом.

Матеріали справи не містять доказів, які свідчать про те , що посадовим особам (адміністрації підприємства) було достовірно відомо про неправомірне вселення ОСОБА_1 в спірне приміщення.

Доводи позивача, що факт проживання відповідачки у гуртожитку став відомий позивачу під час покімнатного обстеження при процедурі санації підприємства в 2005 році відповідачкою і її представником не спростовано.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Апелянт будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308,    313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК     ' України, колегія суддів, -

4

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.09.2006 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної

сили.