КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2018 р. Справа№ 111/14б-03/3-06/11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Верховця А.А.

Доманської М.Л.

за участю секретаря судового засідання: Сотнікової І.О.

у присутності представників сторін:

від позивача: Павлик І.І.. - довіреність б/н від 17.09.18.

відповідач: ОСОБА_3 - особисто

від відповідача: ОСОБА_4 - договір № 22/01-2018 від 22.01.2018

розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства „Ірпінський комбінат „Перемога" на ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року

у справі № 111/14б-03/3-06/11 (суддя Мальована Л.Я.)

за заявою Відкритого акціонерного товариства „Ірпінський комбінат „Перемога" в особі ліквідатора Кучака Ю.Ф.

до ОСОБА_3

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частин майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога"

в межах справи № 111/14б-03/3-06/11

за заявою Управління пенсійного фонду України в м. Ірпені

до ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у справі № 111/14б-03/3-06/11 відмовлено у задоволенні заяви ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ліквідатор ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним укладений 14.06.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. і зареєстрований в реєстрі під № 830, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Доманська М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2018 року вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" на ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у справі №111/14б-03/3-06/11, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 19.04.2018 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою суду від 19.04.2018 року розгляд справи відкладено на 15.05.2018 року на підставі ст. 216 ГПК України.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від ліквідатора банкрута надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Судове засідання, призначене на 15.05.2018 року, не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. у відпустці.

Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки ухвалою суду від 16.05.2018 року призначено справу до розгляду на 24.05.2018 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Ухвалою суду від 24.05.2018 року відкладено розгляд справи на 07.06.2018 року на підставі ст. 216 ГПК України.

До початку судового засідання від ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. надійшла заява про відвід колегії суддів Київського апеляційного господарського суду Остапенка О.М., Верховця А.А., Доманської М.Л., яка мотивована тим, що вказана колегія вже раніше розглядала дану справу та виносила у ній рішення.

В судовому засіданні 07.06.2018 року розглядалась подана заява про відвід вказаної колегії суддів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 07.06.2018 року визнано її необґрунтованою, зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" на ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року до вирішення питання про відвід колегії суддів, а справу передано для визначення складу суду в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32, 228 ГПК України, для розгляду заяви про відвід колегії суддів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2018 року для розгляду заяви про відвід колегії суддів у справі №111/14б-03/3-06/11 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук Г.А. судді: Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою суду від 14.06.2018 року вищезазначеною колегією суддів відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про відвід колегії суддів Київського апеляційного господарського суду Остапенка О.М., Верховця А.А., Доманської М.Л. у справі № 111/14б-03/3-06/11.

Ухвалою суду від 19.06.2018 року поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" на ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у справі № 111/14б-03/3-06/11 та призначено справу до розгляду на 05.07.2018 року за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою суду від 05.07.2018 року відкладено розгляд справи на 13.09.2018 року на підставі ст. 216 ГПК України.

В судовому засіданні 13.09.2018 року оголошено перерву у справі до 19.09.2018 року.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення по справі щодо поважності пропуску строку позовної давності.

Представник скаржника в судовому засіданні 19.09.2018 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним укладений 14.06.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. і зареєстрований в реєстрі під № 830.

Відповідач та її представник в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

19.09.2018 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. підлягає задоволенню, а ухвала господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у даній справі - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви ліквідатора, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 111/14Б-03/3-06/11 про банкрутство ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога", провадження у якій порушено за заявою Управління пенсійного фонду України в м. Ірпені.

Постановою господарського суду Київської області від 27.11.2009 року боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.

Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 року в редакції від 22.12.2011 року встановлено, що положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Тобто, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідаційної процедури - за його новою редакцією.

Оскільки боржника було визнано банкрутом постановою місцевого господарського суду від 27.11.2009 року, то в даному випадку застосовується положення Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2017 року у даній справі припинено повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Зайцева Д.С. та призначено на відповідну посаду арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф.

У грудні 2017 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф. звернувся до суду із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" в межах справи про банкрутство ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога", в якій просить суд визнати недійсним укладений 14.06.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. і зареєстрований в реєстрі під номером 830.

В обґрунтування поданої заяви ліквідатор посилається на те, після призначення його ліквідатором, здійснивши аналіз наданих попереднім ліквідатором ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" документів, Кучаком Ю.Ф. було встановлено, що 14.06.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу ділянки пошиву матів, позначеної на плані літ. "Ж1", загальною площею 1391,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. III Інтернаціоналу, 152 та є частиною цілісного майнового комплексу в 51185,7 кв.м., який належить ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога". Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. i зареєстрований в peєcтpi під номером 830.

З долучених до Оспорюваного договору документів вбачається, що реалізація майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" відбулася в процедурі банкрутства останнього, без проведення ліквідатором аукціону, з укладенням прямого договору купівлі-продажу, що відбулося за погодженням з комітетом кредиторів боржника, проте, проаналізувавши зазначені вище документи, заявником було встановлено наявність порушень Закону про банкрутство, що, в свою чергу, є підставою для визнання недійсним вказаного вище договору.

Так, ліквідатор посилається на порушення ст. 30 Закону про банкрутство, а саме: реалізація майна відбулась без проведення оцінки його вартості, а також не було дотримано вимог щодо розміщення оголошення про продаж майна боржника.

Заявник стверджує, що обов'язковою передумовою проведення реалізації майна банкрута є розміщення через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна, і лише у разі ненадходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор має право, не проводячи конкурс (аукціон), за погодженням з комітетом кредиторів продати майно зацікавленій особі, а копія оголошення про продаж майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога", яку було надано приватному нотаріусу під час посвідчення оспорюваного договору, свідчить про невідповідність вимогам закону змісту цього оголошення про продаж майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога".

Заявник зазначає, що в порушення вимог ч. 2 ст. 30 Закону про банкрутство та вимог ст. 15 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" опубліковане оголошення про продаж майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога", не містить відомостей про продаж ділянки пошиву матів, позначеної на плані під літ. „Ж1", загальною площею 1391,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. III Інтернаціоналу, 152 та початкову ціну такого продажу, обсяг та основну номенклатуру продукції (pобіт, послуг), кількість та склад робочих місць, баланс активів i пасивів, рентабельність за останні три роки, відомості про (споруди, приміщення) та земельну ділянку на якій розташований об'єкт, умови користування ним, обсяги викидів та скидів забруднюючих речовин, стан земельної ділянки, стан природоохоронного обладнання та споруд, сплату екологічних збоpiв та платежів, суму грошових коштів, що має вноситися покупцями у розмірі 10 відсотків початкової вартості та платіжні реквізити для його сплати - назву банку, адресу та номер рахунку відкритого для розрахунків, кінцевий термін прийняття заяви на участь в аукціоні, конкурсі, час та місце особистого ознайомлення з майном, час та місце проведення аукціону, конкурсу, адресу, номер телефону час роботи служби по організації аукціону, конкурсу.

Крім того, ліквідатором зазначено, що під час посвідчення оспорюваного договору, у підтвердження проведення оцінки майна боржника, попереднім ліквідатором ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" було надано Висновок ПП „Автоексперт" про вартість майна, а саме початкову (оціночну) вартість дільниці пошиву матів, позначеної на плані під літ. „Ж1", загальною площею 1391,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. III Інтернаціоналу, 152, яка станом на 31.10.2010 року, без урахування ПДВ, становить 220 605,00 грн., в той же час, оспорюваний договір укладено 14.06.2011 року, тобто вже після спливу строку дії акту оцінки майна, а тому даний висновок не може вважатися доказом здійснення оцінки майна боржника.

Відповідач заперечує проти заявлених вимог у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю, а також посилається на сплив встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою ст. 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви.

За наслідками розгляду заявлених вимог, ухвалою господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у справі № 111/14б-03/3-06/11 відмовлено у задоволенні заяви ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Кучака Ю.Ф. про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Доводи скаржника, на які останній посилається в обґрунтування поданої апеляційної скарги на зазначену вище ухвалу місцевого господарського суду, фактично є аналогічними доводам поданої суду першої інстанції заяви.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали, колегія суддів вбачає підстави для її скасування з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.06.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога"в особі ліквідатора Дяченка С.В. та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу ділянки пошиву матів, позначеної на плані літ. „Ж1", загальною площею 1391,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. III Інтернаціоналу, 152 та є частиною цілісного майнового комплексу в 51185,7 кв.м., який належить боржнику.

Відповідно до п. 2.1. Договору, за згодою сторін продаж дільниці здійснюється за 320 000,00 грн., які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору.

На підставі укладеного договору 14.06.2011 року між сторонами укладено Акт прийому-передачі нерухомого майна.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. i зареєстрований в реєстрі під номером 830, що також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів.

Тобто, реалізація майна ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" відбулася в процедурі банкрутства останнього, без проведення ліквідатором аукціону, з укладенням прямого договору купівлі-продажу.

Відповідно до положень ст. 30 Закону про банкрутство у редакції що діяла на момент вчинення оспорюваного правочину після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Судом встановлено, що комітетом кредиторів ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" протокольним рішенням від 01.03.2011 року встановлено інший, ніж через реалізацію на аукціоні, порядок продажу частки майна банкрута, а саме: виділено для реалізації окремо визначені об'єкти, що вже були предметами публічних торгів та залишились нереалізованими, у тому числі будівля „Ж1" та зобов'язано ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" відчужити зазначене нерухоме майно зацікавленим особам, у першу чергу - орендарям без проведення чергових публічних торгів чи аукціонів - шляхом прямого продажу орендарю, а у разі його відсутності - зацікавленій особі за ціною об'єкта не менше визначеної експертом з оцінки майна та затвердженої протокольним рішенням комітету кредиторів у грудні 2010 року, з обов'язковим нотаріальним посвідченням такої угоди, зі сплатою вартості нотаріального посвідчення договору покупцем, при цьому зобов'язано ліквідатора здійснити дії зазначені у трьох попередніх пунктах даного протоколу зборів комітету кредиторів якнайшвидше з дати проведення даних зборів комітету кредиторів, розподіливши при цьому отримані кошти у дводенний термін відповідно до черговості, встановленої реєстром вимог кредиторів боржника.

Аналіз норм Закону про банкрутство у редакції, що діяла на момент вчинення оспорюваного правочину, свідчить про можливість продажу частини ліквідаційної маси (ч.1 ст.31 Закону) та наявність у комітету кредиторів відповідних повноважень на прийняття такого рішення (ч.8 ст.16, ст.30 Закону).

При цьому, у протоколі зборів комітету кредиторів боржника від 08.04.2011 року зазначено, що наявна пропозиція відповідача про купівлю дільниці пошиву матів та відсутні інші бажаючі придбати цей об'єкт, з огляду на що відсутня умова, передбачена ч. 3 ст. 30 Закону про банкрутство, щодо обов'язкового проведення аукціону у зв'язку з відсутністю двох або більше пропозицій.

Таким чином, наведені обставини спростовують твердження заявника про обов'язковість реалізації майна банкрута на аукціоні.

Разом з тим, у відповідності до ст. 2. Закону про банкрутство, ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів.

Тобто, обов'язковою передумовою проведення реалізації майна банкрута є розміщення через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна.

Натомість, як вбачається з документів, наданих приватним нотаріусом на запит ліквідатора та доданих останнім до заяви, а саме копії оголошення про продаж майна банкрута, яке було надано приватному нотаріусу під час посвідчення оскаржуваного договору, зміст вказаного оголошення не відповідає вимогам закону.

Так, відповідно до змісту вказаного оголошення, яке розміщено в засобах масової інформації, пропонується до продажу майно ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" окремо або у складі майнового комплексу, розташоване на виробничому майданчику, площею 18 га (цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості). Адреса: місто Ірпінь, вул. вул. III Інтернаціоналу, 152. Форма власності - приватна. Виробничі потужності реалізуються без земельної ділянки. Для реалізації готові всі документі. Зокрема, близько 40 будівель промислового призначення: приміщення виробничих цехів, складів для зберігання різних видів продукції, адміністративні будівлі. Насосні станції, споруди виробничого та допоміжного призначення, інженерні мережі, передавальні та передаточні пристрої, основне та допоміжне технологічне обладнання, колісні та спеціалізовані транспорті засоби, інші матеріальні та нематеріальні активи і права для можливого здійснення наступних видів господарської діяльності: виробництва цегли, виробів з бетону для будівництва; неметалічних будівельних виробів, не віднесених до інших груп; оптова торгівля будівельними матеріалами; видобуток глини, піску, інших дозволених видів діяльності. Водопостачання здійснюється від морського водогону; є законсервована свердловина, каналізаційна мережа, лінія електропередач потужністю 0,4 кВ, залізнична колія довжиною 2454,7 м.

Зазначено також час та адресу для ознайомлення з майном та умовами його продажу та вказано контактні номери телефонів приймальні, ліквідатора та виконавчого директора ліквідаційної процедури.

Разом з тим, в порушення ч. 2 ст. 30 Закону про банкрутство, опубліковане оголошення не містить відомостей саме про продаж ділянки пошиву матів, позначеної на плані під літ. „Ж1", загальною площею 1391,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. III Інтернаціоналу, 152 та про початкову ціну такого продажу, не вказано порядок продажу майна банкрута, умови та строки придбання майна.

Визначені нормами Закону про банкрутство вимоги до змісту оголошення про продаж майна банкрута направлені на забезпечення можливості розширити коло осіб, бажаючих придбати відповідне майно, а також на забезпечення задоволення вимог кредиторів банкрута в максимально можливому розмірі за наслідками реалізації майна банкрута за найвищою ціною.

Доводи відповідача про те, що в оголошенні міститься інформація, яка дозволяє будь-якій зацікавленій особі у разі виникнення питань звернутись до відповідальної особи за вказаними контактами, зокрема за додатковими даними, які відсутні в оголошенні, а також для ознайомлення з майном та умовами його продажу, судом апеляційної інстанції до уваги не беруться, оскільки наявність відповідних даних в оголошенні, передбачених законом про банкрутство, є обов'язковим, і їх відсутність в свою чергу є порушенням законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується доводами апелянта, що боржником в особі ліквідатора Дяченка С.В. під час укладення оспорюваного договору було допущено порушення норм Закону про банкрутство, що спричинило відсутність інших бажаючих, окрім відповідача, придбати майно боржника, яке пропонувалось до продажу, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Щодо тверджень апелянта про укладення договору без проведення оцінки його вартості, то судом встановлено, що протокольними рішеннями комітету кредиторів від 01.03.2011 року та від 08.04.2011 року встановлено ціну реалізації частки майна у розмірі 320 000,00 грн.

Вартість майна, встановлена експертами з оцінки майна станом на 31.10.2010 року, визначена у розмірі 220 605,00 грн. без урахування ПДВ.

Звіт ПП „Автоексперт" станом на 31.10.2010 року був чинним на момент прийняття рішення комітетом кредиторів ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" (на 11.03.2011 року та 14.06.2011 року), який зобов'язав ліквідатора підписати у нотаріуса відповідний договір купівлі-продажу.

11.03.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та ОСОБА_3 укладено Договір про наміри укладення договору купівлі-продажу частки ліквідаційної маси - ділянки пошиву матів позначеної на плані під літ. "Ж1", яка знаходиться за адресою м. Ірпінь, вул. ІІІ-го Інтернаціоналу, 152, погоджений головою та секретарем комітету кредиторів, яким сторони договору узгодили всі істотні умови договору купівлі-продажу.

Після підписання Договору про наміри, ОСОБА_3 частково виконано умови договору та внесено попередню оплату у розмірі 40 000,00 грн.

Можливість і порядок укладення попередніх договорів регулюються як Цивільним кодексом (ст. 635 „Попередній договір"), так і Господарським кодексом (ст. 182 "Особливості укладання попередніх договорів").

Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (терміну) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, визначеній для основного договору. Термін для укладення основного договору обмежений одним роком з моменту укладення попереднього договору (ст. 182 ГК України).

Згідно з цією нормою, за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується в певний термін, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Однак до укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів, визначений у ст. 181 ГК України.

Разом із тим, відповідно до вимог ст. 635 ЦК України, попередній договір має бути укладений у письмовій формі. Обов'язкове нотаріальне посвідчення попереднього договору законодавством не передбачено і проводиться лише за згодою сторін. Попередній договір створює для сторін одне основне зобов'язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 роук №1440 - „Національний стандарт № 1 - Загальні засади оцінки майна і майнових прав" у ч. 58 передбачено що „…доопрацювання (актуалізація) оцінки майна може здійснюватися у разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість майна, встановленого законодавством, або на вимогу замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціонування та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення доопрацювання (актуалізація), не відбулося. Доопрацювання (актуалізацію) оцінки майна та з цією метою складення у стислій формі звіту про оцінку майна здійснює оцінювач та суб'єкт оціночної діяльності, які складали у повній формі звіт про оцінку цього майна. У цьому разі попередній звіт про оцінку майна, складений у повній формі, розглядається як невід'ємна частина звіту про оцінку майна у стислій формі…".

Як було зазначено вище, спірний договорів посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. i зареєстровано в реєстрі під номером 830.

При нотаріальному посвідченні оспорюваного договору був використаний звіт про оцінку майна станом на 31.10.2010 року без здійснення актуалізації, проте, реалізація відбулась за ціною значно вищою (320 000,00 грн.), ніж визначено оцінювачем (220 605,00 грн.) та яка встановлена протокольними рішенням комітету кредиторів від 01.03.2011 року та від 08.04.2011 року у відповідності до повноважень комітету кредиторів на прийняття такого рішення (ч.8 ст.16, ст.30 Закону).

Таким чином, колегія суддів відхиляє твердження апелянта щодо укладення оспорюваного договору 14.06.2011 року без проведення оцінки його вартості.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Водночас, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки, як встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, останній укладено без дотримання положень ЦК України, що в свою чергу є підставою для визнання його недійсним.

Разом з тим, відповідачем подано заяву про застосування трирічного строку позовної давності під час розгляду відповідної заяви ліквідатора банкрута, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні заяви ліквідатора.

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до вимог ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, заявленої стороною до винесення судом рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (частини перша та друга статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України, утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 ЦК передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Водночас, Законом про банкрутство спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.01.2016 року у справі № 922/5094/14).

За вказаних обставин, враховуючи, що днем початку перебігу строку позовної давності для юридичної особи слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого строку, то загальний трирічний строк позовної давності для оскарження укладеного 14.06.2011 року договору сплив 15.06.2014 року.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Водночас, ч. 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що порушене право підлягає захисту, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

З огляду на викладене вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, позивач (уповноважена законом особа) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як вбачається із заяви ліквідатора та підтверджується матеріалами справи, арбітражний керуючий Дяченко С.В., призначений ліквідатором банкрута постановою суду від 27.11.2009 року, виконував функції органу юридичної особи ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та 14.06.2011 року уклав оскаржуваний правочин.

Водночас, ухвалою суду першої інстанції від 09.01.2013 року припинено повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Дяченка С.В. у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків ліквідатора.

Як зазначає позивач, боржник не мав можливості раніше звернутися із зазначеною позовною заявою, оскільки низка документів, серед яких був спірний договір та документи, на підставі яких він укладався, не були в його розпорядженні та в розпорядженні арбітражних керуючих (ліквідаторів) з 09.01.2013 року по липень 2017 року, у зв'язку з тим, що передана арбітражним керуючим Дяченком С.В. документація новопризначеному ліквідатору не містила інформації відносно проданого майна та спірного договору.

При цьому, про порушення прав та законних інтересів ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" під час продажу спірного майна, зокрема про обставини, які передували його укладенню, які є підставою для визнання його недійсним, ліквідатору Кучаку Ю.Ф. стало відомо лише у липні 2017 року після отримання від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. документів на запит ліквідатора.

З долучених до заяви документів вбачається, що арбітражний керуючий Кучак Ю.Ф, призначений ліквідатором банкрута ухвалою суду від 31.03.2017 року, звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. із листом № 02-01/55-33 від 19.07.2017 року, в якому просив надати боржнику копію спірного договору, а також копії документів, наданих боржником для укладення відповідного договору.

У відповідь на вказаний лист нотаріусом 25.07.2017 року надано боржнику запитувані документи на 42 аркушах, серед яких і копія відповідного оголошення в ЗМІ, які прошиті та пронумеровані і скріплені печаткою, що підтверджується відповідними відмітками нотаріуса на останньому аркуші відповідних документів.

Таким чином, ліквідатори банкрута, призначені після 09.01.2013 року, до часу надходження відповіді нотаріуса на запит ліквідатора Кучака Ю.Ф. не знали про порушення Дяченком С.В. вимог закону, які передували укладенню спірного правочину з продажу майна банкрута, зокрема невідповідність змісту оголошення про продаж майна банкрута вимогам закону.

За таких обставин, судова колегія визнає поважними причини пропуску ліквідатором ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" строку на звернення до суду із даною заявою про визнання недійсним Договору, оскільки має місце доведення як факту необізнаності уповноваженої законом особи на захист прав такого товариства про незаконність вибуття спірного майна із власності боржника, так і факту неможливості захисту порушених прав боржника до призначення уповноваженої законом особи на захист прав і інтересів ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" (ліквідатора).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога", викладені у заяві про визнання договору недійсним та в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час їх перегляду в суді апеляційної інстанції, а тому ухвала господарського суду Київської області від 21.02.2018 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення заяви ліквідатора та визнання оскаржуваного договору недійсним.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ліквідатора ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" на ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у справі №111/14б-03/3-06/11 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 21.02.2018 року у справі № 111/14б-03/3-06/11 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким заяву Відкритого акціонерного товариства „Ірпінський комбінат „Перемога" в особі ліквідатора Кучака Ю.Ф. задовольнити.

4. Визнати недійсним укладений 14.06.2011 року між ВАТ „Ірпінський комбінат „Перемога" та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. і зареєстрований в реєстрі під № 830.

5. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

6. Матеріали справи повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 25.09.2018 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді А.А. Верховець

М.Л. Доманська